Травматологія – це вчення про ушкодження. Травма

Травма – це порушення анатомічної цілості або фізіологічної функції тканин, органів, систем органів, що виникають внаслідок дії чинників навколишнього середовища
Травматологія – це вчення про ушкодження. Травма

Скачати 90.05 Kb.

Дата конвертації 15.04.2016 Розмір 90.05 Kb. Судово-медична травматологія
Травматологія це вчення про ушкодження.

Травма це порушення анатомічної цілості або фізіологічної функції тканин, органів, систем органів, що виникають внаслідок дії чинників навколишнього середовища.

Класифікація ушкоджень:

І. За характером чинників навколишнього середовища:

1) фізичні;

2) біологічні;

3) психічні.

1. Ушкодження фізичними чинниками:

а) механічна травма від дії тупих, гострих предметів, знаряддя, вогнепальної зброї, а також усі види механічної асфіксії;

б) термічна травма від дії високих і низьких температур;

в) електрична травма від дії атмосферної і технічної електрики;

г) променева травма від дії іонізуючого випромінювання;

д) барометрична травма від змін атмосферного тиску.

2. Ушкодження біологічними чинниками (інфекційними, бактеріальними токсинами) за умов введення їх штучним шляхом, або насильним позбавленням людини їжі та води, внаслідок чого настає розлад здоров’я або смерть

3. Ушкодження психічними чинниками (психічна травма внаслідок страху, переляку, сильного душевного хвилювання).

ІІ. За властивостями ушкодження поділяють:

1) анатомічні (рани, садна, синці, переломи кісток, ушкодження внутрішніх органів, розділення тіла на частини);

2) функціональні (біль, шок, струс головного мозку, серця).

ІІІ. За наслідками ушкодження є:

1) смертельні;

2) несмертельні (тяжкі, середньої тяжкості і легкі тілесні ушкодження).

Травматизм це виникнення однорідних травм у людей, що перебувають у подібних умовах праці і побуту.

Класифікація травматизму:

1) транспортний, до якого належать травми, спричинені різного виду транспортними засобами;

2) виробничий – промисловий і сільськогосподарський;

3) побутовий;

4) шкільний;

5) спортивний;

6) військовий.

Зброя це найчастіше самооборонні предмети, призначені виключно для нанесення тілесних ушкоджень.

Знаряддя це численні предмети, що використовуються в техніці, виробництві, побуті, господарстві як пристрої, засоби праці (лом, молоток).

Власне предмети – це такі, що не мають спеціального призначення (палка, камінь, цегла, дошка, скло) або мають спеціальне призначення (стілець, стіл, склянка), проте не належать до зброї або до знарядь праці, які за певних умов можуть використовуватись для нанесення ушкоджень.

Види тупих предметів за класифікацією А.І. Муханова:

  • З плоскою переважаючою поверхнею (плита, поверхня столу, підлога).
  • Із плоскою обмеженою поверхнею (молоток, обух сокири).
  • Із сферичною поверхнею (гантель, гиря).
  • Із циліндричною поверхнею (ціпок, труба).
  • Із тригранним кутом (кут стола).
  • Із ребром або двогранним кутом (край цегли, край поверхні молотка).

Гострі предмети характеризуються наявністю гострого кінця або гострого краю, або того і іншого. З урахуванням конструктивних особливостей гострих предметів і механізму їх дії формуються колоті, різані, колото-різані, рубані, колото-рубані, пиляні ушкодження.

Види механізму дії тупих предметів:

1. Удар – це поштовх, який виникає внаслідок короткочасної дії предмета на тіло людини під прямим або близьким до прямого кутом. Залежно від сили удару виникають: синці, садна, рани, переломи, розриви внутрішніх органів.

Від удару з великою силою тупим предметом з переважаючою поверхнею виникають: струс тіла, або його частин, розриви внутрішніх органів, масивні крововиливи в порожнини.

2. Стискання — це коли впродовж деякого часу сили тупих предметів спрямовані назустріч одна одній. Тяжкість травми залежить від маси і площі предмета, яким заподіяна травма. Стискання може спричиняти деформацію частин тіла, ушкодження внутрішніх органів.

3. Розтягування – це вид механізму дії предметів при якому їх сили, що діють на тіло людини, спрямовані в протилежних напрямках. При цьому утворюються: тріщини, надриви шкіри, рвані рани, відриви частин тіла, кінцівок.

4. Тертя виникає в разі ковзання тіла по предмету або під час руху предмета під кутом до ділянки тіла. Під час тертя утворюються садна, неглибокі рани. При тривалому волочінні тіла можуть утворюватись ділянки стирання шкіри.

Ушкодження пов’язані із порушенням анатомічної будови:

1. Садно.

2. Синець.

3. Рана.

4. Вивих.

5. Перелом.

6. Розрив.

7. Розчавлення.

8. Розчленування.

Ушкодження пов’язані із порушенням фізіологічної функції:

1. Струс головного мозку.

2. Парези.

3. Паралічі.

4. Акустична травма.

5. Акцелеротравма.

6. Реактивні психози.

Садно – це поверхневе ушкодження шкіри, яке не проникає через всю її товщу, а порушує тільки цілість епідермісу або епітелію слизової оболонки, іноді сосочковий шар дерми. При загоєнні садна не виникає рубець. Воно має невизначену, неправильну форму, при вимірюванні визначається площа.

Термін загоєння саден залежить від їх глибини, розмірів, локалізації, віку і стану здоров’я.

Періоди загоєння садна:

1. Гострий період загоєння садна триває приблизно до 12 годин від моменту виникнення. В цей час садно має вид блискучої рожевої вологої поверхні, що злегка западає в порівнянні з навколишньою неушкодженою шкірою. До кінця гострого періоду на поверхні садна починає формуватися тонка кірка з лімфи, а при ушкодженні поверхневих ділянок сосочкового шару з домішками крові.

2. Стаціонарний період загоєння садна триває до 4 діб. У цей період з садном істотних змін не відбувається.

Основні зміни пов’язані з відновленням порушеної, унаслідок травматичної дії і набряку, мікроциркуляції в шкірі і належних тканинах.

3. Епітелізація садна триває до 12 діб після травми. Під час епітелізації відбувається регенерація епітелію або епідермісу. Поступово від периферії до центру садна відшаровується кірка і після її відпадання садно переходить до останньої стадії регенерації.

4. Депігментація садна. На місці колишнього садна залишається ділянка депигментированной шкіри, яка у такому вигляді може зберігатися досить тривалий час, іноді до півроку.

Синець – це скупчення крові в підшкірножировій клітковині, в порожнинах тіла або між шарами тканин, що виникає в результаті розриву судин і внутрішньої кровотечі.

Групи синців:

1. Власне синці, тобто скупчення крові в підшкірножировій клітковині.

2. Гематоми — скупчення крові в порожнинах тіла або між шарами тканин. Гематоми, що формуються в результаті скупчення крові в порожнинах тіла мають специфічні назви, наприклад: субдуральна або епідуральна гематома, гемоперикардіум, гемоперитонеум, гемоторакс. Гематоми можуть формуватися в результаті розшарування тканин з утворенням порожнин, що містять рідку кров і її згортки, а також частинки зруйнованих м’яких тканин.

3. Петехії — крапкові внутрішньошкірні або внутрішньоепітеліальні крововиливи, обумовлені розривами дрібних судин. Петехії спостерігаються як при механічних діях, так і в результаті микроциркуляторних розладів — при механічній асфіксії, при гостро наступаючій смерті.

Давність утворення синця можна визначити за зміною його кольору («цвітіння»), що зумовлено перетворенням гемоглобіну:

Перші години після виникнення синці мають червоно-багрове забарвлення;

Впродовж 1-2 днів синець має синьо-червоне забарвлення внаслідок відновлення гемоглобіну з оксигемоглобіну;

На 3-4 день синець має бурувато-зеленуватий колір внаслідок переходу відновленого гемоглобіну у метгемоглобін, який поступово перетворюється в вердогемохромоген;

На 5-6 день синець стає жовтого кольору, що зумовлено розпадом вердогемохромогену і заміною його білівердином, який окислюється і переходить у білірубін.

Через тиждень синець стає триколірним: жовтий на периферії, зелений у середині і синій в центрі, що зумовлене нерівномірною його товщиною. Як правило, синці зникають через 2 тижні. Крововиливи під кон’юнктиву очей, під слизову оболонку губ, у власне дерму не змінюють кольору внаслідок проникнення через вологі оболонки в кров кисню з навколишнього повітря.

Групи ран залежно від виду діючого предмета:

1) рани, які спричинені гострими предметами;

2) рани, які спричинені тупими предметами;

3) вогнепальні рани.

Структурні компоненти рани:

1) краї;

2) кінці;

3) стінки;

4) дно;

5) рановий канал.

Від дії тупих твердих предметів виникають:

1) забиті;

2) рвані;

3) клаптеві;

4) вкушені.

Рани дозволяють визначити давність їх утворення по вираженості процесів регенерації. Регенерація ран відбувається первинним і вторинним натягненням.

Більшість ран, заподіяних гострими предметами регенерують первинним натягненням, від дії тупих знарядь і вогнепальної зброї загоюються переважно вторинним натягненням. Забиті рани, після первинної хірургічної обробки можуть регенерувати первинним натягненням, а інфікована різана рана — вторинним. Середні терміни загоєння ран голови складають 7 діб, спини — 8, живота — 10, а кінцівок — до 12 діб.

В результаті загоєння ран формується рубець, зовнішній вигляд якого несе інформацію про час, що пройшов після загоєння. Макроскопічно протягом перших 1-2 місяців рубець має рожевий колір, м’який, ніжний. Поступово рубець блідне і грубішає. Надалі встановити давність утворення рубця важко. Мікроскопічне дослідження рубця в початковому періоді дозволяє виявити стоншування епідермісу, відсутність нормальної будови сосочкового шару, сальних і потових залоз. Через 3-6 місяців з’являються ознаки огрубіння — гіаліноз. Через достатньо тривалий час відбувається атрофія рубця, зменшення його розмірів і вираженості, але повністю рубець ніколи не зникає.

Вивихами називаються стійкі зсуви суглобових кінців кісток, що зчленовуються, за межі їх фізіологічної рухливості.

Залежно від ступеня зсуву суглобових кінців розрізняють:

1) повний вивих;

2) неповний (підвивих) вивих.

При неповному вивиху частково зберігається зіткнення, але в невідповідних місцях.

За походженням прийнято виділяти:

1) травматичні;

2) звичні;

3) вроджені;

4) патологічні вивихи.

Травматичний вивих утворюється при непрямій травматичній дії (зовнішня сила прикладається до периферичної ділянки кінцівки) і форсованому насильницькому русі в суглобі.

Звичний вивих є найчастіше результатом неправильного лікування — травматичного вправлення, недосконалої або недостатньої фіксації після вправлення.

Вроджений вивих спостерігається у новонароджених і пов’язаний з неправильним внутрішньоутробним розвитком, формуванням неповноцінних суглобових кінців.

Патологічним вивихом є результат хворобливого процесу в порожнині суглоба або суглобових кінцях, наприклад при кістково-суглобовому туберкульозі, остеомієліті і інших захворюваннях.

Проводячи дослідження з приводу вивиху судово-медичний експерт завжди повинен мати на увазі можливість звичного або патологічного вивиху і проводити відповідну диференціальну діагностику з травматичним вивихом. При звичному вивиху реактивні зміни в тканинах, що оточують суглоб, практично відсутні, в той час, як травматичний вивих супроводжується набряком, гіперемією навколишніх м’яких тканин, гемартрозом, іноді розривами зв’язкового апарату.

Переломи — це порушення цілості кісткової або хрящової тканини, і завжди супроводжуються ушкодженнями навколишніх тканин.

Групи переломів за механізмом утворення:

1) прямі переломи або «локальні переломи», тобто ушкодження, що виникають в місці травматичної дії.

2) непрямі — конструкційні — переломи. Конструкційні переломи формується на видаленні від місця дії і обумовлені деформацією тієї або іншої ділянки скелета як єдиній цілій конструкції;

3) локально-конструкційні переломи, тобто переломи, що починаються в місці дії як прямі або локальні, а потім продовжуються як конструкційні.

За морфологічними особливостями переломи діляться:

1) поодинокі;

2) множинні;

3) поздовжні;

4) поперечні;

5) косі;

6) гвинтоподібні;

7) сколочені;

8) вбиті;

9) дірчасті;

10) терасоподібні;

11) осколкові;

12) багатоосколкові;

13) повні;

14) неповні.

Неповні переломи іноді називають тріщинами, вони є порушенням цілості кістки, що захоплює тільки частину товщини тієї або іншої ділянки, наприклад ізольована тріщина внутрішньої або зовнішньої кісткової пластини кісток зведення черепа.

По локалізації переломи трубчастих кісток можуть бути:

1) діафізарними;

2) епіфізарними (внутрішньосуглобовими);

3) метафизарными (навколосуглобовими).

Переломи можуть бути травматичні і патологічні, які виникають при дуже незначних зовнішніх діях або навіть спонтанно. Патологічні переломи виникають при різних хворобливих станах — остеодистрофія, фіброзна остеодисплазія, метастази, хвороба Педжета, остеомієліт, туберкульоз та інші.

Дистальна і проксимальна ділянки ушкодженої кістки називаються відламками, а фрагменти кістки, які лежать між відламками, — осколками.

Переломи є цінним для судово-медичної практики об’єктом дослідження. Переломи зберігаються і на повністю скелетованому трупі і нерідко при експертизу ексгумованого трупа саме переломи дозволяють правильно визначити механізм виникнення ушкоджень, особливості форми і інші групові ознаки травмуючого предмету.

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий