Ураження слизової оболонки порожнини рота при дифтерії, туберкульозі, сифілісі, гонореї

Туберкульоз (tuberculosis) — хронічне інфекційне захворю вання, яке викликається мікобактерією туберкульозу (паличкою Коха) Вона потрапляє в сопр гематогенним, лімфогенним або екзогенним
Ураження слизової оболонки порожнини рота при дифтерії, туберкульозі, сифілісі, гонореї

Скачати 179.1 Kb.

Дата конвертації 18.04.2016 Розмір 179.1 Kb. Ураження слизової оболонки порожнини рота при дифтерії, туберкульозі, сифілісі, гонореї.
Туберкульоз (tuberculosis) — хронічне інфекційне захворю вання, яке викликається мікобактерією туберкульозу (паличкою Коха) Вона потрапляє в СОПР гематогенним, лімфогенним або екзогенним (повітряно-крапельним чи аліментарним) шляхом, зумовлюючи первинні та вторинні прояви інфекції
На СОПР туберкульоз проявляється головним чином вто­ринно у 1% хворих (як наслідок туберкульозу легень, суглобів, шкіри) у вигляді туберкульозного вовчака, міліарно-виразкового туберкульозу і надзвичайно рідко — коліквативного туберкульо­зу (скрофулодерми)
Первинний туберкульоз СОПР та губ (ізольоване туберкульоз не ураження) практично не зустрічається у зв’язку з тим, що СОПР малосприйнятлива до мікобактерій туберкульозу, хоча ре­зультати досліджень свідчать, що навіть неушкоджена СОПР може
інфікуватися паличкою Коха при контакті. Розвиток первинного туберкульозного комплексу можливий у дітей на місці вторгнення збудника: через 8—30 діб (інкубаційний період) виникає болюча виразка розміром 10—15 мм, з підритими нерівними краями та брудно-сірим дном. Вона супроводжується лімфаденітом. Лімфатичні вузли при цьому можуть нагноїтись і прорвати. Через
3 тиж — 1 міс виразка поступово зникає без лікування.
Туберкульозна виразка на піднебінні.

Туберкульозний вовчак (lupus vulgaris) є найчастішою фор­мою вторинних туберкульозних уражень щелепно-лицевої ділянки.

Основним первинним елементом туберкульозних уражень СОПР є люпома — специфічний туберкульозний горбик (tuberculum) червоного чи жовто-червоного кольору, м’якої кон­систенції, діаметром 1—3 мм. Розміщуються люпоми групами:
свіжі утворюються по периферії, а ті, що розташовані в центрі, схильні до сирнистого розпаду і злиття з сусідніми горбиками. При цьому утворюються неглибокі виразки з м’якими не­рівними, підритими, набряклими малоболісними краями, вис­телені яскраво-червоними або жовто-червоними папіломатоз-ними малиноподібними розростаннями, що легко кровоточать і покриті чистим чи жовтуватим нальотом.
За клінічним перебігом, який характеризується повільністю, туберкульозний вовчак проходить інфільтративну, горбкувату, виразкову і рубцеву стадії. Розміщуються ураження туберкуль­озного вовчака переважно на шкірі обличчя (у вигляді «метели­ка»), поширюючись на верхню губу, червону кайму, рідше — на CO ясен і альвеолярного відростка верхньої щелепи у ділянці фронтальних зубів, твердого і м’якого піднебіння, верхньої губи та щік, де ураження представлене виразкою неправильної фор­ми з підритими краями і виповненим кровоточивими грануля­ціями дном.
Інколи процес локалізується тільки на червоній каймі. При цьому губа збільшується в об’ємі від набряку, стає щільною; на ній з’являються тріщини, виразки, які покриваються криваво-гнійними кірками.
За місцем розташування на CO ясен І.Г.Лукомський виділяє
4 види уражень при туберкульозі:
1. Маргінальне. Охоплює ясенний край спочатку у вигляді інфільтрації, потім переходить у горбкувато-ерозивну форму. CO ясен набуває яскраво-червоного кольору, ясенний край та міжзубні сосочки різко набрякають, обриси ясенного краю згладжуються. Ясна ніби поколоті шпильками, болючі, матового відтінку, легко кровоточать.
2. Супрамаргінальне інфільтративне або горбкувато-виразкове ураження не поширюється на край ясен. На місці рубців, що лишаються внаслідок загоєння виразок, виникають нові люпоми, а потім виразки неправильної форми з покритим
сірувато-жовтим нальотом дном. Якщо процес локалізується на губі, то вона збільшується в об’ємі від набряку, стає щільною, на ній з’являються тріщини, виразки, які покриваються крива­во-гнійними кірками.
3. Тотальне. Інколи у процес залучена уся поверхня ясен. Він має інфільтративний, частіше — ерозивний або виразковий характер. При цьому досить часто уражається кісткова тканина альвеолярного відростка, зуби стають рухомими і випадають, може розвинутися картина «гіпертрофічного люпозного гінгівіту». Регіонарні лімфатичні вузли збільшені та ущільнені.
4. Білатеральне. Розвивається як виразковий вовчак, при якому часто спостерігається комбіноване ураження ясен, піднебіння, язика та губ з типовою динамікою туберкульозного ураження: горбики —> розпад —> виразка -> рубець.
Виразки при вовчаку на СОПР та червоній каймі губ можуть у 1—ГО% випадків зазнавати злоякісного переродження.
Діагностика. Клінічна діагностика захворювання полег­шується наявністю типових для туберкульозного вовчака сим­птомів «яблучного желе» (при діаскопії) та провалювання зонда (Поспєлова).
При натискуванні предметним склом на шкіру чи червону кайму губ уражена тканина знекровлюється і люпоми у вигляді жовто-коричневих вузликів стають добре видними (нагадують яблучне желе), а при надавлюванні ґудзиковим зондом на горбик зонд провалюється в люпому — феномен Поспєлова, проба з зондом.
Регіонарні лімфатичні вузли збільшуються, стають щільними, спаяні в горбасті пакети. Реакція Пірке, як правило, позитивна. Палички Коха виявляються дуже рідко.
Патогістологічне дослідження виявляє типові туберкульозні горбики з епітеліоїдними клітинами, гігантськими клітинами Пирогова — Лангганса й лімфоцитами по периферії. Казеозний некроз виражений слабко або зовсім відсутній. Запальний інфільтрат складають лімфоцити та плазмоцити. Палички Коха зустрічаються в незначній кількості.
Диференціальна діагностика. Туберкульозний вовчак розме­жовують з горбкуватими ураженнями при третинному сифілісі (при якому горбики щільні і, на відміну від туберкульозного вовчака, повторно ніколи не утворюються на рубцях; симптом Поспєлова — негативний), лепрою та червоним вовчаком. Ос­танній відрізняється відсутністю люпом, наявністю еритеми, гіперкератозу та рубцевої атрофії.
Міліарно-виразковий туберкульоз (tuberculosis miliaris ulcerosa) — варіант вторинного туберкульозного ураження СОПР, який розвивається на тлі зниженої реактивності.
Мікобактерії туберкульозу, виділяючись у значній кількості з мокротинням, при тяжкому прогресуючому перебігу процесу внаслідок автоінокуляції з відкритих осередків інфекції (частіше
Мал. 67 Туберкульозна виразка слизової обо­лонки щоки.
з каверн легень) укорінюються в CO (як правило, в місцях травм) щік по лінії змикання зубів, спинки та бічних поверхонь язика, м’якого піднебіння При цьому виникають типові тубер­кульозні горбики, подальший розвиток яких супроводжується розпадом у центрі і утворенням неглибокої, спочатку невеликої, з нерівними підритими м’якими краями, дуже болючої виразки, яка має повзучий характер і росте по периферії, досягаючи іноді великих розмірів. Дно і краї виразки мають зернистий характер (за рахунок горбиків), покриті жовто-сірим нальотом Тканини, що оточують виразку, набряклі, і по периферії виразкової по­верхні можливо виявити дрібні абсцеси, так звані зерна або тільця Трела (мал 67) У разі тривалого існування виразки приєднується вторинна інфекція і краї та дно й робляться щільними На язиці та перехідних складках виразки мають форму щілин з підритими краями (мал 68) Лімфатичні вузли на початку існування виразки можуть не пальпуватися, а згодом збільшуються, стають щільно-еластичними, болючими
Діагностика. Проводячи діагностику міліарно виразкового туберкульозу, важливо оцінити загальний стан хворого (сла­бість, схуднення блідість шкіри, незначне підвищення темпера­тури тіла, посилена пітливість тощо).
За допомогою цитологічного дослідження матеріалу з вираз­ки виявляють серед елементів запалення і змішаної мікрофлори гігантські клітини Пирогова — Лангганса та епітелюїдні клітини Інколи (при забарвлюванні за Цілем — Нільсеном) вдається виявити мікробактерії туберкульозу. Оскільки у таких хворих реактивність знижена, то внутрішньошкірна проба Пірке часто буває негативною
Мал. 68 Туберкульозна виразка слизової обо лонки перехідної склад­ки губи і ясен

Диференціальна діагностика Диференціюють від травматич­ної’, декубітальної’ та трофічної виразок СОПР, ерозій та вира­зок при ускладненні висипів вторинного сифілісу вторинною інфекцією, гумозних виразок при третинному сифілісі, а також стоматиту Венсана та раку СОПР

Коліквативний туберкульоз (скрофулодерма) — більш рідкісна форма вторинного туберкульозу, трапляється головним чином у дітей. Типовою ознакою цієї форми є утворення у глибоких ша pax CO вузлів, які з часом зазнають розпаду. При цьому вини­кають виразки неправильної форми, м’якої консистенції, із з’їденими підритими краями та в’ялими грануляціями на дні Виразка малоболюча, при Гі загоєнні утворюються нерівні, так звані кошлаті, рубці
Диференціальна діагностика. Коліквативну форму туберкуль­озу СОПР диференціюють від гумозної виразки, дно якої теж містить грануляції (протб краї її кратероподібні, цупкі, безбо­лісні; після загоєння виразки лишається втягнутий зірчастої форми рубець); актиномікозу (вузли характеризуються різкою дошкоподібною цупкістю, наявністю фістул, у виділеннях яких знаходять друзи променевого гриба); ракової виразки (трап­ляється у зрілому віці, характеризується цупкістю, болючістю, вивернутими краями та наявністю атипових клітин при цитоло­гічному дослідженні)
Лікування туберкульозних уражень СОПР стоматолог прово­дить на фоні загальної терапії, призначеної фтизіатром Санація ротової порожнини, усунення травмуючих чинників, лікування зубів та патології пародонта є обов’язковою умовою місцевої терапії туберкульозних уражень CO Застосовують антисептичні, некролізуючі засоби, специфічні протитуберкульозні препарати — ізоніазид, фтивазид, салюзид, метазид; знеболювальні препара­ти та засоби, що поліпшують репаративні властивості тканин
Сифіліс (syphilis, lues) — хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є бліда спірохета. Уражає шкіру, CO, внутрішні органи, нервову систему. Розрізняють набутий і природжений сифіліс. Як інфекційне захворювання набутий сифіліс має інкубаційний, первинний, вторинний і третинний періоди, а природжений — ранній і пізній.
Зараження, крім основного — статевого — шляху, може на­стати і через інфіковані предмети загального користування, в тому числі й через стоматологічний інструментарій, якщо збуд­ник потрапить з нього на ушкоджену шкіру або CO. Проте де­які автори вважають, що бліда спірохета здатна проникати і че­рез неушкоджену CO. При природженому сифілісі збудник потрапляє в організм плода через плаценту від хворої матері.
СОПР і червона кайма губ уражаються в усіх стадіях захворю­вання, крім інкубаційного періоду. Інкубаційний період сифілісу становить пересічно 3—4 тиж і не має клінічних ознак.
Первинний період сифілісу починається з виникнення на місці вторгнення блідої трепонеми твердого шанкеру (ulcus durum) або первинної сифіломи. Здебільшого вона лока­лізується на губах, яснах, язиці, мигдаликах. Розвиток твердого шанкеру починається з появи обмеженого почервоніння, у центрі якого за 2—3 дні з’являється ущільнення за рахунок інфільтрату. В центральній частині інфільтрату розвивається некроз і утворюється ерозія яскраво-червоного кольору, рідше — виразка. Ерозія має круглу або овальну форму, діаметр від 3 мм (карликові шанкери) до 1,5 см, дещо підняті й рівні краї; вона безболісна, з хрящоподібним при пальпації інфільтратом. Дно ерозії спочатку м’ясо-червоного кольору, щільне, лискуче, склероти-зоване, згодом сірувато-біле, з «сальним» нальотом (мал. 69).
Частіше розвивається один твердий шанкер, рідше два і більше. Якщо приєднується вторинна інфекція, то ерозія по­глиблюється, перетворюючись на виразку, покриту брудно-сірим некротичним нальотом.
За 5—7 діб після появи первинної сифіломи відбувається збільшення регіонарного лімфатичного вузла на боці ураження (бубон, або регіонарний склераденіт). Твердий шанкер у більшості хворих зберігається протягом усього первинного і на початку вто­ринного періодів хвороби. Упродовж останнього тижня первин­ного періоду сифілісу розвивається поліаденіт усіх або більшості лімфатичних вузлів, які сягають розміру горошини. Вузли мають щільно-еластичну консистенцію, безболісні, рухомі; шкіра над ними не змінена. Поліаденіт зберігається протягом 2—3 міс.
Суб’єктивні симптоми первинного сифілісу незначні. Інколи хворі скаржаться на відчуття напруження у ділянці ураження, особливо при локалізації на губі чи язиці, незручність під час розмови та їди.
Діагностика первинного періоду сифілісу часто важка, ос­кільки серологічні реакції стають позитивними лише через З тиж після появи твердого шанкеру. Суттєвими аргументами є виявлення блідої трепонеми у виділеннях первинної сифіломи або пунктаті регіонарного лімфатичного вузла (бубону) та ре­зультати реакції іммобілізації блідих трепонем (Р1БТ).
Диференціальна діагностика. Твердий шанкер на губах треба диференціювати від простого пухирчастого лишаю, при якому, на відміну від ulcus durum, появі висипу передують печія і свербіж; потім з’являються пухирці, які лопаються, утворюючи ерозії. Ерозії розташовуються на гіперемійованій основі, мають дрібно-поліциклічні обриси, швидко покриваються кіркою, яка відпадає на 5-ту — 8-му добу захворювання. Регіонарні лімфа­тичні вузли при цьому збільшені й болючі.
Виразкова форма твердого шанкеру за клінічними проявами дуже нагадує банальні виразки. Діагностику полегшують наяв­ність бубону в підщелепній ділянці, відсутність запальних явищ навколо шанкеру, його безболісність та виявлення ,блідої трепо­неми у виділеннях виразки.
Виразковий шанкер на губі й СОПР може нагадувати ракову пухлину, що розпадається. Проте, на відміну від шанкеру, рако­ва пухлина знаходиться глибше, краї її дуже щільні, нерівні, часто ніби поїдені, вивернуті, дно нерівне і легко кровоточить.
Виразки при міліарно-виразковому туберкульозі СОПР, на противагу твердому шанкеру, численні, болючі, мають нерівні підриті краї. Навколо виразок можна бачити дрібні жовті крап­ки — іерна Трела.
Травматичні ерозії й виразки СОПР і ерозії при пухирчастій хворобі, афтозах відрізняються від твердого шанкеру болючістю та відсутністю характерного хрящоподібного ущільнення їх ос­нови; ерозії при кератозах (ЧПЛ, лейкоплакія, ЧВ) — наявністю характерних для цих захворювань елементів ураження (по­лігональних папул, бляшок навколо ерозій).
Надзвичайно складною є диференціація від шанкриформної піодермії, при якій клінічні прояви абсолютно ідентичні таким первинної сифіломи. Однак шанкриформна піодермія трап­ляється дуже рідко. Процес при ній розпочинається з гноячка (пустули). Мікроскопія матеріалу з поверхні виразки виявляє наявність стрепто-стафілококової асоціації (збудник), результа­ти серологічних реакцій (з урахуванням терміну виникнення виразки) і серологічного контролю протягом 6 міс після за­гоєння виразки негативні. Спостерігається позитивний ефект застосування антибіотиків, антисептичних та кератопластичних засобів на фоні полівітамінотерапії.
Первинний сифіліс. Тверий шанкер на боковій поверхні язика.

Вторинний період сифілісу проявляється на СОПР у вигляді розеол і папул.

Вторинні сифіліди, крім притаманних їм особливостей, ма­ють ряд спільних ознак:
— висип не порушує цілісності СОПР;
— як правило, він не супроводжується суб’єктивними від­чуттями;
— при появі висипу вторинних сифілідів майже у 100% ви­падків спостерігаються супровідні позитивні серологічні реакції (RW, осадові, РІБТ);
— одночасно з ураженням СОПР (особливо при свіжому вторинному сифілісі) мають місце розеольозні, папульозні і пустульозні висипи на шкірі;
— вторинні сифіліди супроводить поліаденіт.
Розеольозний (плямистий) висип в основному виникає си­метрично на піднебінних дужках, м’якому піднебінні, мигдали­ках; його елементи здатні зливатися в окремі ділянки (еритема-тозна ангіна). Вони мають застійно-червоний, іноді з мідним полиском, колір і чіткі межі. CO трохи набрякла. Інколи хворі скаржаться на неприємні відчуття і навіть болючість при ков­танні.
Найчастішим проявом на СОПР вторинного, особливо ре­цидивного, сифілісу є папульозний висип. В основному він ло­калізується на мигдаликах, піднебінних дужках, м’якому піднебінні, де папули зливаються в суцільні осередки ураження (папульозна ангіна), а також на язиці, CO щік, особливо по лінії змикання зубів, та яснах. Спочатку папула являє собою різко обмежений, темно-червоний осередок ураження діаметром до 1 мм, з невеликим інфільтратом в основі. Згодом це уражен­ня стає щільним, круглим, розміром 3—10 мм, безболісним. Во­но відмежоване від нормальної CO гіперемійованим інфільтрованим вінчиком, злегка або значно підвищується над рівнем CO. Інколи папула може не виступати над поверхнею CO. Через мацерацію епітелію на поверхні папул вони набува­ють білястого забарвлення, а навколо них зберігається запаль­ний вінчик, що нагадує афти. При пошкрябуванні шпателем поверхні таких папул мацерований епітелій зскрібається, після чого утворюється ерозія м’ясо-червоного кольору. При дос­лідженні виділень цих ерозій виявляють бліду трепонему.
В несанованій ротовій порожнині, у разі незадовільного ста­ну її внаслідок приєднання вторинної інфекції, папули можуть виразкуватися. З’являється значна болючість, а зона гіперемії навколо папул розширюється. З ускладненням процесу фузос-пірохетозною інфекцією клінічна картина набуває ознак вираз­ково-некротичного стоматиту або ангіни Венсана.
На CO, як правило, з’являється декілька папул, які перебу­вають у різних стадіях розвитку (несправжній поліморфізм). Спочатку папули розміщені фокусно, але внаслідок постійного подразнення вони набувають тенденції до периферичного росту і злиття в бляшки, які підвищуються над CO. Бляшки вторин­ного сифілісу являють собою найнебезпечніше джерело передачі інфекції нестатевим шляхом. Больові відчуття можуть виникати
при утворенні ерозій на папулах, особливо якщо останні лока­лізуються у куті рота (сифілітична заїда). У разі тривалої трав­матизації папул, що розташовані в кутах рота, на перехідних складках, щоках по лінії змикання зубів, бічній поверхні язика, вони можуть гіпертрофуватися.
На язиці папули набувають форми великих кільцеподіб­них дисків. Ниткоподібні сосочки на їх поверхні або гіпер-трофовані, або атрофовані. При атрофії сосочків утворюються овальні, гладенькі, лискучі, немов поліровані, поверхні, які розміщені нижче від рівня CO («вилискуючі» папули, бляшки, симптом «скошеної луки»; мал. 72).
Папульозний висип нерідко поширюється на гортань, що зумовлює осиплість голосу (сифілітична дисфонія). Суб’єктивні відчуття при цьому відсутні.
При злоякісному перебігу сифілісу в ослаблених хворих на м’якому піднебінні, мигдаликах, набагато рідше — на інших ділянках СОПР можуть з’явитися пустульозні виразкові си-філіди. Спочатку вони мають вигляд великих набряклих інфільтратів, які невдовзі швидко розпадаються і перетворю­ються на глибокі болючі виразки, вкриті некротизованими тка­нинами з гноєм; при цьому часто спостерігаються гострі за­пальні явища. Виразки можуть призвести до руйнування значної частини м’якого піднебіння. Утворення виразок супро­воджується утрудненням ковтання та гарячкою.
Диференціальна діагностика вторинних сифілідів. Розеол ьозн і висипи на СОПР треба відрізняти від медикаментозних. Різні за розмірами і обрисами червоні плями, що з’явилися внаслідок приймання лікарських речовин (наприклад, при так званій фік­сованій сульфаніламідній еритемі), можуть нагадувати еритема-тозні сифіліди. Сифілітичну еритематозну ангіну треба дифе­ренціювати від банальної катаральної ангіни, для якої харак­терні підвищення температури тіла, болючість, набрякання обох мигдаликів, полум’яно-червоний колір еритеми. Катаральний стоматит відрізняється кольором еритеми, відчуттям печіння CO, негативними серологічними реакціями. Для алергічного катарального стоматиту характерні еозинофілія крові, позитивні алергічні проби тощо.
Сифілітичні папули необхідно диференціювати від проявів кератозів. Проте якщо з поверхні сифілітичної папули білястий наліт знімається дуже легко, то при лейкоплакії, ЧПЛ, ЧВ кера­тоз зняти не вдається. Окрім того, при кератозах відсутні інфільтрація та запальний вінчик; для них не характерна лока­лізація на м’якому піднебінні і мигдаликах.
Кандидоз СОПР відрізняється від сифілітичних папул тим. що після зняття з ділянок ураження сірувато-білого нальоту оголюється червона «оксамитова», а не ерозивна поверхня.
Сифілітичні папули, на яких утворилися ерозії, потрібно відрізняти від ерозій при БЕЕ, пухирчастій хворобі, простому
Мал. 72 Вторинний сифіліс Бляшки на кін­чику язика (а), бляшки на твердому піднебінні й спинці язика(6)
пухирчастому лишаї, герпетичному та хронічному рецидивному афтозному стоматиті. При цих захворюваннях в основі ерозії немає інфільтрації; поява висипу супроводжується болем, його елементи мають яскраво-червоне забарвлення.
Виразкові сифіліди треба диференціювати від виразково-некротичного стоматиту і ангіни Венсана.
Вилискуючі папули («бляшки скошеної луки») можуть на­гадувати прояви десквамативного глоситу (географічний язик). Останній відрізняється від сифілітичного ураження яскраво-червоним кольором ділянок десквамації, білою каймою по їх периферії, фестончастими обрисами, відсутністю ущільнення в основі, частою міграцією малюнку, хронічним перебігом (роки, навіть десятиліття).
Діагноз вторинного сифілісу грунтується на клінічній сим­птоматиці та результатах лабораторних досліджень (виявлення в елементах ураження блідої трепонеми, позитивні реакції Вас-сермана, осадові та РІБТ).
Третинний період сифілісу починається через 4—6 років після початку захворювання і може тривати десятки років. Ураження СОПР характеризується розвитком запальних інфільтратів (гум і горбиків), які мають тенденцію до розпаду. Висипи третинного сифілісу малозаразні, бо майже не містять блідих трепонем.
Гумозний сифіліс може локалізуватися у будь-якій ділянці СОПР, але частіше — на м’якому і твердому піднебінні, язиці. В основному гуми поодинокі. Спочатку у товщі CO утворюється безболісне ущільнення (вузол), яке поступово збільшується, до­сягаючи інколи розміру волоського горіха. Згодом вузол некро-тизується в центрі, після відходження гумозного стрижня вини­кає глибока виразка. Вона має кратероподібну форму, щільні краї, безболісна, дно її вкрите грануляціями. Загоюється вираз­ка поступово з утворенням зірчастого втягнутого рубця. При локалізації гуми на піднебінні на її місці нерідко виникає пер­форація.
Гумозне ураження язика може перебігати у вигляді окремих гум (вузлуватий глосит), рідше — у вигляді дифузного гумоз­ного склерозу (дифузний склерозуючий глосит). При цій формі виникає суцільна дифузна глибока інфільтрація товщі язика, яка супроводжується атрофією ниткоподібних сосочків. Язик стає червоним, вилискуючим, гладеньким. Потім інфільтрат за­міщується фіброзною тканиною і розвивається склероз. Язик зменшується в розмірах, стає щільним, малорухомим. На спинці його нерідко утворюються болючі тріщини, трофічні виразки, які іноді здатні до злоякісного переродження.
Горбкуватий сифіліс локалізується переважно на губах, аль­веолярних відростках, піднебінні. Для нього характерна поява ізольованих, щільної консистенції горбиків темно-червоного або червонувато-коричневого кольору, які розміщені на інфільтрованій основі, не зливаються один з одним і швидко розпадаються, утворюючи глибокі виразки з нерівним дном. Після їх загоєння залишається рубець, який має фокусне роз­міщення, коміркову будову і фестончасті краї. Повторного ви­сипу горбиків на рубцях ніколи не буває.
Регіонарні лімфовузли при третинному сифілісі можуть не змінюватися.
Діагноз третинного сифілісу встановлюють на основі клінічної картини та даних лабораторних досліджень (РІФ та РІБТ позитивні у 100% випадків; реакція Вассермана та осадові реакції бувають позитивні у 50—80%). При підозрі на сифіліс хворого треба направити до венеролога.
Диференціальна діагностика. Гумозну виразку диференціюють від виразок при міліарно-виразковому туберкульозі, раковому ураженні, а також від твердого шанкеру. При міліарно-виразковому туберкульозі виразка болюча, з м’якими, з’їденими, підритими краями; дно її вкрите сосочковими виростами. Рако­ва виразка характеризується різким ущільненням, вивернутими краями, кровоточивістю. При цитологічному дослідженні знахо­дять атипові клітини. Для твердого шанкеру завжди характерні наявність регіонарного лімфаденіту (бубону) і виявлення блідої трепонеми при мікроскопії матеріалу з поверхні первинної си­філоми.
Туберкульозний вовчак має повільніший перебіг (роками), м’яку консистенцію люпом. Причому на рубцях, що утворюють­ся на їх місці, знову з’являються горбики (люпоми). Виразки, які виникають під час розпаду люпом, мають нерівні м’які краї та зернисте дно.
Лікування хворих на сифіліс проводять у шкірно-венерологічних стаціонарах і диспансерах. Для місцевого лікування сифілітичних уражень у порожнині рота застосовують 8% суспензію бійохінолу, 7% суспензію бісмоверолу, розчин міарсенолу, 10% суспензію новарсенолу в гліцерині, 10% сус­пензію осарсолу на персиковій олії та симптоматичні засоби.

Гонорейний стоматит (stomatitis gonococcica) — гостре інфекційне захворювання СОПР, збудником якого є гонокок.

Інкубаційний період становить від 1 доби до 1 міс і більше. Гонококи, які потрапили на СОПР, через 3—4 доби по міжклітинних проміжках досягають субепітеліальної сполучної тканини і викликають запальну реакцію з утворенням гнійного ексудату, що розглядається як міграція нейтрофільних грануло­цитів і плазмоцитів до місця вторгнення збудника.
У дітей зараження відбувається під час народження і поєднується з ураженням CO очей та носа.
Скарги хворих при гонорейному стоматиті, як правило, відсутні. CO головним чином нижніх відділів порожнини рота (губ, ясен, бічних і нижньої поверхні язика та дна ротової порож­нини), а також глотки, мигдаликів, гортані яскраво гіперемійована і вкрита надзвичайно великою кількістю сірого, інколи зеленува­того гнійного нальоту з неприємним запахом.
Діагностика. Діагноз підтверджується знаходженням гоноко­ка при мікроскопії ексудату.
Лікування гонорейного стоматиту ідентичне терапії гнійно-некротичних уражень СОПР. Основну терапію проводить дер-матовенеролог. До одужання треба вживати профілактичних за­ходів, щоб запобігти інфікуванню членів сім’ї хворого.

Дифтерія (dyphtheria) — гостра інфекційна хвороба, яка пе­редається повітряно-крапельним шляхом.

Етіологія. Збудником дифтерії є дифтерійна паличка (Леффлера).
Клініка. Дифтерія уражає зів і мигдалики. При цьому спосте­рігаються катаральне запалення CO зіва, піднебінних дужок, під­небінного язичка, набряк мигдаликів. На них утворюються масив­ні фібринозні білі або сірувато-білі плівчасті нальоти, які поши­рюються на CO носової частини глотки, тверде піднебіння, дужки і м’яке піднебіння. Плівчастий наліт щільно спаяний з підлеглими тканинами і дуже важко знімається, оголюючи поверхню, що крово­точить. Виникнення плівок пов’язане з фібринозною формою за­палення і є місцевою реакцією на заглиблення палички Леффлера і її токсинів. З прогресуванням хвороби наліт поширюється і потов­щується, колір його стає брудно-сірим. Якщо плівки зняти, вони утворюються знову. В порожнині рота плівки розміщуються також на яснах та язиці. Підщелепні лімфовузли збільшені, болючі.
Диференціальна діагностика. Дифтерію слід відрізняти від скарлатини, інфекційного мононуклеозу, лейкозу, ангіни Вен-сана.
Наявність щільних брудно-сірих плівок з характерним со­лодкуватим запахом, реакція лімфовузлів, а також результати
бактеріологічного дослідження дають можливість виключити інфекційний мононуклеоз. Відсутність характерних змін у кар­тині крові, ураження мигдаликів і частіше — задніх відділів по­рожнини рота дають підставу виключити лейкози. При ангіні Венсана за допомогою мікроскопічного дослідження визначають характерний фузоспірилярний симбіоз, при дифтерії — паличку Леффлера.
Лікування. Місцеве — полоскання рота 2% розчином борної кислоти, антибіотиками у поєднанні з ферментами, штучним лізоцимом, окисниками, 1% розчином галаскорбіну, соком ка­ланхое. Перелічені лікарські засоби застосовують залежно від стадії захворювання (гідратація чи дегідратація). Для профілактики дифтерії важливе значення має щеплення анатоксином.

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий