Суспільно-географічні особливості захворюваності на туберкульоз серед населення україни

На групи за рівнем захворюваності yна туберкульоз. Виявлено основні чинники, які на даному етапі впливають на поширення цього захворювання в територіальному вимірі
Суспільно-географічні особливості захворюваності на туберкульоз серед населення україни

Скачати 162.23 Kb.

Дата конвертації 15.04.2016 Розмір 162.23 Kb. УДК 911.3 Т. Г. Погребський, аспірант,

Науковий керівник – д. геогр. н., професор К. А. Нємець

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
У статті висвітлено сучасні суспільно-географічні особливості захворюваності на туберкульоз серед населення України. Розглянуто світові тенденції поширення туберкульозу та розподіл країн Європи на групи за рівнем захворюваності yна туберкульоз. Виявлено основні чинники, які на даному етапі впливають на поширення цього захворювання в територіальному вимірі. Проаналізовано особливості поширення туберкульозу по регіонах України та основні напрямки державної політики по боротьбі з цією недугою.

Ключові слова: суспільно-географічні особливості, захворюваність населення, смертність населення, туберкульоз.

Постановка проблеми. Туберкульоз є однією з найактуальніших соціально-політичних та медичних проблем сучасного суспільства у світовому вимірі. Ситуація із захворюваністю на туберкульоз та підхід до цієї проблеми з боку влади будь-якої держави завжди були індикатором її соціального благополуччя.

З початку ІІІ тисячоліття основними причинами смертності населення розвинених країн світу стали хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби ендокринної системи, розлади психіки та поведінки, травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин. У країнах, що розвиваються, домінує інфекційний тип патологій. Особливою загрозою популяційному здоров’ю населення цих країн є туберкульоз, ВІЛ-інфекція/СНІД і малярія.

Відповідно до світової статистики [8], 80 % людей, що померли внаслідок інфекційних і паразитарних хвороб, пішли з життя від туберкульозу. У світі на цю недугу щорічно захворюють близько 9 млн. осіб, а від 2 до 3 млн. чоловік — помирають. Загальна чисельність хворих на туберкульоз у світі — 60 млн., з них майже третина мають відкриту форму. Експерти ВООЗ прогнозують, що у разі неспроможності взяти епідемію під жорсткий контроль, до 2020 року кількість тубінфікованих сягне 2 млрд. осіб, з яких 150 млн. захворіють і 36 млн. помруть. У зв’язку з цим виникає необхідність деталізації досліджень на державному та регіональному рівнях.

Метою дослідження є аналіз захворюваності на туберкульоз у регіонах України, в країні в цілому та виявлення суспільно-географічних чинників, що впливають на поширення цього захворювання в територіальному вимірі.

Аналіз попередніх досліджень. Регіональні аспекти дослідження поширення туберкульозу розглядаються різними напрямками географічної науки: з одного боку, це радикальна географія, з другого – медична географія. Теоретичним аспектам зазначеного напрямку присвячені праці А. П. Авцина, А. А. Шошина, А. А. Келлера, А. Д. Лебедєва та ін. Проблеми захворюваності населення України та її регіонів досліджувалися в працях О. Романів (2003), Н. Корнілової (2005), І. Мартусенко (2005), Г. Баркової із співавторами (2006, 2009 та інші), Х. Подвірної (2007), І. Манаєнкової (2008), Н. Мезенцевої із співавтором (2009), В. Гуцуляка із співавторами (2009), Д. Шиян (2012) та інших дослідників. Також проблемам поширення туберкульозу в Україні присвячені наукові праці медиків-фтизіатрів (Д. Т. Садової, Ю. І. Фещенко та ін.), матеріали ЗМІ, щорічні звіти Міністерства охорони здоров’я України, в яких подається загальна статистична інформація про захворюваність на туберкульоз в Україні та її соціальний аналіз. Проте, ця проблема розглядається в основному з медичної точки зору, бракує досліджень регіонального характеру.

Виклад основного матеріалу. Туберкульоз не є тільки медичною проблемою. Це — проблема соціальна, яка віддзеркалює соціально-економічний стан країни, культурно-освітній рівень та рівень благополуччя населення, ступінь розвитку системи охорони здоров’я. Наразі туберкульоз не ліквідований в жодній країні світу. Майже третина населення Земної кулі інфікована туберкульозною паличкою. Найвищі показники захворюваності на туберкульоз зареєстровано в Африканському й Азіатському регіонах, на які припадає майже третина всіх захворілих та померлих від цієї недуги. З кінця ХХ століття істотно зросла роль інфекційних хвороб в цілому, а зокрема і туберкульозу, у формуванні показників популяційного здоров’я в європейських країнах (рис 1).

Рис. 1. Рівень захворюваності на туберкульоз у світі в 2012 році

( на 100 тис. населення)
За критеріями ВООЗ [8], Європа відповідно до показника захворюваності на туберкульоз розподілена на 3 групи країн:

— країни з низьким показником поширення – нижче 10 випадків на 100 тис. населення (табл. 1);

— країни із середнім показником поширення – від 10 до 30 випадків на 100 тис. населення (табл. 2);

— країни з високим рівнем поширення захворюваності – понад 30 випадків на 100 тис. населення (табл. 3).

Таблиця 1

Країни Європи з низьким показником захворюваності на туберкульоз

(нижче 10 випадків на 100 тис. населення)

Країна роки 2000 2005 2010 Мальта 4,2 5,2 9,9 Ісландія 4,6 3,4 3,5 Швеція 4,7 6,0 5,5 Греція 6,4 5,6 4,1 Фінляндія 10,2 6,5 9,7 Італія 6,2 6,5 4,2 Німеччина 11,0 6,7 4,5 Швейцарія 7,6 6,8 4,4 Нідерланди 7,8 6,9 6,8 Франція 10,4 8,0 4,6 Ірландія 10,2 9,4 7,6

Таблиця 2

Країни Європи з середнім показником захворюваності на туберкульоз (від 10 до 30 випадків на 100 тис. населення)

Країна роки 2000 2005 2010 Чеська Республіка 13,8 9,5 6,1 Австрія 14,6 11,3 5,3 Бельгія 12,5 10,3 5,6 Великобританія 10,6 13,6 11,3 Словаччина 18,7 13,2 8,1 Словенія 18,5 13,4 9,1 Іспанія 19,9 16,8 14,6 Угорщина 30,1 17,9 13,1 Польща 28,6 21,5 20,0 Туреччина 26,8 28,8 23,1 Хорватія 37,2 23,6 18,8

Таблиця 3

Країни Європи з високим показником захворюваності на туберкульоз (понад 30 випадків на 100 тис. населення)

Країна роки 2000 2005 2010 Естонія 57,8 35,6 26,9 Білорусь 68,0 54,3 54,3 Литва 75,9 61,9 56,8 Латвія 83,5 61,3 42,2 Україна 66,9 84,4 78,5 Росія 97,4 89,4 89,6 Грузія 98,8 103,2 107,3 Молдова 68,7 143,0 120,6 Киргизстан 127,0 123,7 110,7 Румунія 122,4 120,7 97,2 Казахстан 173,8 168,4 128,8

Відповідно, згідно даних ВООЗ [8], найкраща ситуація спостерігається у країнах Європейського Союзу, де з 2000 по 2010 рік показник захворюваності на туберкульоз знизився з 20,1 до 13,5 на 100 тис. населення, або на 32,8 %. Найгірша ситуація у країнах СНД. Там хоч і проявляються випадки незначної стабілізації процесу захворюваності на туберкульоз (за 10 років він знизився на 3,4 %), та все ж понад 2/3 усіх зареєстрованих випадків туберкульозу в Європейському регіоні припадає саме на країни СНД. Така ситуація пов’язана не лише з певними проблемами у сфері охорони здоров’я, але й зумовлена погіршенням соціально-економічного становища та зниженням рівня життя населення в цих країнах.

Україна також належить до країн з високим показником захворюваності на туберкульоз. Згідно з українською офіційною статистикою [10], в країні лікарі щодня виявляють понад 100 нових випадків захворювання на туберкульоз, кожної години один хворий помирає. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я [8], епідемія туберкульозу в Україні розпочалася у 1995 році, коли рівень захворюваності перевищив епідемічний поріг – 1,4 % населення хворі на туберкульоз. А вже через десять років, у 2005-му, спостерігався пік епідемії. Тоді захворюваність була найвищою — 84,4 випадки на 100 тис. населення.

Протягом останніх років в Україні вдалося знизити рівень захворюваності на туберкульоз. Підсумки виконання заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках свідчать про певні досягнення, які стосуються епідемічної картини та організації низки ключових процесів для налагодження виявлення та лікування туберкульозу. Захворюваність на туберкульоз у 2012 році склала 68,1 випадки на 100 тис. населення. Це на 20% менше порівняно з 2005 роком, коли відзначався максимальний рівень цього показника. За результатами 2012 року спостерігається лише незначне збільшення рівня захворюваності — на 1,3%. Кількісне зростання захворюваності частково відбулося внаслідок покращення діагностики туберкульозу в Україні. Це також можна класифікувати і як результат інформаційної роботи з населенням, з фокусом на групи підвищеного ризику. Рівень смертності від туберкульозу також зменшився на 31 % і склав за підсумками 2012 року 15,2 на 100 тис. Населення [9].

Незважаючи на тенденцію щодо стабілізації показників захворюваності на туберкульоз та смертності від цієї хвороби, епідемічна ситуація в Україні є нестійкою. Основними факторами, що обумовлюють високий рівень захворюваності на туберкульоз та поширення його мультирезистентної форми, можна вважати:

• недостатнє та несвоєчасне виявлення хворих на заразні форми туберкульозу (захворюваність на бактеріальні форми туберкульозу в 2012 році склала 30,8 на 100 тис. населення) через недосконалість системи охорони здоров’я щодо діагностування звичайного, мультирезистентного туберкульозу та коінфекції ТБ/ВІЛ, недостатньою кількістю медичних працівників, недосконалістю лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу, низькою мотивацією населення до своєчасного звернення за медичною допомогою та недостатнім доступом до її отримання уразливих до захворювання на туберкульоз груп населення;

• низька ефективність лікування хворих, яким вперше встановлено діагноз туберкульоз (55,0 %) та з рецидивом захворювання (34,2 %) через відсутність методів швидкої діагностики мультирезистентного туберкульозу, якісного контрольованого лікування, а також через негативне ставлення хворих до лікування, недостатню кількість протитуберкульозних препаратів [5].

Найвищий показник захворюваності на всі форми активного туберкульозу в 2012 році зареєстровано у південно-східних регіонах України, тобто в областях із потужними протитуберкульозними закладами в пенітенціарній системі. Незначне підвищення показника захворюваності на всі форми активного туберкульозу порівняно з 2011 роком (на 1,3 %) відбулось за рахунок його зростання у Київськiй — на 21,1 % (з 56,3 до 68,2 на 100 тис. населення), Черкаськiй — на 9,8 % (з 57,2 до 62,8), Полтавськiй — на 9,6 % (з 55,2 до 60,5) областях. Традиційно перевищують середні по країні показники захворюваності на туберкульоз Херсонська (107,9 на 100 тис. населення), Одеська (94,0), Дніпропетровська (92,9), Миколаївська (87,3), Луганська (79,1) та Кіровоградська (77,8) області (рис 2).

Рис. 2. Рівень захворюваності на активний туберкульоз серед населення України за 2012 рік ( на 100 тис. населення)
Значно погіршує епідемічну ситуацію щодо туберкульозу епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні. Понад 30 % ВІЛ-інфікованих хворіють на туберкульоз і близько 40 % із них помирає від цієї недуги. ВІЛ-інфекція є потужним чинником, який сприяє розвитку активної форми туберкульозу в носіїв латентної інфекції та підвищує ймовірність розвитку рецидивного туберкульозу. Саме тому, за рекомендацією ВООЗ, необхідно у повному обсязі (на 100 %) забезпечити показник охоплення тестуванням на ВІЛ-інфекцію серед зареєстрованих випадків туберкульозу. У 2012 році показник охоплення тестуванням на ВІЛ-інфекцію вперше виявлених хворих на туберкульоз залишився на рівні показника 2011 року та становив 86,4. При цьому найвищим цей показник був у Миколаївській — 98,8% та Волинській — 97,6 % областях, а також у м. Севастополі — 98,5 %. У Хмельницькій області показник охоплення тестуванням на ВІЛ-інфекцію у 2012 році був найнижчим і становив усього 10,6 % [5,10].

Впродовж останніх десяти років в Україні було реалізовано дві державні цільові програми та комплекс відповідних заходів, спрямованих на боротьбу з туберкульозом, на які було витрачено чималі кошти — як бюджетні, так і громадських організацій та фондів. З метою розширення можливостей лабораторної мережі щодо своєчасної діагностики всіх випадків захворювання туберкульозом, в тому числі і мультирезистентним, закуплено сучасне обладнання, зокрема бактеріологічні аналізатори BACTEC та обладнання для експрес-діагностування хіміорезистентного туберкульозу GeneXpert. Завдяки цьому, скорочено строк виявлення наявності у людини туберкульозу з трьох тижнів до трьох годин. Наказом МОЗ України №818 від 19.10.2012 року затверджено Порядок ведення реєстру хворих на туберкульоз, призначеного удосконалити державну систему епідмоніторингу, диспансерного спостереження за хворим та ефективності його лікування. Електронний реєстр сприятиме проведенню моніторингу та оцінці протитуберкульозних заходів, аналізу захворюваності, смертності, результатів лікування, а також об’єктивному формуванню державної потреби щодо протитуберкульозних препаратів [9].

Розпорядженням Кабінету Міністрів України та ст. 11 нової редакції Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» визначено механізм примусової госпіталізації [9]. Однак вона застосовуватиметься лише до хворих на заразні форми туберкульозу, які порушують протиепідемічний режим та ставлять під загрозу зараження інших осіб. За рішенням суду вони можуть бути примусово госпіталізовані до протитуберкульозних закладів, що мають відповідні відділення (палати) для розміщення таких хворих.

Вжито заходів щодо підвищення престижності праці медичних працівників, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз. Фахівцям, які надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на заразну форму туберкульозу, підвищено посадові оклади на 60%, а також запроваджено надбавки за стаж роботи в галузі. Це дало перші результати: якщо 10 років тому понад 60% працівників фтизіатричної служби перетнули пенсійний рубіж, то зараз 65% — це спеціалісти працездатного віку [10].

Упродовж 2012 року вдосконалено стандарти діагностики та лікування туберкульозу, механізмів забезпечення протитуберкульозними препаратами, поступово запроваджується поіменний реєстр хворих. Зважаючи на це, головними завданнями на даному етапі є моніторинг та контроль за виконанням цих заходів на регіональному рівні, адже однією з найважливіших складових частин боротьби з туберкульозом є освітня робота серед населення і пацієнтів. Також урядом України прийнято рішення про розробку планів покращення стану протитуберкульозних закладів у кожному регіоні на 2013-2015 роки [9].

Висновки. Проаналізувавши основні суспільно-географічні особливості захворюваності на туберкульоз серед населення України можна зробити наступні висновки:

  • Туберкульоз є однією з найактуальніших соціально-політичних та медичних проблем сучасного суспільства у світовому вимірі. Майже третина населення Земної кулі інфікована туберкульозною паличкою. Щорічно у світі на цю недугу захворюють близько 9 млн. осіб, а від 2 до 3 млн. чоловік — помирають. Наразі туберкульоз не ліквідований в жодній країні світу.
  • Україна належить до країн з високим показником захворюваності на туберкульоз. У 2012 році він становив 68,1 випадок на 100 тис. населення. Найвищі показники захворюваності на всі форми активного туберкульозу зареєстровано у південно-східних регіонах України. Також стрімке підвищення рівня захворюваності спостерігається у Київськiй, Черкаськiй та Полтавськiй областях.
  • Протягом останніх років в Україні вдалося значно знизити рівень захворюваності на туберкульоз. Але незважаючи на цю тенденцію, епідемічна ситуація в країні залишається нестійкою. Основними факторами, що обумовлюють високий рівень захворюваності на туберкульоз є насамперед несвоєчасне виявлення хворих на заразні форми туберкульозу через недосконалість лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики, низька ефективність лікування хворих, недостатня кількість протитуберкульозних препаратів. Значно погіршує епідемічну ситуацію щодо туберкульозу епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні.
  • Урядом України ведеться активна політика спрямована на боротьбу з туберкульозом. Впродовж останніх років вдосконалено стандарти діагностики та лікування туберкульозу, налагоджено механізми забезпечення протитуберкульозними препаратами, поступово запроваджується поіменний реєстр хворих. Також прийнято рішення про розробку планів покращення стану протитуберкульозних закладів у кожному регіоні на 2013-2015 роки.

Список використаних джерел:

  1. Баркова Г.А. Територіальна організація медичної системи Харківської області та шляхи її вдосконалення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук: спец. 11.00.02. «Економічна та соціальна географія» / Г.А. Баркова.  Харків, 2006.  23 с.
  2. Левчук Н.М. Соціальна диференціація стану здоров’я та смертності в Україні / Н.М. Левчук // Демографія та соціальна економіка – 2007. – с.12-28.
  3. Лехан В.М. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: український вимір / В.М. Лехан, Г.О. Слабкий, М.В. Шевченко  К.: Четверта хвиля, 2009. — 353 с.
  4. Лібанова Е.М. Новітні тенденції смертності населення України / Лібанова Е.М. – Демографія та соціальна економіка – 2006. – с.23-38.
  5. Медико-демографічна ситуація та основні показники медичної допомоги в регіональному аспекті: підсумки діяльності у 2011 році. / Авторський колектив: Бойко В.Я., Бортко М.П., Брожик В.Л.,Буртняк М.М., Василькова Г.М., Ващенюк І.С., Галацан О.В., Гінзбург В.Г., Діденко Л.О., Зозуля А.І., Каневський О.С., Карпінська Л.Г., Клубнікін О.Ю.,Кондратюк Н.Ю., Короленко В.М., Кризина Н.П., Крисько М.О., Лисак В.П.,Лихотоп Р.Й., Малиш П.М., Моісеєнко Р.О., Мотовиця Н.Я., Мохорєв В.А.,Олінійчук М.Д., Павлюк П.О., Петряєва О.Б., Пологов В.І., Ременник О.І.,Руснак В.А., Свестун Н.В., Слабкий Г.О., Толстанов О.К., Торбас О.М.,Федоренко С.М., Хотіна С.Г., Шевченко М.В., Шкробанець І.Д., Шніцер Р.І,Ященко Ю.Б. – К.: МОЗ України,2012. – 192 с.
  6. Мезенцева Н.І. Суспільно-географічний аналіз захворюваності населення регіонів України / Н.І. Мезенцева, С.П. Батиченко // Часопис соціально-економічної географії: міжрегіональний зб. наукових праць. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. – Вип. 7. 

С. 130-134.

  1. Нємець Л.М. Медична галузь Харківської області: територіальні особливості, проблеми та шляхи вдосконалення (суспільно-географічні аспекти): [монографія] / Нємець Л.М., Баркова Г.А., Нємець К.А.  К.: Четверта хвиля, 2009. — 224 с.
  2. Офіційний сайт Бюро ВООЗ в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.who.int/uа
  3. Офіційний сайт Всеукраїнського центру по контролю за туберкульозом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.tbc.gov.ua
  4. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
  5. Шевчук П. Є. Сучасні зрушення у регіональній диференціації смертності і тривалості життя в Україні / П. Є. Шевчук // Демографія та соціальна економіка – 2007. – с.24-38.

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий