Узагальнення судової практики щодо застосування законодавства за злочини, що передбачені ст ст. 210, 211 кк україни не проводилось, оскільки у районних судах м

Узагальнення судової практики щодо проблемних питань правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність за злочини, передбачені статтями 204, 210, 211 Кримінального кодексу України
Узагальнення судової практики щодо застосування законодавства за злочини, що передбачені ст ст. 210, 211 кк україни не проводилось, оскільки у районних судах м

Скачати 138.65 Kb.

Дата конвертації 15.04.2016 Розмір 138.65 Kb. Узагальнення судової практики щодо проблемних питань правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність за злочини, передбачені статтями 204, 210, 211 Кримінального кодексу України

В.В. Дзюбін,

суддя судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва

Апеляційним судом міста Києва на виконання завдання Верховного суду України проведено узагальнення судової практики щодо проблемних питань правозастосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 Кримінального кодексу України – далі КК України); злочинів у сфері господарської діяльності, зокрема: нецільового використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або їх перевищенням (ст. 210 КК України), видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (ст. 211 КК України). Метою узагальнення є виявлення недосконалостей чинного законодавства та проблем у його застосуванні.

Узагальнення судової практики щодо застосування законодавства за злочини, що передбачені ст. ст. 210, 211 КК України не проводилось, оскільки у районних судах м. Києва відсутні кримінальні справи (провадження) даних категорій, в яких судові рішення набрали законної сили.

Для аналізу судової практики розгляду кримінальних справ (проваджень) за ст. 204 КК України із районних судів м. Києва надійшло 29 кримінальних справ (проваджень), що розглянуті у 2012-2014 роках (Дарницького та Шевченківського районних судів м. Києва – по 6, Голосіївського районного суду м. Києва – 4, Дніпровського, Деснянського та Оболонського районних судів м. Києва – по 3, Солом’янського та Святошинського районних судів м. Києва – по 2).

Аналіз вивчення кримінальних справ (проваджень) свідчить про те, що до 20 осіб застосовано основне покарання у виді штрафу та додаткове покарання у виді конфіскації незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення. До 5 осіб застосовано лише основне покарання у виді штрафу (на підставі ч. 2 ст. 69 КК України). До обмеження волі засуджено 2 особи, до позбавлення волі – 1 та ще до 1 особи застосовано примусові заходи медичного характеру.

На підставі ст. 45 КК України звільнено від кримінальної відповідальності 2 особи, на підставі закону про амністію – 3 та звільнено від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК України – 1.

Слід відмітити, що в деяких випадках при призначенні покарання судді застосовували ст. 69 КК України, тобто призначали покарання, нижче від найнижчої межі, що встановлена законом.

Наприклад, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 29.08.2012 засуджено Живилова С.І. за вчинення злочину, що передбачений ч. 1 ст. 204 КК України, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції.

Суд вважав за доцільне призначити основне покарання, яке нижче від найнижчої межі, врахувавши обставини, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Такими обставинами в даному випадку було щире каяття обвинуваченого та те, що він мав на утриманні малолітню дитину. Одночасно суд вирішив за можливе застосувати конфіскацію незаконно виготовленої продукції, оскільки остання є спеціальною конфіскацією, яка не передбачена у вичерпному переліку кримінальних покарань та розповсюджується на предмети, що визнані речовими доказами.

В інших випадках судді, застосовуючи ст. 69 КК України, не призначали додаткового покарання, що передбачене в санкції відповідної статті.

Так, вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 06.01.2012 засуджено Орловську Т.П. за вчинення злочину, що передбачений ч. 1 ст. 204 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У даному випадку суд не призначив додаткового покарання, а саме конфіскації незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення. Суд врахував, що за місцем проживання особа характеризувалася позитивно, раніше не судима, у вчиненому щиро розкаялась, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувала.

Також суд з урахування майнового стану особи призначав штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

Наприклад, вироком Святошинського районного суду м. Києва від 06.03.2013 Дзевику А.О. призначено покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції. Відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України засудженому призначено розстрочку виплати вказаного штрафу рівними частинами у сумі 1417 грн. до 25 числа кожного місяця протягом одного року з дня набрання вироком законної сили. Суд взяв до уваги те, що Дзевик О.А. на той час офіційно не працював, був інвалідом дитинства та позбавлений можливості заробляти собі на життя фізичною працею, мав на утриманні хвору дружину.

Мали місце випадки, коли у разі несплати штрафу та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд згідно із ч. 5 ст. 53 КК України замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт.

Наприклад, вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 16.09.2013 Примаченко В.В. засуджений за ч. 1 ст. 204 КК України до штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції. А ухвалою від 06.03.2014 судом вирішено питання про заміну призначеного основного покарання у виді штрафу покаранням у виді громадських робіт. В судовому засіданні було встановлено, що засуджений призначений йому штраф не сплатив, заяву про розстрочку його виплати суду не подавав, на той час не працював та до осіб, яким громадські роботи призначатися не можуть, не належав.

Варто відмітити, що при розгляді більшості кримінальних справ (проваджень) районні суди м. Києва застосовували скорочений порядок дослідження доказів відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України 1960 р.

Наприклад, вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12.09.2012 засуджено Харченка Г.А. за вчинення злочину, що передбачений ч. 1 ст. 204 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

Під час судового розгляду за згодою учасників процесу судом визнано недоцільним дослідження інших доказів у справі, зокрема показань свідків, письмових та речових доказів, оскільки фактичні обставини ніким не оспорювались, підсудний та інші учасники судового розгляду правильно розуміли зміст цих обставин та були відсутні сумніви стосовно добровільності та істинності їх позиції. Учасникам судового розгляду роз’яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Аналізуючи судову практику районних судів м. Києва, можна зробити висновок, що складнощів при кваліфікації дій за ст. 204 КК України не виникає. Але мав місце випадок неправильної кваліфікації дій засуджених органами досудового слідства.

Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 29.10.2012 засуджено Козлова В.Ф. та Литвинчука В.О. за ст.ст. 27 ч. 2, 28 ч. 2, 204 ч. 1, 27 ч. 2, 28 ч. 2, 204 ч. 2, 27 ч. 2, 28 ч. 2, 204 ч. 3, 27 ч. 2, 216 ч. 2 КК України.

Суд виключив з обвинувачення Козлова В.Ф. та Литвинчука В.О. вказівку на те, що останні вчинили незаконне виготовлення, підроблення та використання незаконно виготовлених марок акцизного збору, вчинене за попередньою змовою групою осіб, оскільки як встановлено в ході судового слідства та як вбачається зі змісту обвинувачення Козлов В.Ф. та Литвинчук В.О. незаконно використали підроблені марки акцизного збору. Даних про те, що підсудні вчинили незаконне виготовлення або підроблення, або використали незаконно виготовлені марки акцизного збору, в матеріалах справи не містилось, а під час судового розгляду справи такі дані суду не надавались.

На розгляді районних судів м. Києва перебували також кримінальні справи (провадження), в яких вирішувалось питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК України.

Так, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.09.2013 звільнено Сандул І.В.від кримінальної відповідальності, що передбачена ч. 1 ст. 204 КК України, а кримінальне провадження – закрито.

Суд брав до уваги, що обвинувачений Сандул І.В. щиро покаявся у вчиненні кримінального правопорушення, активно сприяв розкриттю злочину та раніше не судимий.

В той же час мають місце випадки, коли судді місцевих судів м. Києва звільняли засуджених від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Наприклад, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.08.2012 засуджено Грицаєнка М.Г. за скоєння злочинів, що передбачені ст. 27 ч. 2, ст. 28 ч. 2, ст. 204 ч. 1, ст. 27 ч. 2, ст. 28 ч. 2, ст. 204 ч. 2, ст. 27 ч. 2, ст. 28 ч. 2, ст. 204 ч. 3 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України Грицаєнка М.Г. звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком три роки.

Судом було враховано, що засуджений раніше не судимий, на обліку у психіатра не перебував, характеризувався виключно з позитивної сторони, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину та мав на утриманні батьків пенсійного віку. А отже, виправлення і перевиховання Грицаєнка М.Г. можливе без ізоляції від суспільства.

Крім того, на засудженого покладені обов’язки, що передбачені ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, а також повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Судами також вирішувалось питання про звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію.

Наприклад, вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2012 Сагайдака А.В. та Радченка Д.І. визнано винним у вчиненні злочину, що передбачений ч. 1 ст. 204 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на один рік з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення. На підставі п. В ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію в 2011 році», ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» суд звільнив засуджених від відбування основного та додаткового покарань.

Сагайдак А.В. та Радченко Д.І. вчинили умисний злочин невеликої тяжкості до набрання законом про амністію чинності, мали на утриманні неповнолітніх дітей,відносно яких не позбавлені батьківських прав та були відсутні перешкоди для застосування закону про амністію щодо них.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.09.2012 Горбаченка О.М. звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. «е» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році».

Горбаченка О.М. визнано суб’єктом застосування закону про амністію, оскільки він був особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), та вчинив злочин невеликої тяжкості до набрання законом чинності. Обставин, які б виключали застосування відповідного закону до підсудного не встановлено.

Також мав місце випадок застосування судом до особи примусових заходів медичного характеру.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.06.2012 до Коваленка О.П., обвинуваченого за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1-3 ст. 204, ч. 2 ст. 216 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового лікування у психіатричній лікарні із звичайним наглядом.

У даній кримінальній справі під час досудового слідства було встановлено, що Коваленко О.П. перебував на диспансерному обліку у лікаря психіатра з діагнозом «шизофренія». Таке захворювання підтверджено висновком стаціонарної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи. А це говорить про те, що Коваленко О.П. за своїм психічним станом був не здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними і тому потребував застосування по відношенню до нього примусових заходів медичного характеру. Згодом за поданням Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1 про припинення примусових заходів медичного характеру у психіатричному закладі зі звичайним наглядом ухвалою суду Коваленка О.П. було передано на піклування батькам з подальшим наданням амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем проживання.

Статистичні дані свідчать про те, що із 4 кримінальних справ, судові рішення по яким були оскаржені в апеляційному порядку, по 3 – постановлені ухвали про скасування судових рішень судів першої інстанції з направленням справи на новий судовий розгляд, по 1 – ухвала про залишення вироку без змін. Причинами скасування було неправильне застосування судами кримінального закону та порушення кримінально-процесуального закону.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.12.2012 скасовано вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 25.10.2012 щодо Федорова В.С. та Вольського С.В., що визнані винними у вчиненні злочинів, які передбачені ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204, ч. 2 ст. 216 КК України, а справу повернуто на новий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

Відповідна справа у суді першої інстанції розглядалася в порядку, що передбачений ч. 3 ст. 299 КПК України 1960 р., яка говорить, що суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не заперечуються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи не має сумнівів у добровільності та істинності їх позицій, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини та розмір цивільного позову.

Але допит підсудного, якщо тільки він не відмовився від дачі показань, проводиться обов’язково. Проте ці вимоги судом першої інстанції під час розгляду справи щодо Федорова В.С. і Вольського С.В. належним чином не виконані. Підсудні не були послідовно і конкретно допитані по суті пред’явленого їм обвинувачення, а саме щодо часу, місця та інших обставин, які відповідно до вимог ст. 64 КПК України 1960 р. підлягають доказуванню в кримінальній справі, в зв’язку з чим достатньо не з’ясоване питання, чи оспорюють вони фактичні обставини справи.

Також судом першої інстанції в справі залишились нез’ясованими обставини відносно кількості виготовлених та реалізованих Федоровим В.С. та Вольським С.В. алкогольних напоїв.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК 1960 р. наведені порушення є істотними, оскільки вони перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути дану справу й постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Також колегія суддів прийшла до висновку щодо неправильного визначення Федорову В.С. і Вольському С.В. судом першої інстанції остаточного покарання більш суворим, оскільки згідно із ч. 1 ст. 70 КК України однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.07.2012 скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 16.05.2012 щодо Горбаченка О.М. та Яцика М.М. про закриття кримінальної справи на підставі ст. 45 КК України, а справу направлено в той же суд на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.

Суд першої інстанції звільнив Горбаченка О.М. та Яцика М.М. від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 28 ,ч. 1 ст. 204 КК України на підставі ст. 45 КК України у зв’язку з дійовим каяттям, що допускається лише у випадку, коли особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості; після вчинення злочину щиро покаялась, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала заподіяні нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Ці вимоги закону судом дотримано не було. Про це свідчить наступне.

Горбаченко О.М. та Яцик М.М. дійсно є особами, що не мають судимості та вперше вчинили злочин невеликої тяжкості, яким не заподіяно шкоду і не завдано збитків. Але судом першої інстанції не були достатньо досліджені та оцінені дані щодо щирого каяття Горбаченко О.М. у вчиненому.

Поза увагою залишено те, що Горбаченко О.М. на досудовому слідстві в своїх показаннях свою вину у вчиненні відповідного злочину частково визнавав та заперечував вчинення ним злочину за попередньою змовою групою осіб. Це також підтверджується клопотанням Горбаченко О.М. та його захисника про виключення з обвинувачення ч. 2 ст. 28 КК України, що було заявлено під час досудового слідства та в якому їм постановою слідчого було відмовлено.

Судом першої інстанції також не наведено у своїй постанові докладних та переконливих мотивів, які б безперечно свідчили про те, що Яцик М.М. активно сприяв розкриттю злочину, надавав органам дізнання та досудовому слідству допомогу, сприяв відкриттю інших учасників злочину.

Не врахував суд належним чином і підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, а саме торгівлі незаконно виготовленими фальсифікованими, підакцизними товарами, ухилення від сплати акцизного збору та створення загрози для життя та здоров’я людей тощо.

Таким чином, закриваючи кримінальну справу та звільняючи Яцика М.М. та Горбаченка О.М. від кримінальної відповідальності, суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, тобто застосував закон, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до статистичних даних, Апеляційним судом м. Києва було переглянуто одну кримінальну справу за злочин, передбачений ст. 210 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.09.2012 скасовано постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 12.07.2012 про повернення кримінальної справи по обвинуваченню Бебешка В.Г. та Козачка А.В. за ч. 2 ст. 210 КК України прокурору Шевченківського району м. Києва для організації додаткового розслідування. Справу направлено на новий судовий розгляд у той же районний суд зі стадії попереднього розгляду.

Згідно із ст. 246 КПК України 1960 р. при попередньому розгляді суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках коли під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

Таким чином, за змістом цієї статті підставою повернення справи на додаткове розслідування зі стадії попереднього розгляду може бути лише така неправильність досудового слідства, яка не може бути усунута під час судового розгляду справи.

Судом першої інстанції не було дотримано цих вимог закону під час попереднього розгляду справи, у зв’язку з чим винесено необґрунтовану та передчасну постанову про направлення справи на додаткове розслідування.

Всупереч висновкам суду першої інстанції, із матеріалів кримінальної справи вбачається, що як у постановах про притягнення як обвинувачених Бебешка В.Г. та Козачка А.В., так і в обвинувальному висновку конкретно зазначена кваліфікуюча ознака – попередня змова, та вказано, що в таку змову обвинувачені вступили у невстановленому слідством місці, в період з грудня 2003 року по червень 2004 року, наведена і мета такої змови – використати бюджетні кошти всупереч їх цільовому призначенню.

Таким чином, виконуючи вимоги ст. 237 КПК України 1960 р., суд мав виходити з того, що ст. 132 КПК України 1960 р. вимагає крім вказівки у постанові про притягнення як обвинуваченого, визначати час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому. У ст. 223 КК України 1960 р. зазначено, що обвинувальний висновок має містити, крім іншого, обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві.

Крім того, відповідно до ст. 277 КПК України 1960 р. у разі необхідності під час розгляду справи прокурор вправі змінити та уточнити пред’явлене особі обвинувачення, а неповнота або неправильність досудового слідства є питаннями, які не з’ясовуються при попередньому розгляді справи.

Отже, на підставі вищенаведеного, висновок суду першої інстанції був передчасним і необґрунтованим.

Варто звернути увагу на те, що при розгляді кримінальних справ (проваджень) даної категорії бувають випадки, коли районними судами м. Києва не вирішуються питання щодо подальшої долі речових доказів та стягнення судових витрат за проведення експертизи.

Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 30.07.2012 Любаренка М.П. засуджено за ч. 1 ст. 204 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

Суд вирішує питання про долю речових доказів, а саме – знищити їх. Щодо стягнення судових витрат за проведення експертизи суд в мотивувальній частині вироку посилається на норми закону, якими регулюється це питання. Але в резолютивній частині не зазначає з кого їх стягнути і в якому розмірі.

Згодом постановою від 22.08.2012 суд вирішив питання про стягнення із засудженого Любаренка М.П. судових витрат за проведення експертизи в розмірі 1061,28 грн.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26.06.2013 засуджено Оснач О.В. за ч. 1 ст. 204 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Питання щодо речових доказів судом, а саме – рідини в скляних пляшках об’ємом 0,5 літра з етикетками горілки «Чарка золота» виробництва ПРАТЧЛГЗ «Чернігівська горілка» – не вирішено. Нічого не сказано у вироку і про стягнення судових витрат за проведення харчової та криміналістичної експертиз.

Пропозиції щодо вдосконалення норми закону про кримінальну відповідальність щодо незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів – відсутні.

Проблемних питань призначення суддями покарань за вчинення злочинів, що передбачені ст. 204 КК України, з урахуванням змін на підставі Закону України № 4025-VI від 15.11. 2011 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» – не виникало.

Отже, результати проведеного узагальнення свідчать про те, що районні суди м. Києва в цілому дотримуються вимоги кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

Зважаючи на деякі недоліки, зазначені в узагальненні, при розгляді кримінальних справ (проваджень), слід вказати на доцільність надання районним судам методичних рекомендацій у даній категорії справ, для не допущення зазначених недоліків в подальшому.

З метою покращення якості розгляду кримінальних справ (проваджень) потрібно звернути увагу суддів на необхідність систематичного вивчення змін до законодавства та аналізу практики скасування судових рішень апеляційною та касаційною інстанціями.

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий