Вчитель біології Віньковецький район-2012

Книга є навчально-методичним посібником, який може використовуватись учителем біології для додаткового матеріалу у підготовці до уроку в сучасних 7-9 класах
Вчитель біології Віньковецький район-2012

Скачати 1.1 Mb.

Сторінка 1/4 Дата конвертації 14.04.2016 Розмір 1.1 Mb.

  1   2   3   4

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВІНЬКОВЕЦЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДКАБІНЕТ

ПИРОГІВСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

Уклала: Шурко І. В

вчитель біології

Віньковецький район-2012-

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВІНЬКОВЕЦЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

РАЙОННИЙ МЕТОДКАБІНЕТ

ПИРОГІВСЬКА ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ

Уклала: Шурко І. В

вчитель біології

Віньковецький район-2012-

Біологічний калейдоскоп./Упоряд. І.В.Шурко

Книга є навчально-методичним посібником, який може використовуватись учителем біології для додаткового матеріалу у підготовці до уроку в сучасних 7-9 класах.

Цікаві методичні рекомендації, різноманітні перекази, міфи, легенди різних народів світу, елементи народознавства, велика кількість цікавинок на уроках біології як додаткового матеріалу. Цей посібник значно полегшить роботу з учнями, зробить її більш цікавою та ефективною.

Рецензенти:

Победінська Н.В., методист відділу освіти Віньковецької райдержадміністрації

Дереш Т.В., вчитель-методист Пилипо-Олександрівської ЗОШ І-ІІ ступенів

ВСТУП

Основним завданням сучасної школи є підвищення якості знань, умінь і навичок учнів, формування в них духовності, навчання самостійно виконувати різні джерела знань. Для формування і розвитку пізнавальних інтересів школярів у процесі навчання існує чимало засобів, серед яких основне місце, мабуть, займає захоплення. Цікаві захоплення та завдання сприяють появі у дітей інтересу до тієї чи іншої галузі знань. У своїй повсякденній педагогічній діяльності я використовую вірші, загадки, легенди, міфи, перекази, афористичні вислови, перлини усної народної творчості.

Накопичений досвід дає змогу дійти висновку, що дуже ефективним є використання на уроках додаткового матеріалу. Найкраще фактичний матеріал засвоюється, коли діти через вірші, загадки, легенди, перекази та міфи знайомляться з навколишнім світом. Вони сприяють не лише формуванню біологічних понять, а й вихованню у школярів бережливого ставлення до природи, формуванню загальнолюдських цінностей, прищепленню любові до художнього слова. Збуджують в учнів допитливість, бажання самостійно складати вірші, загадки на різні теми, доходити суті природних явищ.

На основі таких видів роботи відбувається тісний міжпредметний зв’язок з літературою, що розвиває пам’ять, мислення, логіку, а також мовлення, збагачує лексичний запас слів, що дозволяє автоматично засвоювати матеріал. Дитина зацікавлена у вивчені біології, показуючи знання з літератури, і навпаки, вивчаючи літературу, мову, може використовувати цікаві знання з біології. І там і там головним є слово.

Були у матері-Природи

Дві донечки такої вроди:

Хто їх побачив хоч на мить —

Не міг забути й розлюбить.

Голубооку звали Флора,

У неї очі наче зорі.

Завжди омріяна, тендітна,

Ласкава, ніжна та привітна.

А Фауна – швидка, як вітер,

Могла за птахами летіти,

І за оленями стрибати,

Та з білочками пустувати.

Обидві світ живий любили,

Відтак його боготворили;

Тож вирішила мудра мати

В придане їм дарунки дати.

Мрійливій Флорі – світ рослинний,

А жвавій Фауні – тваринний,

Щоб берегли і доглядали,

Від всього злого захищали.

Живуть в легендах і донині

Живого світу дві богині.

Розділ І. Використання міфів, легенд, переказів на уроках біології

Біологія вивчає різноманітність живих істот, їх будову, особливості життєдіяльності, розмноження, поширення, походження, класифікує їх.

Це багатогранна наука. До її складу входять такі галузі знань, як генетика, цитологія, фізіологія, анатомія, морфологія, систематика, зоологія, ботаніка та ряд інших.

Народна ботаніка і зоологія оповиті яскравим поетичним і міфічним серпанком, але час спливає, а чудові легенди про різні рослини і тварини помалу забуваються народом, бо витісняються науковими даними природознавства.

За допомогою уроків народознавства, які, на жаль, на сьогодні виключені зі шкільної програми, учні мали змогу поглиблено ознайомитись із стародавніми звичаями і традиціями нашого народу. Тому на уроках біології, особливо при вивченні біології рослин і тварин, слід використовувати краплини того, що ще збереглося в людській пам’яті. Це чудовий матеріал для виховання в учнів бережного відношення до природи, обрядів наших предків.

Після опрацювання легенди, міфу, переказу доцільно давати дітям наступні завдання:

  1. Визначити систематичне положення рослини (тварини).
  2. Укажіть значення рослини (тварини) у природі та житті людини.
  3. Охарактеризуйте будові квітки рослини.
  4. Опишіть кореневу систему рослини.
  5. Назвіть представників родини, до якої належить рослина (тварина).
  6. Назвіть плоди цієї рослини.
  7. Порівняйте названі рослини (тварини): що в них спільного, а що відмінне.
  8. Назвіть батьківщину рослини (тварини).
  9. Чи занесена ця рослина (тварина) до Червоної книги?

Легенда про волошку

Жив парубок Василь в селі.

Один-однісінький в сім’ї.

Своєю вродою примітний

Та з усіма завжди привітний.

Блакитні очі хлопець мав,

Ніхто подібних не стрічав .

Любили красеня  дівчата,

І щиро заздрили хлопчата…

Якось у поле він пішов

І в житі дівчину знайшов.

Чарівну, з русою косою,

Що світ затьмарила красою.

Сподобав дівчину Василь,

В очах її незвичну синь.

Його покликала з собою

В село далеке за рікою.

Згодився парубок іти

І долю там свою знайти.

Не думав хлопець, що білява –

Русалка водяна лукава.

Зачарувала хлопця враз:

Забув про рідних і про час.

Обоє миро воркували,

Сором’язливо жартували.

Закоханий Василь не чув,

Як вітер в небі грізно гув.

Русалка весело сміялась –

Сама у хлопця закохалась.

Дивилась в очі голубі

Та нишком думала собі.

І душу краяла розлука,

А в серці стукала розпука.

Пустити хлопця не змогла,

До броду в річці одвела.

Коли любов палку збагнула –

На диво-квітку обернула.

А як була мов синь води,

Лишила Василя сліди.

Щоб з ним улітку зустрічатись

І квітом неба милуватись…

Співає жайвір, літній птах.

Русалки бродять у житах.

Волошки голубі збирають,

У коси квіти заплітають.

Легенда про шипшину

Справжнім символом літа можна вважати витончено прекрасні квітки шипшини. Шипшини дуже декоративні завдяки зелені своїх перистих листків і досить великим гарним ароматним квіткам та яскраво забарвленим, ніби лакованим, несправжнім плодам.

Українська назва — шипшина — відображає озброєність кущів шипами. А втім, легенда розповідає ось що.

Якось розгнівалася Троянда на Шипшину, звинуватила її в тому, що вона їй сонце затуляє. Подумала Шипшина, поглянула довкруг і побачила, що тінь від неї справді падає на Троянду.

— Знаєте що, сестро! Ходімо до матінки Покрови. Розповімо їй нашу біду й попросимо, щоб вона нас розсадила. Богиня наша добра. Вона допоможе нам. Мені соромно за себе: адже я вам своїм ростом до лиха спричинилася..

І став рід розових перед зелені очі богині рослинності Покрови. І мовила невеличка блідо-рожева троянда:

— Паніматко наша! Ми прийшли не скаржитися тобі на сестру нашу Шипшину, а просити тебе — або нас пересади від неї, або її від нас: сонце нам затуляє своїм зростом. Поглянь на мене, яка я немічна.

І замовкла, безсило звісивши додолу свою голівку — квітку, єдину на все куценьке стебло.

— Так, паніматко. Бачиш, я вже й не витка, а ріденькою стала. Сил, щоб витися, не вистачає. Тепла немає, — хитнула тоненькою гілкою жовта голівка виткої троянди.

— Ти, богине, створила мене не дуже вибагливою, але й мій квіт змізернів без сонця. Ти нагла мати, паніматко, а сонце — наш батько. Дітям без батьківського тепла також важко жити,— мовила блакитна троянда.

— І я такої ж думки, — шелеснула червона квітка.

Але Покрова не поспішала. Вона пригладила свої зелені ялинові коси, поправила на собі вербовий одяг, уважно подивилася на Шипшину й мовила:

— Послухаймо, діти, й Шипшину!

— Горе, матінко, їхніми устами мовить. Добре мені з ними, з моїми сестрами. Я все гадала, що своїм дужим тілом холодний північний вітер до них не пускаю і зовсім забула, що й сонце також затуляю. Відсади мене від них. Коли сонця вдосталь нап’ються, то дужими стануть. А я віддалік собі стану й любитиму їх у розмаю, бо вроди своєї не маю.

— Гарно говориш, дочко, розумно й без зла. Покрию тобою вільні місця біля дороги, в ярку над струмочком, на узліссі посаджу по дві чи по три рядочком. Хто у мої володіння не йтиме, то тебе зустріне. Вроди, кажеш, своєї не маєш…

І Покрова знову замислилась.

Стало тихо-тихо: все, що росло навкруг, хотіло почути, якою красою наділить богиня добру й розумну Шипшину.

  • Ось яку красу віддам тобі, доню, — весело мовила Покрова.

— Прикрашу твоє колюче тіло червоними ягодами. Ти будеш не тільки красивою, а й корисною. Будеш завжди щедрою і доброю до людей. А колючки хай лишаться з тобою. Краса не повинна бути м’якою: її люди замажуть доторками, обірвуть спочатку квітки, а потім обламають гілки. А з колючками ти житимеш і прикрашатимеш землю вічно.

Поклонилися квіти Покрові. Троянди повернулися на старе місце, а Шипшина — на узлісся, в яри та чагарі, в придорожні рови й навіть попід паркани. І нині її можна побачити скрізь в Україні.

Славна й улюблена в народі ця колюча лікарка.
Легенда. Чому хвойні дерева не скидають на зиму свого листя?


“Було це під осінь, давним-давно. Пташки відлітали у вирій, де завжди тепло, зелено і досить поживи. Одна пташка скалічила собі крило і не могла відлетіти. Вона залишилась одна і мусила перебути зиму в рідному краї.
— Найкраще мені буде в лісі, — подумала пташка. – Деревина має гарне, густа листя, допоможе мені й дасть пораду. Коли випаде сніг і притисне мороз.Спершу вона звернулась до берези. Прекрасно березо, у мене зламане крило, дозволь мені оселитися у твоїх гілочках, щоб почекати, доки мої подружки повернуться з теплого краю.
Ні, — відповіла береза. Ми тут у лісі маємо своїх лісових пташок, яким мусимо допомагати.
Полетіла пташка до дуба і просить про допомогу. Дуб спровадив її, бо боявся, що поклює на його жолуді.

Просила пташка бука, граба, ліщину, але вони також не прийняли її під свій захист. Зажурилася вона і вирішила піднятися в гори. Аж тут почула голос: Пташечко маленька, куди ти хочеш летіти? – Я й сама не знаю куди, голод і холод докучають мені.

— Тоді йди до мене – сказала молода ялинка. Глянь, ось гілочка, тут буде тепло, можеш сидіти на ній цілу зиму. Я буду захищати тебе від північного вітру. – Можеш і на мене розраховувати – мовила сосна. Я має смачне насіннячко. – І я тобі допоможу – обізвався ялівець, можеш ласувати моїми шишкоягодами. – І моїми теж – приєднався високий тис. Так і оселилася пташка на гілочках хвойних дерев.
КВІТИ У МІФАХ, ЛЕГЕНДАХ…
Квітка троянди пов’язана з дочкою Зевса – Афродітою – богинею кохання, краси, яка і придумала червону троянду. За легендою раніше всі троянди були тільки білими. Дізнавшись про смерть Адоніса, якого розірвав вепр на полюванні, богиня кинулась до місця його загибелі, не помічаючи гострих колючок дикої троянди – шипшини. Краплини крові потрапили на білі квіти і зробили їх червоними.
Учень давньогрецького лікаря Ескулапа Пеон зцілював богів з допомогою рослини яку згодом було названо його іменем Півонією.

Мак – це не квіти, це кров загиблих, що піднімається до нас із землі, перетворившись на криваві квіти. Просить нас молитися за упокій грішних душі.
Барвінок – з вічнозеленими листями і небесно-блакитними квіточками. Він супроводжує людину від колиски до могили. У відварі купали немовлят. Щоб рослин здоровими і щасливими. Ним заквітчують окиси дівчат. Він ріс біля криниці, щоб вода була чиста і цілюща. На кладовищах – символ вічної пам’яті. Вважали, що він оберігає людину від влади диявола і нечистої сили. Його вивішували над дверима.
Чорнобривцями у Мексиці прикрашають житло. В Африці – чудовий засіб проти мух, а ще використовують індіанці висушені чорнобривці як паливо. Ефірна олія цих рослин, застосовується для виготовлення одеколону «Місячний камінь» і парфуми «Ніжність». А Грузії чорнобривці додають до страв як приправу, тому, що крім аромату, вони містять вітаміни А.В.С, А в нас, на Україні, називають чорнобривці бархатки, оксамитки. Існує легенда про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чоботи, що мали яскраві червоні халяви та чорні голівки.

Стверджують, що у щільно зімкнутому бутоні тюльпана перебувало людське щастя, і ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися різними способами: хто – силою, хто – хитрощами, хто закликанням.

До тюльпана йшли і старі і молоді, здорові й каліки, йшли царі й жебраки. Натовп напливав. То щезав. Але все марно – щастя не давалось до рук. Та ось одного разу луками де росла квітка, йшла жінка. Бідна натомлена, вела вона за руку свого маленького хлопчика, аж раптом звіддаля помітила золотистого батончика, про якого так багато чула. Жінка й не збиралася його відкривати, знала, що це неможливо, але й хотілося лише подивитись на цю квітку. І, о диво! Тієї ж миті тюльпан розкрився сам по собі.

Розслини-розвідники
Мак, що росте поблизу селища Аткиз, що в Вірменії, не схожий на мак у нашій місцевості. Його пелюстки розсічені на смужки, а квітка здається махровою. Така ненормальність властива всім рослинам, що ростуть у цьому районі. Справа в тім, що в ґрунті тут заховані поклади свинцю та цинку.

Рожевий Іван-чай, що росте над місцями залягання уранових покладів, може утворювати всю гаму забарвлення квіток від білого до яскраво-пурпурового. Наприклад, поблизу уранових рудників на Алясці були зібрані квітки іван-чаю восьми різних відтінків.

А в волохата сон-трава з великими фіолетовими квітками зовсім замінилася, бо над покладами нікелевих руд можна зібрати букет з однієї рослини, але з квітками найрізноманітнішого зображення – від білого до голубого й синього.

Ботаніки встановили, що солодка звичайна з білими квітами пишно розростається, рясно цвіте й плодоносить. Саме там, де в ґрунті близько від поверхні залягає тільки прісна вода. Над солоними підгрунтовими водами ця рослина має пригнічений вигляд – дрібна, цвіте слабо, забарвлення квіток бліде й змінене.

Рослини-барометри
Квітка мальви прив’яла, змінилась вологість повітря, наближається дощ.
Квітки жовтої акації маленькі й непоказні. Спостерігаючи за квітами цієї акації, можна помітити, що іноді на них немає жодної комахи, іноді – хмари комах. Я рослина чутлива до зміни вологості повітря, але не закриває своїх квіток, як це роблять інші рослини, а навпаки: відкриті квіти посилено починають виділяти солодкий сік – нектар перед дощем, що й приваблюють комах.

Оранжеві квітки нагідок закриваються попереджаючи про те, що буде дощ.

Мальви, нагідки, кульбаба, конюшина – це рослини – барометри, що попереджають про негоду «поведінкою» своїх листочків, стебел і квіток.

Рафлезія Арнольді

Ось що можна розповісти про найбільшу квітку у світі. Це квітка рафлезія Арнольді, яка росте на острові Суматра. Уперше вона була виявлена європейським ботаніком Арнольді у 1818 р. Росте рафлезія в тропічних лісах де багато різноманітних ліан, і на одній з них живе рафлезія – рослина – паразит, яка не має ні листя, ні стебла, і складається з однієї великої квітки та коренів, які просмоктуються до кореня хазяїна. Її легко впізнати за запахом, схожим на запах гниючого м’яса. Цим смородом рослина приваблює мух і жуків для запилення. Великі квітки рафлезії (вага майже 5 кг, діаметром більше метра) мають п’ять товстих пелюсток червоного кольору зі світлими плямами, насіння дуже дрібне.

У Кожного народу є своя улюблена рослина – символ. У канадців – клен, росіян – береза, а у нас верба і калина, чорнобривці, волошки, нагідки, соняшник, мальви… Квіти були оберегами, ними лікували, оберігали від зла. Квіти – це історія нашого народу, квіти – це наша природа, квіти – це ми. Квіти, як і музика, створюють піднесений настрій, надихають на творчість:
Люби природу не як символ
Душі своєї
Люби природу не для себе
Люби для неї
Квіти – це історія народу
Квіти – це наша природа
Квіти – це ми.
Вмійте природу любити,
Кожній стеблині радіти
В полі, у лузі, над яром, —
Квіти, дерева і трави.
Цвіту не вирви задарма
Гілки не втни для забави!
Ти – людина у цьому світі,
І тому ти за все в отвіті.
Бо людина у цьому світі
Лиш добро повинні творити.

Легенда про водяну лілію

Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час. В одному села росли й розцвітали вродою чорноокі, працьовиті красуні, як цвіт лілій. Одного разу на село напали татари. Дівчата, щоб не йти в полон, втопилися в стрімкій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явилися білі пуп’янки невідомих квітів. Здавалося, то ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світло. (Родина Цибулеві)

Легенда про конвалію

1. Сріблясті дзвіночки конвалії з’явилися зі щасливого сміху лісової русалки Мавки, коли вона вперше відчула повноту великого справжнього кохання.

2. Є така українська легенда, ніби квіти конвалії виросли там, де плакала дівчина, не дочекавшись козака з походу. (Родина Цибулеві)

Легенда про підсніжник

Одного разу мандрівники заблукали в хурделицю. Люди стомилися, почали втрачати силу. Тоді сніжинки пожаліли людей. Вони, падаючи на землю, перетворювалися на білі квіточки. Люди милувалися гарними квіточками, які вселяли мандрівникам надію на порятунок. Так і залишились квітнути підсніжники, провіщаючи надію на потепління і пробудження природи. (Родина Цибулеві)

Легенда про гіацинти

Одного разу діти гралися на березі моря, ліпили з піску пиріжки й будували замки. Аж ось майже біля самих хвиль хтось помітив ніколи не бачену квітку, у неї було таке саме листя, як тюльпана, тільки все стебло вкрите безліччю квіточок, схожих на маленькі лілії. Далі на березі знайшли кілька пророслих цибулин. Як вони потрапили сюди, на піщаний берег? Пригадали, що минулого місяця під час бурі загинув генуезький корабель. Очевидно, ящики з цибулинами розбилися об узбережні скелі, і кілька цибулин потрапили на берег. Після цього жителі почали розводити гіацинти у своїх садах. (Родина Цибулеві)

Легенда про осику

1. Коли Ісуса переслідували посіпаки, він хотів заховатися під осикою. А вона виказала його своїм тремтливим листям. От і мусить тепер тремтіти все життя.

2. Коли Ісуса Христа було засуджено на смерть, пішли два посіпаки до лісу, щоб зробити хрест. Вони почали оглядати дерево, щоб виготовити прилад для мук і смерті спасителя. Усі дерева перестали шелестіти, бо великий жаль і страх охопив їх. На узліссі росла осика. Вона сподобалась розбійникам, вони наблизились до неї. Побачивши це, осика затремтіла від страху. Рубачі залишили осику, бо видалась їм деревом м’яким. Але осика дуже перелякалась і від того часу тріпоче й шелестить листочками, хоча вітру немає. (Родина Осокові)

З індійської міфології

Про появу троянди в індійських пуранамах повідомляється, що найчарівніша у світі жінка Лакшмі народилася із розквітаючого бутона троянди, який складався зі ста восьми великих і тисячу восьми дрібних пелюсток. Вішну, хранитель Усесвіту, побачив цю чарівну красуню, що ховалася у своїй дивовижній трояндовій колисці, і, захоплений її вродою, розбудив поцілунком і зробив своєю дружиною. З цієї хвилини Лакшмі перетворилася на богиню краси, а троянда, що ховала її, стала символом божественної таїни. (Родина Розові)

З лотосом пов’язане народження Будди. Коли настає час Будді з’явитися на світ, то всі квіти царського саду розкрилися й завмерли в очікуванні великого дива. Майя, матір Будди, зійшла в паланкіна й рушила в сад. З її наближенням дерева схилялися до землі, а тієї хвилини, коли вона народила, земля сколихнулась, з неба випав щедрий дощ. Слуги кинулись до новонародженого Будди, щоб підтримати його, але, вирвавшись із рук, він пішов сам. І всюди, де тільки його нога ступала на землю, виростав величезний лотос.

(Родина Лотосові)

За індійськими міфами, дівчина, яка завжди харчувалася аконітом, була дуже гарна та настільки просякнута отрутою, що не лише від дотику, а й від погляду на неї людина гинула. (Родина Жовтецеві)

З перської міфології

Перси вважають, що троянда була подарунком самого аллаха. Одного разу до нього з’явилися всі діти флори з проханням призначити над ними нового володаря замість сонливого лотоса, котрий забував про свої обов’язки правителя. Тоді аллах призначив правителькою квітів білу непорочну троянду. Слово «гюль» для персів – одне з найчарівніших. Та й саму Персію поети називали «Гюлістан» — «Сад троянд».

(Родина розові)

Столиця Персії називалася Суза – Місто лілій. (Родина Лілійні)

Перші відомості про тюльпани ми зустрічаємо в перських легендах. Цій у вигляді ліхтарика або чаші квітці дали назву «дюльбаш» — турецька чалма, а звідси і слова тюрбан та тюльпан. (Родина Лілійні)

Один ангел уранці сидів, плачучи. Біля воріт раю. Вигнаний звідти за те, що покохав доньку землі. Уперше він побачив її на березі річки, дівчина прикрашала волосся незабудками, і з того часу не міг розлучитися з нею. І ось тепер, поки донька землі не розсадить ці квіти повсюди, його не пустять до раю. Завдання не просте. Але кохана дівчина погодилася виконати його. Упродовж багатьох років, за будь-якої погоди, вдень і вночі вона бродила по всіх куточках землі, розсаджуючи милу квітку. Коли ж виконала свою місію, обидва постали перед райською брамою. І вона відчинилася перед ангелом й перед дівчиною також, хоча була вона ще живою і смертною. «Оскільки, — мовив стаж раю, — її кохання перевищує спрагу життя, а той, кому вона віддала душу, — ангел, то любов до небесного оберігає від тління земного. Нехай же, — додав він, — спізнає благосні неба, найвище з яких – самовіддане кохання ». (Родина Шорстколисті)

З турецьких переказів

Турки вірили, що троянда виросла з капель поту Магомета під час його нічного сходження на небо, жовта – з крапель поту магометового віслюка, а червона – з крапель поту архангела Гавриїла. (Родина Розові)

З грецької міфології

Греки вважають троянду даром богів. Вони вірять, що ця квітка утворилася з білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти, коли богиня краси й кохання вийшла після купання з моря.

Біла троянда перетворилася на червону під час бенкету, який влаштували боги на Олімпі. Пурхаючи у веселому танку, амур ненароком перекинув своїми рожево-червоними крильцями чашу з нектаром, котрий, потрапивши на троянди, забарвив їх у червоний колір і надав дивовижного запаху. (Родина Розові)

Розповідають, що якось богиня Діана, повертаючись роздратованою з невдалого полювання, зустріла пастушка, котрий весело грав на сопілці. Розгнівана богиня картає пастуха за те, що він розігнав своєю музикою її дичину. Пастушок кланяється, що він ні в чому не винен. Але люта богиня кидається н хлопця й вириває йому очі. Схаменувшись, Діана розуміє жах скоєного. Її починає мучити каяття. Щоб увінчити ті очі, богиня перетворює їх на гвоздики. (Родина Гвоздичні)

Одного разу бог сонця Аполлон переслідував своїми пекучими променями чарівну дочку Атласа. Нещасна дівчина звернулася до Зевса, благаючи сховати й захистити її. Великий громовержець почув її благання, перетворив дівчину на чудесну фіалку й сховав у затінку кущів. (Родина Фіалкові)

Греки приписували лілії божественне походження. За їхнім твердженням, вона виросла з молока матері богів – Юнони. Тому греки називали лілію ще й трояндами Юнони. (Родина Лілійні)

Примула вважалась лікарською квіткою Олімпу. Давні греки називали її квіткою двадцяти богів й вірили, що в ній цілюще начало проти всіх хвороб. (Родина Первоцвіті)

За віруванням греків, мирта – це рослина, яка ’язалася з волі Міневри, богині мудрості. (Родина Миртові)

Якось Венера надумала купатися у віддаленому гроті, куди не могло проникнути жодне людське око, й купалася там тривалий час. Та раптом чує шурхіт і помічає, що кілька смертних дивляться на неї… Тоді, упавши в невимовний гнів, богиня благає Зевса покарати зухвальців. Громовержець зважає на її благання, хоче покарати зарозумілих смертю, але рішучість його м’якшає, і він перетворює їх на фіалку триколірну, малюнок барв якої відтворює цікавість та подив, що й привело нахаб до загибелі. (Родина Фіалкові)

Чарівна водяна лілія, як стверджує грецька легенда, виникла з тіла прекрасної німфи, котра загинула через кохання і ревнощі до незворушливого Геркулеса. Від неї походить і наукова назва лілеї – німфія. (Родина Лататтєві)

Греки вірили, що мак виріс зі сліз Венери, котрі та приливала, дізнавшись про смерть свого милого Адоніса. Вони вважали мак неодмінним атрибутом бога сну – Гіпноса та його рідного брата, бога смерті – Татаноса.

Бог сновидінь Морфей уявлявся грекам оповитим гірляндами макових квітів. (Родина Макові)

Красень Нарцис, син річкового бога Цефіза, мав сестру-близнючку, так схожу на нього, що неможливо їх було відрізнити одне від одного. Сестру Нарцис любив безмежно, але раптом вона померла. І тоді, щоб хоч якось погамувати горе, він почав ходити до джерела з чистим плесом, милуватися на своє зображення, яке нагадувало йому образ улюбленої сестри.

Однак, що більше вдивлявся в нього, то важче переживав утрату, і, зрештою, у глибокому відчаї кинувся у воді, немов у обійми рідної істоти. Він перетворився на граційну, надзвичайно витончену квітку. (Родина Амарилісові)

Учень давньогрецького лікаря Ескулапа Пеон зцілював богів з допомогою рослини, яку згодом було названо його іменем – півонією. (Родина Півонієві)

За давньогрецькими міфами, вхід до підземного царства Аїда – пекла, поблизу грецького міста Аконе, охороняв собака, триголовий Цербер. Геракл переміг собаку і привів його на землю. Пес так перелякався яскравого сонця, що з пащ трьох його голів потекла на землю отруйна слина. На тому місці, куди вона капала, і виріс аконіт. (Родина Жовтецеві)

За грецькими міфами, Адоніс – прекрасний юнак, син царя Кіпру. Адоніс був настільки гарним, що не було йому рівних не тільки на землі, а й серед богів Олімпу. Під час полювання Адоніс загинув, та боги перетворили його на чудову квітку, яка щороку з’являється, коли оживає природа. (Родина Жовтецеві)

Стародавні греки вважали, що гіацинт – це квітка смутку, бо ця рослина виросла з крові юнака Гіацинта, що загинув під час спортивних змагань (Родина Лілійні)

З германських переказів

У давньогерманських сагах троянда присвячена цариці неба Фризі.

Цією квіткою користувався й германський бог вогню Локі з настанням весни. Він сміється, й од його сміху тікає холод, тане сніг, а земля вкривається трояндами. (Родина Розові)

Давні германці присвячували конвалію Остарі – богині ранкового сонця, променистої зорі й провісниці весни. (Родина Лілійні)

Німці стверджують, що мак – це не квіти, це кров загиблих, що піднімаються до нас із землі, перетворившись на криваві квіти, просить нас молитися за упокій їхніх грішних душ. (Родина Макові)

Згідно з германськими легендами, кожна лілія має свого ельфа, який разом з нею народжується й помирає. Чашечки цих квітів правлять для маленьких створінь за дзвіночки, і, розгойдуючи їх, вони скликають на молитву своїх побратимів. Помолившись, ельфи поспішають до своїх квіткових колисок. (Родина Лілійні)

Давні германці присвячували маргаритку богині кохання Фреї, і на її день щоразу обвивали гірляндами цих квітів кубок богині.

Маргаритку часто називали ще й квіткою кохання та нареченою Сонця. (Родина Айстрові)

Німці називають фіалку триколірну мачухою. Нижня, найбільша, найкраще забарвлена квітка – то виряджена мачуха. Дві пелюстки трохи вище, не менш гарно вбрані, — то її рідні дочки. А дві полинялі, що над ними, — бліді, маленькі, з лілуватим відтінком пелюсточки, — бідно зодягнені падчерки. Легенда стверджує, що спочатку мачуха перебувала на горі, а нещасні падчерки знизу, та Господь зглянувся над забитими й покинутими дівчатками й повернув квітку, причому злій мачусі дав шпору, її донькам – ненависні вусики. (Родина Фіалкові)

Німецький переказ розповідає, що незабудка виникла зі сліз нареченої, пролитих нею в час розлуки з милим. Помітивши, що ця рослинка піднялась і розквітла, вони назвали її «незабудкою» й поклялися: де тільки зустрінуть її – зривати й зберігати як пам’ять про взаємне кохання. (Родина Шорстколисті)

З англійських легенд

Три дні й три ночі святий Леонард бився зі страшним драконом Сінь, утратив силу й надію перемогти. Та нарешті з божою допомогою святий переміг. Ця боротьба обійшлася святому Леонардові немарно: його руки й тіло були зранені кігтями дракона, а на місці боротьби було безліч слідів крові з його ран. Господь відзначив ці рани й освятив їх, виростивши на цьому місці конвалії. (Родина Лілійні)

Англійці називають примулу зачарованою квіткою. Існує повір’я, ніби у її пелюстках щодня впродовж року, за винятком першого травня, переховуються маленькі феї й казкові дідусі-гноми. (Родина Первоцвіті)

В Англії бузок вважали квіткою горя. Давнє англійське прислів’я стверджує: той, хто носить бузок, не носитиме обручки. А тому надіслати юнакові, який сватає дівчину, гілку бузку – означає відмовити. (Родина Маслинові)

З єгипетських легенд

Зображення лілії наявне в написанні єгипетських ієрогліфів і означає то короткочасність життя, то волю й надію. (Родина Лілійні)

Лотос був присвячений єгипетській богині землеробства й родючості Ізіді, а оскільки родючість залежала від розливу Нілу, то лотос вважали нареченою Нілу. (Родина Лотосові)

З данських легенд

Первоцвіт – це зачарована принцеса-ельф. Одного разу вона була відпущена своєю царицею на землю. Там вона покохала юнака й зовсім забула про свою батьківщину. Тоді її перетворили на примулу, а юнака – на весняну анемону. І ось тепер ранньої весни вони разом рано розквітають і рано гинуть. (Родина Первоцвіті)

Зі слов’янських легенд

Стверджують, що у щільно зімкнутому бутоні тюльпана перебувало людське щастя, і ніхто не міг дістатися до нього, хоча й намагалися різними способами: хто – силою, хто – хитрощами, хто – заклинаннями. І йшли до цієї квітки і старі, і молоді, здорові й каліки, йшли царі й жебраки, йшли багаті марнотрати й бідні трудівники. Натовп напливав, натовп щезав. Але все марно – щастя не давалось до рук. Та ось одного разу луками, де росла ця квітка, йшла жінка. Бідна, натомлена, вела вона за руку свого натомленого хлопчика, аж раптом звіддаля помітила золотистого батончика, про якого так багато чула. Жінка й не збиралася його відкривати, знала, що це не можливо, але їй хотілося лише подивитися на цю квітку, котра містила у собі те щастя, якого вона й іскринки за ціле життя не бачила, лиш важко зітхнула на згадку про нього. Вона із завмиранням серця наблизилась до тюльпана. Раптом її хлопчик, побачивши осяйний батончик, вирвався з рук і, дзвінко сміючись, кинувся до квітки. І, о диво! Тієї ж миті тюльпан розкрився сам по собі…

Те, що не підвладне було ні силі, ні хитрощам – зробив веселий безтурботний дитячий сміх, оскільки пора нашого дитинства – єдина пора усього нашого життя, коли іноді прозирає справжнє щастя. (Родина Лілійні)

Русалки живуть у підводних кришталевих хоромах, викладених із мушлі, дрібних черепашок, де сяють перли, яхонти, срібло й корали. Поряд виспівують смарагдові джерела. Сонце просвічує в ці оселі, а місяць та зорі викликають русалок на берег. Ці русалки іноді й перетворюються на водяні лілеї. (Родина Лататтєві)

За віруваннями слов’ян, барвінок з’явився з попелу трьох сиріт, спалених злою мачухою за те, що вони не встерегли золотої ряски на конопельках. (Родина Барвінкові)

Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність. «Це неправда, ми зовсім не невдячні, — заперечило колосся, — ми прикрашаємо землю, твоє дитя, і в нас немає іншого способу висловити свою вдячність, ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку й любов».

«Гаразд, — відповіло небо, — якщо ви не можете піднестись до мене, тоді я зійду до вас».

І небо наказало землі виростити серед колосків чудесні сині квіточки – волошки, шматочки його самого. Відтоді стебла хлібних злаків з кожним поривом вітру нахиляються до тих осколків синього неба й шепочуть найніжніші слова. (Родина Айстрові)

Слов6яни називали аконіт «мати – королева отрут». (Родина Жовтецеві)

Із легенд північноамериканських індіанців

Легенди північноамериканських індіанців стверджують, що водяна лілея утворилася з іскор, що впали з полярної й вечірньої зір у той час, коли вони зіштовхнулись у суперечці за право володіння стрілою, котру у хвилину смерті пустив у небо великий індіанський вождь. (Родина Лататтєвих)

Подорожник великий індіанці називали «слідом білої людини». Поява його в новому місці попереджувала їх про небезпеку, свідчила про присутність у цій місцевості іноземців. (Родина Подорожникові)

МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ПРО ПТАХИ

Лебідь

Лебідь у давніх русів – символ вірності, любові до рідної землі.

Символіка лебедя досить складна. Червоний лебідь у світовій міфології слугував символом сонця, чорний — злих сил. Проте найпоширенішим є образ білосніжного (білого) лебедя. За міфами, у нього перетворювався Зевс, син Аполлона Кікн (вміщений потім, за міфами, у сізір’я Лебедя). Сам Аполлон їздив на колісниці, запряженій лебедями. Один із найголовніших божеств староіндійців Варуна (бог космічних вод, справедливості) також ставав лебедем. Подібні метаморфози характерні для Лха — близнят-богів (ведійська міфологія), Омі – (евенкійська). У євреїв лебідь вважався «нечистим» птахом. Священним птахом-тотемом був він і в бурятів, якутів. Лебеді завжди були в упряжці Купайла. Один із найголовніших язичницьких богів Білобог, за повір’ями, міг перевтілюватися у білого лебедя, тому волхви під страхом смертної кари забороняли полювання на нього. Лебеді завжди були в упряжці Купайла.

Стародавній слов’янський фольклор знає прекрасні образи дів-лебедів. Поширеними мотивами було перетворення лебідки-королівни у дівчину-красуню і навпаки.

Давньоруський переказ знає могутню Білу лебідь, що володіла живою водою, молодильними яблуками. Праукраїнська легенда про заснування Києва, окрім Кия, Щека та Хорива, називає ще й сестру їхню, Либідь

Жайворонок

Розповідають, що, коли Див створив землю, він хотів скликати всіх небесних богів, щоб ті помилувалися на справу його рук.Кликав, кликав їх Див знизу, навіть втомився, а вони все не чують. Тоді підняв він камінчик і кинув його так високо, що докинув до самого неба.

І у вишині камінчик раптом претворився на маленьку сіру пташку, яка дзвінко заспівала — і привернула увагу богів. Глянули вони на землю — і захопилися справою рук Дия. Почали так голосно кричати від захоплення, що пташка каменем впала з висоти — якщо б не крильця, розбилася б вщент!

З тих пір жайворонок то парить високо-високо, то різко опускається з пронизливим криком. Але там, у блакитній височині, він співає так солодко, що навіть Боги не можуть залишитися байдужими до цього співу. А про людей і говорити нічого!

Півень.

Півень (стародавнє Кур) – віщий птах, провісник Зорі і Сонця, дуже шанований усіма слов’янськими народами. Своїм голосним співом, він нібито пробуджує з нічного сну небесне світило, повертаючи на Землю світло дня. Через це в Україні його називають Будимиром. Українська загадка порівнює Сонце і його промені з півнем «Сидить півень на вербі, спустив коси до землі».

Півень, як і всі інші птахи, вважається «двічі народженим» — спочатку яйце, а потім саме пташеня. Тому пташине (найчастіше куряче) яйце є божественним символом відродження природи і використовується з магічною метою в обрядах, починаючи від Стрітення до Купайла.

Уявлення про Сонце як золоте яйце знайшло своє відображення в численних казках різних народів. Це яйце, занесене в темну хату, освітлює все навкруги, як сонце. Відомі казки про Курочку Рябу, Качечку з золотим яйцем.

Зозуля

Віща птиця, присвячена Богині Весни Живі, символ людської долі. її свято відмічали під час воскресіння природи. їй приносили пожертви ті, хто вперше навесні почув голос зозулі. Вважалося, що сам Бог чи Богиня в образі зозулі літає лісами і віщує роки. Зозулю запитували: скільки літ житиме та чи інша

людина, скільки буде в шлюбі, скільки матиме дітей тощо. А після того, скільки разів вона «накує», робили висновки про тривалість того, про що питали. Тому зозуля пов’язана з Богинею Долею. Про це говорить українська приказка: «Зозуля кувала, літечка казала».За повір’ями, на зиму зозуля відлітає у Вирій, тому вона вважається посередницею світів Яви, Нави і Прави. Зозуля прилітає останньою, а відлітає першою. Отже, зрозуміло, чому вона також вважається «ключницею» Вирію — бо зачиняє і відчиняє Небесну браму.

Сорока

Існує приказка про те, що сорока «на хвості вісті приносить».Давнє свято Сорочини (9 березня) за етимологією пов’язане з сорокою, але якимось чином виявляє свою символіку і через число сорок. У цей день ще до схід сонця випікають сорок «пташок-жайворонків». «буслів» або варять сорок вареників, щоб роздати їх дітям. Така пташина магія має забезпечити приліт пташок із Вирію. Отже, сорока виступає символом пташиного свята взагалі, вона ж є і зв’язківцем зі світом Предків.

Сова

Сова — антипод сокола. Українці про сову кажуть: «сова не родить сокола», позначаючи тим самим її нічну природу (на відміну від ясного сокола — сонячного птаха). Через цю нічну природу сова вважається особливою пташкою — вона здатна передбачати майбутнє і віщувати його людям. До роду совиних зараховують пугача та сича, які відомі в Україні як «віщі птахи».

Ось які прикмети побутують в народі щодо сови: коли сова «сміється», віщує заміжжя, а коли кричить —народження дитини.

Сокіл

В українських казках згадується «сокіл-виднозор», який мав «яснії очі і бистрії крила». Сокіл є посередником між світами, він рятує мертвих героїв з допомогою живої води, а також знає «всю правду і неправду».

Один із видів цієї пташиної родини — сокіл-сансан (у варягів він називався рюриком), який став династичним символом князів Рюриковичів, а пізніше увійшов до гербів України.

Деякі дослідники символіки припускають, що й український Тризуб — стилізоване зображення сокола, який атакує здобич.

Орел

У різних арійських народів уявлення про орла пов’язані зі скиненням з Неба вогняної блискавки, яку Бог дає на користь людині. Вважають, що цей вогонь приносить птах (найчастіше орел).

Подібні легенди маємо також про сокола, лелеку, дятла. Орел здавна вважався символом перемоги: якщо перед битвою воєначальник бачив у небі орла, він рішуче спрямовував своє військо на неприятеля.

Римляни вірили, що Зевс посилає орла як свого вісника. У слов’ян орел також символізував перемогу. Як писав Саксон Граматик, наші Предки виходили на війну зі станицею (бойовим знаменом) і орлами Світовида.

Гриф

Гиф, грифон — один із видів орла. Іноді його ототожнюють з фантастичною істотою — крилатим левом, що є уособленням пильності й зіркості у багатьох народів. Наприклад, у російській казці «птиця-львиця» завбільшки з гору, а від помаху її крил здіймається буря.

Вона летить швидше від кулі і допомагає доброму молодцю відшукати свою наречену за морем. Подібний образ орла-грифона був у скіфів. Як культовий мотив супутника громовержця зображення грифона досить часто використовували в оздобленні давніх храмів. Зберігся він і в християнському храмобудівництві, наприклад, на фресках Софійського собору в Києві.

Ворон

У слов’янських міфах ворон називається «птицею віщою», яка вміє говорити людською мовою. У казках ворон виступає власником золота, срібла і самоцвітів, які зберігаються в його гнізді, він приносить «живу» і «мертву воду», дістає молодильні яблука. Слов’яни переконані, що в Чистий четвер ворон перший купає своїх дітей у цілющій воді, наділеній чарівними властивостями. Вважалося, що цей обряд, виконаний людиною «до ворона», приносить надзвичайну силу.

Лелека

Лелека – священний птах, покровитель сім’ї рідногодому. Лелека (бусол, бузько, чорногуз, гайстер) символ богині Зорі; символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя;батьківщини.

Особливу увагу наші предки приділяли появі перших перелітних птахів. Вони не просто несли на крилах весну, а прилітали з вирію — від богів, тому й самі мали чарівні властивості. Були широко розповсюджені різноманітні гадання «на першого птаха». Вважалося, що коли молода дівчина рано навесні перший раз зустріне пару лелек, то цього року вийде заміж, якщо ж самотнього — ще буде дівувати. Якщо дівчині часто сняться лелеки — треба чекати старостів до хати, заміжній жінці — вона завагітніє. Коли чорногуз сідав на дах під час весілля, очікували швидкого поповнення в родині. Якщо в перший день, коли в домі з’явиться маля, над ним покружляє білий лелека — новонародженого чекає щаслива доля. Коли навесні вперше зустрівся лелека в польоті — рік буде щасливим, стоячий — у цьому році не пощастить.

Вбивство лелеки прирівнювалося до вбивства людини. Цей птах за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не називали людськими іменами. Однак, для лелек робили виняток. З ними розмовляли, „радилися” як з членами сім’ї.

Жар-птиця

Жар-птиця живе у золотій клітці, що висить на чарівному дереві в Райському саду, споживає золоті яблука, які дають вічну молодість, красу і безсмертя. Коли вона співає, з її дзьоба сиплються коштовні перлини – образ оживляючих крапель дощу.

Навіть одне перо з хвоста Жар-птиці вночі освітлює увесь сад. У греків до Жар-птиці подібний птах Фенікс, схожий на орла з червоно-золотим пір’ям, який вилітає у призначений час зі святилища Геліоса (Бога Сонця) і, співаючи похоронну пісню, вмирає, спалюючи сам себе, щоб знову воскреснути зі свого попелу. Так, міф розповідає про вмирання природи взимку і воскресіння її навесні. Про спочинок Сонця увечері і пробудження його на світанку.

Ластівка

Ластівка символізує щасливе родинне життя, ласку, любов і ніжність. Там, де звила гніздо ластівка, живуть добрі господарі. Вона також оберігає житло від грому, блискавки, пожежі. Ластівка пов’язана з Новоліттям, недаремно згадується у щедрівках, які первісно виконували навесні: „Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка”.

Вважають, що ластівка – улюблена Богом пташка, своїм щебетанням вона прославляє його, наче молитвою. Тому вважається великим гріхом розорити її гніздо, тим більше не сміли вбивати, бо могли накликати біду на свій дім. У поляків, чехів і словаків ластівка – пташка, яка сприяє закоханим, переносячи їм вісточки.

Загалом у слов’ян ластівка символізує жіноче начало, особливо дівчину. Так, у фольклорі часто дівоча краса порівнюється з ластівкою: „Ой у нашій стороні красні дівки, як ластівки. А тут – як ворони”. Ластівки, за повір’ями, можуть магічно впливати на красу. Тому, коли дівчина навесні вперше побачить ластівку, віддає їй „веснянки” і просить у ластівки „білянки” (щоб було біле лице). Недаремно темні плями на обличчі мають назву „ластовиння”.

Волове очко

Маленька пташка — волове око, або волове очко (коров’ячий жовтушник — Agelaeus pecoris) — також користується на Україні не меншою пошаною: гніздо цієї пташки гріх «драть», інакше осліпне віл (Київський повіт). Таке ставлення народу до волового ока, цілком імовірно, пояснюється надзвичайно зворушливою легендою про його походження.

Маленька пташка ця, кажуть люди, виникла з дитинчати, яке дуже любило свого рідного батька. Давно, дуже давно вже минулося це. Напали на село татари, спалили всі хати, а людей повбивали. Вбили й батька цієї дитини, тулуб викинули на вигін, а голову закопали десь під корчами. Це тому волове очко й стрибає завжди попід корчі й зірко всюди видивляється, розшукуючи голову батька, щоб поховати її там, де поховано тулуб. Однак і досі ніяк не може знайти. Колись усе-таки знайде воно голову свого батька, поховає її — і тоді знов стане людиною. Волове око розуміє мову людини і, коли хтось покривдить його, жорстоко мститься за те.
Журавель

Про журавля (сірий — Grus communis) у Літинському повіті кажуть, ніби він створений із землі, а в Луцькому — ніби журавлі пішли з циган, але як саме невідомо. Якщо побачиш журавлів уперше навесні, коли вони летять з вирію, то треба називати їх веселиками, а не журавлями: хто назве веселиками, тому буде цілий рік весело, а хто журавлями, той буде цілий рік журитись.

Журавлі якнайсуворіше дотримують подружньої вірності: вони зграєю збираються судити самицю, яка завинила, і нещадно вбивають її своїми дзьобами.

Сойка

Колись був такий час, що всі звірі й птахи розмовляли людською мовою. Ключі від вирію тоді були у ворони. Та якось вона прогнівала Бога, і звідтоді ключі від вирію перейшли до сойки.

Сойка летить до вирію раніше за всіх птахів, одмикає його, а сама повертається назад. За іншим варіантом, сойка щороку літає у вирій, та ніколи не долітає до нього: пролетить день, і відразу ж їй хочеться дізнатися, скільки пролетіла. То вона й повертається назад. І так сойка даремно літає туди й сюди, поки випаде сніг.

Соловей

Назва цієї маленької співочої пташки походить від давньоруської славій – той, хто співає пісню-славу Богам. Соловей – провісник Богині Весни: його спів (давньоруське щекот) завжди сприймається як щасливий Божий знак, а відсутність співу солов’я свідчить про передчуття біди.Шевченкове «соловейко в темнім гаї сонце зустрічає» пов’язує солов’я з сонячним Божеством. Його вважають «святою пташкою». Усі слов’янські народи шанували солов’я, весняними вечорами виходили на вулиці, в садочки, щоб послухати спів цього улюбленця Богинь Лади і Лелі, співця любові і щастя.На Київщині, (с.Зазим’я, Княжичі, м.Бровари) існують перекази, що відомий у билинах Соловей-розбійник – це язичницький жрець, який жив у Броварському лісі під Києвом. Він мав надзвичайно велику силу і був загрозою заїзджих християн. Жрець Соловей мав свої укріплення, контролював переправи на Дніпрі, звідки нападав на християнських попів і охрищених княжих дружинників. Соловей збирав своїх воїнів у Добрянському яру, де поруч на Лисій горі було язичницьке капище. Пізніша християнська інтерпретація надала йому образу розбійника. Солов’ями були наповнені священні гаї, де стояли жертовники (пор. Камінь Алатир – вівтар) язичницьких святинь.

Дятел

Щодо дятла також є переказ, записаний П. Кулішем, наче він був раніше людиною, а потім Бог так дав, що він перекинувся на птаха. А втім, є й інший переказ. Ніби дятел виник із землі, а що із землі, то від самого Бога. Кажуть, що якби послухати вночі біля гнізда дятла, то можна було б виразно почути, як він стогне: це в дятла голова болить від того, що він цілоденно безперестанку довбає дерево.

Голуби

Голуби та голубки пов’язані з культами значних грецьких богів. Голубка виступає як священна птиця Афродіти, яку вона постійно супроводжувала. В «Іліаді” Гомера в образі голубок зображуються Гера і Афіна. В Аркадії з голубом в руці зображували Деметру, яка вважалася творцем птахів.

Існують дані про існування культу голубки до якого відносилася трьох лика богиня Діана або Діона. З голубами пов’язано багато перетворень міфологічних персонажів. На голубку перетворилася Еврінома, яка знесла Світове яйце, з якого з’явився Всесвіт. На голубок було перетворено богами цнотливих супутниць Артеміди Плеяд, образи яких були поміщені серед зірок. Потім вони носили Зевсу їжу богів – амбросію. Також на голубок Діоніс перетворив доньок царя-жерця з острова Делос Анія – Елаїду, Спермо і Ено, коли їх намагався захопити Агамемнон, щоб вони годували його військо під Троєю, тому що все до чого вони торкалися перетворювалося на масло, зерно і вино. Після цього голуби знаходилися під захистом богів на батьківщині сестер – острові Делос.

РОЗДІЛ ІІ. Використання віршів і загадок на уроках біології

Видатний український педагог К.Д.Ушинський відзначив непересічне педагогічне значення фольклору у виховному процесі. Цю ідею він і втілював у практику виховання. Виховні властивості усної народної творчості дуже важливі для розвитку сучасного школяра. Виховне значення літератури та біології з допомогою віршів треба підтримувати, вітати на уроках, тому що це всебічно розвиває дитину. Загадки активізують процес мислення, розвивають кмітливість, формують уміння абстрагувати.

ЦАРСТВО РОСЛИНИ

Вірші

Мохоподібні

Де краплина є води –

Там ти можеш мох знайти:
На болоті, в горах, в лісі,
На колоді і на стрісі.
Де вологи є запас
Скрізь ростуть мохи у нас.

Серед лісів прекрасної землі

Зустрінеш ти рослини ці малі.
Їх не смакують коні та корови.
Плетуть у лісі килими чудові.
Тінь полюбляють, там завжди ростуть,
Ботаніки їх плаунами звуть.

Дивна в лісі є трава –

Не лопух, не кропива.
Коли хочуть щастя влітку
Все шукають його квітку.
Хоч півсвіту обійди –
Того цвіту не знайти.

Загадки

Зелений мох зозулин льон –

Цікава рослина.

А що собою являє

Підземна частина?

(Ризоїди)

Хто нам зараз відповість,

Хто відповідь знає,

Що таке ризоїди,

Що це означає?

(Коренеподібні вирости

з ланцюжка послідовних клітин)

Відповідь хто на питання

Хто на ньому знається:

Ризоїди від коренів

Чим відрізняються?

(Відсутністю тканин)

Та ще одне питання

Всіх нас непокоїть:

Яку функцію для мохів

Ризоїди виконують?

(Функції коренів – утримання

рослин у грунті, поглинання з нього

озчину поживних речовин)

Мохоподібні не цвітуть,

Насіння не утворюється.

Хто нам зараз відповість,

Як вони розмножуються?

(Спорами)

Хто нам зараз відгадає,

Що зі спори виростає?

(Зелена нитка, з якої утворюється

рослини статевого покоління )

Зелдиний мох зозулин льон

Цікаве створіння.

А яку будову має

Його статеве покоління?

(Особини статевого покоління

складається зі стебла і листків)

Хто про мох зозулин льон –

Прочитав і знає:

Нестатеве покоління

Яку будову має?

(Коробочка зі спорами на довгій ніжці)

На одній рослині –

Обидва покоління:

І статеве, й нестатеве –

Ми тепер не знаєм.

Та яке ж покоління

Все ж переважає?

(Статеве)

Нам терер відомо:

Зозулин льон – дводомний.

Хто відгадає, що це означає?

(Є чоловічі й жіночі особини)

Також нам відомо:

Сфагнум – однодомний.

Хто знає, що це означає?

(На одній особині розвиваються

чоловічі й жіночі гамети)

Чоловічі і жіночі

Тепер мохи знаємо.

На мохах якої статі

Спори дозрівають?

(Жіночої)

Торфяний мох сфагнум білий

В болоті виростає.

А відомо вам, чому

Цей мох білим називають?

(Через мікроскопічну будову листка)

Торфяний мох сфагнум білий –

Цікава рослина.

А хто знає, яка в нього

Підземна частина?

(Відсутні ризоїди)
Відповідь на це питання

Всі, напевне, знають:

Яке значення в природі

Мохоподібні мають?

(Утворюють торф, накопичують

вологу, призводять до заболочення лісів)
Папоротеподібні

Вірші

Цвіт папороті

Шукала  папороті  цвіт,

Всю  ніч  шукала.
Не  рік,  не  два  —  багато  літ
Тебе  чекала.
Дороговказом  місяць  був,
А  зорі  –  очі.
Чарівна  квітка  розцвіла
Посеред  ночі.
Ось  квітка  щастя  у  руках…
Летіть  лелеки!
Та  пізно  я  зірвала  цвіт  —
Ти  вже  далеко.
Папороть

Шостого липня, у ніч на Купала

Пів-України квітку шукала.
Кажуть, що якби її відшукать —
То жить можна було б і горя не знать.
Усе в нас тоді у країні було б,
Всі були б роботящі, не стало б нероб.
Кожен би мав би на хліб і до хліба,
Усі миздорові й щасливі були би.
Але підступні наші воріженьки
Все сплутали нам, і ми живем поганенько.
Бо папороть — каже нам істина древня-
Насправді цвіте двадцять другого червня.
Загадки

Папороті щитник чи орляк

Хто вивчав чудово,

Той нам зараз відповість,

Яка в них будова?

(Мають кореневище, від якого

відходять корені та прикоренева

розетка із листків)

Хто всі папороті вивчав,

Знає неодмінно,

Як звуться в них підземні

Пагони видозмінені?

(Кореневища)

Щитник та орляк –

Цікаві створіння,

А яку будову має

Їх статеве покоління?

(Заросток – серцеподібна зелена

пластина з ризоїдами)

Кореневище, листя –

Всі знаєм неодмінно,

Яке це покоління?

(Нестатеве)

На Івана, на Купала

Папороті цвіт шукали,

Щоб скарбів було чимало,

Та чого люди не знали?

(Папороті не цвітуть,

розмножуються спорами)

Хто наступним запитанням

Не був здивований:

Де, цікаво, в папороті

Спори розташовані?

(У спорангіях на нижньому боці листків)

Хто нам зараз відповість,

Хто напевне знає:

Що, цікаво, в папороті

Зі спори виростає?

(Статеве покоління –

заросток з ризоїдами)

Хто вже папороті вивчав,

Той здогадається,

Як розмноження статеве

У них вібувається?
(На заростку утворюються статеві

органи, в яких дозрівають статеві

клітини. Запліднення перехресне)
Розмноження папоротей

Знати нам потрібно.

Для запліднення умова

Яка необхідна?

(Вода)

Дерев’янисті папороті

Колись давно жили.

Яку корисну копалину

Вони утворили?

(Кам’яне вугілля)

Хто параграф прочитав,

Назвіть нам причини,

Чому папороті – вищі

Спорові рослини?

(Мають тканини, органи

розмножуються спорами)

Хто вже папороті вивчав,

Той відгадає,

Яке вони значення

Для людини мають?

(Утворили кам’яне вугілля,

є декоративними та лікарськими

рослинами)
Плауноподібні та Хвощеподібні

Загадки

Хто плаун булавовидний

Розглянув зразково?

Хто нам зараз розповість,

Яка його будова?

(Має повзуче стебло з дрібними

листками та додатковими коренями)

Для тих, хто вивчав плауни,

Це питання – не проблема:

Утворена якими коренями

Коренева їх система?

(Додатковими)

Хто в будові розібрався,

Хто здогадається,

Де в хвощів і плаунів

Спори розвиваються?

(У спорангіях, у спороносних колосках)

Відповідайте на питання,

Будьте так ласкаві:

У баранця звичайного

Чим заростки цікаві?

(Підземні заростки, розвиваються

до 15 років, живляться гетеротфно)

Хто нам зараз відповість,

Хто здогадається,

У плаунів заросток

З чого розвивається?

(Зі спори)

Життєвий цикл хто зрозумів,

Хто нам відгадає,

Де яке покоління

І що переважає?

(Заросток – статеве покоління,

Рослина зі стеблом і листками –

Нестатеве. Переважає нестатеве покоління)

Хто уважно все читав,

Хто б нам швидко відповів,

На яку речовину

Багаті спори плаунів?

(На олію)

Хто прочитав про плауни,

Відповість у ту ж хвилину,

Як же спори плаунів

Застосовує людина?

(Для дитячої присипки, ливарних форм,

виготовлення ракет, для фейєрверків)

Розглянув хто хвощ польовий,

Хто відповідь знає

Яку будову у хвоща

Літній пагін має?

(Кореневище, розгалужене зелене

стебло з дрібними листочками –

лусочками, позбавленими хлорофілу)

Хто дасть відповідь докладну

На таке питання:

Яку в них будову мають

Пагони весняні?

(Нерозгалужені безхлорофільні стебла

зі спорангіями на верхівках)

Дрібні листки без хлорофілу.

Хто здогадається,

Де ж тоді фотосинтез

У хвощів відбувається?

(У зелених стеблах –

головному і бічних)

На останнє запитання

Відповість нам хто активно:

Як здійснюється у хвощів

Розмноження вегетативне?

(З допомогою кореневища)
Покритонасінні

Вірші

Конвалія

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго повтішалась

Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію

У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая

Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..

Мак цвіте

Степами турки і татари
На конях мчать, мов чорні хмари,
І згаром дихає земля –
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручую ординець:
Він одшукав живий гостинець –
Дівча біжить босоніж в бір.
Її він схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафі з торговиці.
І сльози дівчини, й життя
Проп’є без жалю і пуття.
Бо що йому краса дівоча,
Коса шовкова, ясні очі –
Усе продасть він за дукат,
Бо він торгаш, ординець, так.
Дівча біжить в тяжкім одчаї,
Коса їй плечі устеляє,
А сльози падають у брід,
І кров’ю тягнеться твій слід.

Зацвіла в долині Червона калина

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поцілувались.
Якого ж ми раю
У бога благаєм?
Ран у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши очі,—
Такого не хочем.
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде.

Чорнобривці 

Квітів дитинства букет,
Спогадів ніжних тепло,
Знайомої пісні куплет
Нагадує як все було.

Цвіт чорнобривців в саду,

Мама Щаслива й сумна,
З ними до школи іду,
Ось моя юність мина.

Навіть доросла тепер

Цвіт їх чарівний люблю,
Вік анітрохи не стер
За тим, що минуло, жалю

Чорнобривці

На чорнобривцях – тонкошкірий сніг.
А я усе відтягувала осінь,
Як тятиву…
Та так і не вдалося
Терпкого часу зупинити біг.

Гірчить в повітрі.

На душі гірчить.
Я знала – все удосвіта минеться.
І ось –
На чорнобривцях сніг лежить,
Як на мені.
Не обмине й мене це…

Мудріше, втім, – не кликати журби,

І не спиняти погляд на долівці.
А я дивлюсь
На сплутані чуби
Під снігом перемерзлих чорнобривців.

Чорнобривці 

Гарні квіти біля хати

Навесні садила мати.
Чорнобривці чорноброві
Квітнуть в тиші вечоровій.

Чорнобривці чарівні

Так і просяться в пісні.
Квіти

Хто вперше на землі своїх нащадків юних
із квітами так влучно порівняв?
Хто серед різнокольорових плям
побачив те, чого не бачать інші люди?

Як погляд малюка з дитячої колиски,

не затуманений людським гріхом —
отак і квіти на землі кругом
вдивляються в людей, довірливо і чисто.

Таке живе різномаїття пелюсткове,

і кожна – свій характер, лад, і ряд.
Від пишності півоній і троянд —
до скромності конвалій, ніжних  загадкових.

У кожної людини в цьому світі ,

як оберіг від чар і злих недуг,
призначений в житті зелений друг —
своя подоба у строкатій книзі квітів.

Я бачив, як з господарем страждали квіти.

жовтіли , падали листки на діл,
коли біда постукала у дім.
І руки опускались.І хворіли діти…

Та все минало і світлішало у хаті

від жартів друзів, усмішок гостей.
І оживляв веселий настрій цей-
з людьми раділи їх беззвучні сестри й браття.

Дитя народиться, щасливій мамі квіти.

Вінок прощальний з квітами несуть
коли проводять у останню путь…
Без квітів нам у цьому світі не прожити!
В магазині квіток

В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну-чарівницю,
Шуміла весняна вода.
І ледве струмки задзвеніли співочі,
Пташки заспівали дрібні, –
Вчувались дівчині веснянки дівочі,
Ввижались діброви рідні.
І ледве натуру зо сну зимового
Збудив поцілунок весни, –
Дівчина запрагнула рясту дрібного,
Їй проліски снились ясні.
Тепер вона тут, в сій розкішній світлиці…
Ох, що се так серце стиска?
Як душно, як тісно, немов у темниці!
Сей пах, мов отрута яка!
В теплиці між квітами скрізь походжає
Гурток панночок і панів.
Дівчина кругом погляда, уважає,
І погляд її посмутнів.
Всі квіти розкішні… Дівчина зітхнула.
«Чим можу панянці служить?..» –
Зненацька чийсь голос дівчина почула, –
То крамар паничик біжить.
«Чи є в сій теплиці веснянії квіти?» –
Питає дівчина його.
«Аякже! є різні, – чим маю служити?
Тут можна набути всього:
Ось є гіацинти, нарциси і рожі,
Азалії є запашні,
Конвалії свіжі, фіалочки гожі…» –
«Ні, пролісків треба мені!..»
Здивовано глянув панич; зашарілось
Дівчини обличчя бліде.
«То панночці пролісків простих схотілось?
їх в місті немає ніде!
Тут тільки садові квітки». – «Дуже шкода».
І вийшла дівчина смутна.
«Тут міські розкоші! Тут міська вигода!»
Вертає додому сумна.
Зустрілась їй жінка, на плечах похилих
Несе щось, убога така.
«Чи купите, панночко, пролісків білих?» –
Тремтить із квітками рука.
«Звичайно! А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої?» –
«Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!
Се тут…» Та не чула її
Дівчина. Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, ясна роса…
На проліски білі, на квіти лагідні
Скотилася тихо сльоза…
Підсніжник

Серед терену густого

Білий, мовби перший сніг,

До світла тянучись ясного,

Прорости підсніжник зміг.

Серед літа, справжнє диво,

Він пробився через дерн,

Пелюстки розправив сміло,

Та поранився об терн.

Озирнувшись навкруги

Зрозумів він, що спізнився,

Що давно зійшли сніги,

Й він єдиний розпустився.

Нікому прикрити рани,

Нікого привабить цвітом,

Але ж не заради шани

Виріс він спекотним літом.

Він життя святе прославив,

Вічність матінки природи,

Ніби пам’ятник поставив

Силою своєї вроди.

Підсніжник

З  під  снігу  пробився  росточок,
Тендітний  і  дуже  слабкий,
Зігрівся  в  промінчиках  сонця,
Розправивсь,  набрався  снаги.
Ураз  появились  листочки,
і  квітка  як  зірка  з  небес,
Розкрила  своі  пелюсточки,
і  світ  звеселила  увесь.
Мільйони  таких  ось  росточків,
Пробились  уже  з  під  снігів,
Розкрили  свої  пелюсточки,
Красу  показали  усім.
Квітують  вони  гайочках,
У  лузі  у  полі  в  садках,
Їх  можна  побачить  в  вазонах,
На  вікнах  у  селах  й  містах.
З  під  снігу  вони  визирають,
І  сонце  проміння  їм  шле,
А  люди  тоді  уже  знають,
Весна  до  нас  в  гості  іде.
Підсніжник-  цей  цвіт  величають,
І  звуть  його  так  неспроста,
Хоч  сніг  ще  не  розтанув,
А  видна  така  вже  краса.

  1   2   3   4
База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий