Матеріали підготувала: Сивирин Світлана Василівна – завідувач Компаніївського днз №1

Даний методичний посібник містить конспекти занять, бесіди, спостереження, вірші, загадки, легенди, які вихователі зможуть використати у своїй роботі. Матеріал підібрані відповідно до зупинок на екологічній стежині
Матеріали підготувала: Сивирин Світлана Василівна – завідувач Компаніївського днз №1

Скачати 0.9 Mb.

Сторінка 1/5 Дата конвертації 18.04.2016 Розмір 0.9 Mb.

  1   2   3   4   5

Компаніївський дошкільний навчальний заклад №1 «Пролісок»

методичний посібник

для вихователів ДНЗ

2013 р.

Матеріали підготувала:
Сивирин Світлана Василівна – завідувач Компаніївського ДНЗ №1 «Пролісок»

Даний методичний посібник містить конспекти занять, бесіди, спостереження, вірші, загадки, легенди, які вихователі зможуть використати у своїй роботі. Матеріал підібрані відповідно до зупинок на екологічній стежині.

Посібник створено для розвитку екологічної культури дошкільників, вміння поводитися в природі

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов’язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.
Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.
На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.
Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:
— національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

— гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

— збереження фізичного і духовного здоров’я людини;

— об’єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

— зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.
Екологічне виховання дошкільників: зміст і основні завдання.

Природа своєю різноманітністю змалечку привертає увагу дітей, збагачує їх, стає джерелом радісних відкриттів і переживань.

Виховання дитини в дитячому садку повинно бути так організоване, щоб всіляко посилити пізнавальні можливості дітей завдяки формуванню в них допитливості та стійкого інтересу до навколишнього світу.

Природа повинна відкритися перед дитиною як жива лабораторія, де можна спостерігати і вивчати життя її мешканців, як школа, в якій можна успішно оволодіти елементарними правилами поведінки, уміннями та навичками розумного використання природи, примноження її багатства.

Виходячи із вищесказаного, перед педагогами і батьками стоять такі завдання:

  • збагатити чуттєвий досвід дітей у процесі пізнання природи;
  • знаходити можливості для прямих або опосередкованих контактів
    дітей з природою;
  • розвивати пізнавальні інтереси;
  • організовувати посильну трудову діяльність у природі;
  • формувати елементи наукових знань про основні екологічні
    чинники у розвитку живої природи(світло, волога, температура);
  • розвивати вміння класифікувати живу природу;
  • активізувати знання і вміння в різних видах діяльності.

Мета екологічного виховання дошкільників — формування системи знань, поглядів, переконань, які є основою відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища. Тобто, формування екологічної культури дошкільника.

Екологічна культура дошкільника — засвоєння норм і правил поведінки стосовно об’єктів навколишнього середовища, вироблення умінь для включення в природоохоронну роботу. Це — рівень сформованості природоохоронної свідомості у дитини, її ставлення до природи, що ґрунтується на бережному ставленні до неї.

Основою екологічного виховання є:

  • емоційно — позитивне ставлення до природи;
    — знання про природу;
  • діяльність у природі;

— природоохоронна робота, доступна дітям.
Основні завдання:

  • зачарувати світом природи;
  • розкрити взаємозв’язки та взаємозалежності у природі;
  • розширювати коло уявлень про природоохоронну роботу в
    природі;
  • розвивати пізнавальні інтереси;
  • виховати допитливих натуралістів;
  • виховати бережливих господарів землі;
  • організувати посильну трудову діяльність у природі.
    Умови екологічного виховання:

Об’єктивні:

  • рівень педагогічної майстерності і кваліфікації вихователів,
    загальна і соціальна підготовка з питань екологічного виховання.
  • екологічна спрямованість педагогічного процесу дошкільного
    закладу і кожної вікової групи.

Суб’єктивні:

  • готовність дітей дошкільного віку до сприймання, розуміння і
    засвоєння уявлень про природу.
  • готовність дітей до практичної реалізації знань в доступних видах
    діяльності. Тобто, дитина, одержавши знання, емоційно – ціннісного
    ставиться до природи. У неї виникають мотиви практичної
    діяльності в природі.

Таким чином знання дітей трансформуються у почуття гуманного турботливого ставлення до природи. Зміст цих почуттів складають знання, уявлення, теоретичні припущення. Завдання вихователя:

  • активізувати, стимулювати розвиток інтелектуальної, емоційно-
    чуттєвої і дієво — вольової сфер особистості дитини;
  • враховувати її вікові та індивідуальні особливості;

  • підібрати найефективніші форми пізнання природи;
    Ефективність екологічного виховання залежить від:
  • активної дослідно — пошукової роботи дитини в природі;
  • рівня розвитку дітей;

  • рівня розвитку словесно — понятійного мислення, вміння
    узагальнювати, порівнювати;
  • змісту конкретного завдання.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ВИХОВАТЕЛЯМ

Зважаючи на пізнавальні особливості дітей дошкільного віку, вихователям слід забезпечити:

  • наочну агітацію повідомлюваних знань;
  • організувати активну дослідницько — пошукову діяльність;
  • поетапне ускладнення знань;
  • варіативність повідомлення другорядних ознак і характеристик на
    основі демонстрації суттєвої ознаки чи явища.

Основні методи:

  • експеримент;
  • спостереження;
  • безпосередній контакт з природою;
  • праця в природі;
  • дослідницько — пошукова робота;
  • поетапна фіксація результатів;
  • дидактичні ігри;
  • демонстрування картин, ілюстрацій, фотографій;
  • бесіди;
  • словесно — логічні завдання;
  • проблемні завдання, запитання, ситуації.
    Педагогічні прийоми:
  • показ;
  • пояснення;
  • порівняння;
  • зіставлення;
  • створення проблемних і пошукових ситуацій;

  • активізація знань і досвіду дітей про природу.
    Організаційні форми:
  • заняття;
  • екскурсії;
  • прогулянки;

  • цільові спостереження.
    Форми роботи поза заняттями:
  • екологічні виставки кожної пори року;
  • екологічні конкурси:

  • словесні (відповіді дітей на пропоновані запитання, описи
    малюнків, натуральних об’єктів або явищ, загадування загадок,
    розв’язання проблемних завдань);
  • графічні (діти малюють будь — яку пору року, ластівки, поштові
    марки природоохоронного змісту);
  • пантомімічні (передбачають наслідування характерної поведінки тварин, творчі уявлення про ту чи іншу рослину);

— політехнічні( влаштовують для набуття вміння складати букети, композиції, збирати цілюще зілля, чистити годівниці та інших доручень).
«ЕКОЛОГІЧНА СТЕЖИНА»

ВЗАЄМОДІЯ З ДІТЬМИ

«Екологічна стежина» допомагає будувати стійку логічну систему в екологічному вихованні дітей, подавати їм якомога більше знань,

формувати цілісні уявлення про чудовий світ природи, краще зрозуміти взаємозв’язки та взаємозалежності. Підготовча робота:

  • визначення маршруту;
  • вибір об’єктів природи, що зустрічатимуться на «екологічній
    стежині»;
  • розглядання ілюстрацій із зображенням відповідних об’єктів
    природи.

Примірний зразок- модель проведення:

  • постановка мети заходу дітям;
  • повторення і закріплення правил поведінки у природному
    довкіллі;
  • дидактична вправа «Що було б, якби…?»( не стало соловейка,
    ялинки, сонця);
  • дидактична гра «Добре — погано» (бажано передбачити посильну працю в природному довкіллі.

Після проведення «екологічної стежини»:

  • гра «Ланцюжок». Обмін враженнями.
  • образотворче мистецтво: ліплення, аплікація, малювання тих
    природних об’єктів, які справили на дітей найбільше враження.
  • читання художніх творів про бережне, дбайливе ставлення до
    природи.

ВЗАЄМОДІЯ З РОДИНОЮ

Робота вихователів із батьками з цієї проблеми може проводитися за такими напрямками:

  • вивчення рівня екологічних знань батьків (анкетування,
    опрацювання анкет);
  • надання теоретичної допомоги( бесіди, Дні відкритих дверей,
    методичні журнали, лекторії);
  • система практичної допомоги(щоденні консультації, дискусії,
    диспути, діалоги, практичні заняття).

Орієнтовні форми співпраці

  • бесіди за «круглим столом»;
  • проблемні семінари;
  • індивідуальні консультації поради;
  • книжки — ширми з екологічною тематикою(«Рослинний і
    тваринний світ нашої місцевості», «Чудодійні трави», Червона
    книга України.)

Орієнтовна тематика різних форм роботи з батьками Консультації:

  • як знайомити дітей з об’єктами живої і неживої природи;
  • ігрові завдання в екологічному вихованні;
  • формування екологічної культури засобами художньої літератури;

— рекомендації щодо організації праці в природі.

Папки — пересувки:

  • Рослинки — «здоровинки» та рослини отруйні.
  • Увага: отруйні гриби! Перша допомога при отруєнні.
  • На лоні природи. Правила поведінки в довкіллі.

Також ефективною формою роботи є проведення Дня довкілля,розваг спільно з батьками.

Формування екологічної культури дошкільників на екологічній стежині.
Система безперервної екологічної освіти і виховання будується та розвивається на основі чинних державних законів України, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Особливе місце у екологічному вихованні дітей належить природоохоронній, дослідницькій, еколого-натуралістичній роботі, тому що участь у ній передбачає постійне спілкування з природою. Чим краще дитина знає, цінує природу, тим бережливіше вона ставиться до неї.

Важливою формою екологічної освіти та пропаганди природоохоронних заходів є створення навчальних екологічних стежин, що займають важливе місце в екологічній освіті і формуванні екологічної культури підростаючого покоління.

Екологічні або навчальні стежини є однією з перспективних форм природно-пізнавальної роботи, вони дають можливість дітям і дорослим розширити свої уявлення і знання про природу, побачити незвичайне у звичайному, спонукають до спілкування з природою.

Екологічна стежина являє собою унікальну форму поєднання відпочинку і природоохоронної пропаганди. Це своєрідна навчальна лабораторія в природних умовах. Вона доступна в різні пори року.

Головним завданням створення екологічної стежини є :

  • навчити дітей впізнавати в природі вивчені живі об’єкти, бачити ознаки їх пристосування до умов існування, біологічні ритми, пояснювати їх екологічне значення.

Основними функціями екологічної стежини є :

Розвивальна – формування екологічної свідомості, культури, формування екологічного мислення, як складової загальної культури;

Виховна – залучення дітей до спілкування з природою;

Навчальна – формування в дітей навичок перенесення екологічних знань у реальне життя.

Правила поведінки в природі
Зберегти красу рідної природи ми зможемо, якщо навчимо малят бачити і визначати найпростіші зв’язки між явищами природи, помічати красу, роз­виватимемо любов і дбайливе ставлення до живого й неживого.

Проводячи роботу з екологічного виховання, ми насамперед разом з дітьми склали й вивчили необтяжливі правила поведінки в природі, а саме:

♦ не засмічуйте місце, де ви щойно відпочивали, адже після вас прийдуть

інші, щоб відпочити на лоні чарівної природи;

♦ не ламайте кущів, гілок дерев. Якщо ви хочете зірвати квіти з дерева, наприклад з черемхи, не ламайте гілок, а зрізуйте їх обережно;

  • не рвіть бездумно оберемками квіти. Збирати їх можна лише в тому разі,
    якщо є намір цілеспрямовано їх використовувати — скласти гербарій або прикрасити свою кімнату невеличким букетиком на кілька днів;
  • не рубайте дерев і кущів, щоб розпалити вогнище — для цього достатньо і сухостою;

♦ не розпалюйте вогнища в сухому лісі. Розводити багаття слід у вологих

місцях. Покидаючи місце привалу, багаття потрібно старанно затушити,

залити водою. Якщо немає поблизу води, то вогнище потрібно повністю

затоптати; не виривайте гриби з корінням, тобто не руйнуйте грибниці, яка знаходиться в землі;

♦ не топчіть квітників, окремих квіток, зелених насаджень, травички;

♦ не дозволяйте знищувати, вбивати ловити чи тривожити комах,

кольорових метеликів, коників-стрибунців, жаб, розкидати мурашники —

мурашки -«санітари» лісу;

♦ суворо дотримуйтеся правил охорони лісів, правил рибальства і мисливства;

♦ дбайливо ставтеся до дерев і чагарників, що ростуть на схилах, вони укріплюють ґрунт;

не забруднюйте озер, річок, не кидайте в них каміння, сміття та рештки їжі. Не руйнуйте джерел і криниць;

♦ не робіть написів на деревах;

♦ дбайливо ставтеся до живих істот лісу, всі вони приносять користь.

У природі немає нічого
зайвого та непотрібного!
Зупинка «Калинове диво»

Калина — кущ, іноді деревце до 5 м заввишки. Листки три-п’ятилаптеві, і великозубчасті, зверху майже голі, а зісподу дещо пухнасті. Квітки білі, зібрані в щиткоподібні, майже пласкі зонтики; плоди — яскраво червоні з однією великою кісточкою, в народі вони називаються ягодами.

Росте калина майже по всій території України; в парках, у садах, чагарниках, заростях, іноді її садять біля хат шкіл ї дитячих садків.

Є чудовий звичай, який, на жаль, починають подекуди забувати. Біля щойно зведених осель, на вільному місці, насамперед висаджують калину, як символ надійного життя, родинного благополуччя і достатку.

І кора, і квіти, і ягоди калини мають цілющі властивості.

Ягоди калини збирають пізно восени у вересні-жовтні. Ягоди містять пектин, дубильні речовини, мурашину та оцтову кислоти. Вони мають специфічний терпкувато-кислий смак, але як вдарять перші морози, то вони стають смачнішими, солодшими.

Кору збирають навесні у квітні-травні. Вона містить дубильні речовини, валеріанову та інші органічні кислоти.

« Калинове диво»

Мета: розширити, поглибити, закріпити знання дітей про калину, навчити помічати її характерні ознаки; збагатити знання дітей про звичаї. традиції українського народу, пов’язані з калиною; розвивати творчі здібності дітей; виховувати бережливе, турботливе ставлення до рослин, уміння піклуватися про них.

Матеріал: легенда, вірші. колискові.

Попередня робота: вивчення віршів, загадок, ко­лисанок, спостереження за калиною навесні.

ХІД ЗАНЯТТЯ.

Заняття проводиться на екологічній стежці восени.

— Діти, я багато вам уже розповідала про цю рослину. а сьогодні

хочу ознайомити із нею. Ви дізнаєтеся, про яку рослину йдеться, якщо
відгадаєте загадку:

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

Відповіді дітей,

— Так, справді це калина.

Я не груша, я не слива,

Я калинонька вродлива.

Я стою в зеленім листі,

У червоному намисті.

— Підійдемо до куща калини, який росте на нашій екологічній
стежці і розглянемо його ближче.

Підходять до куща калини,

  • Діти, калина — це кущ чи дерево? Відповіді дітей.
  • Так, правильно, калина — це кущ, іноді зустрічається деревце
    заввишки до 5 м із сірою корою.
  • А яке листя в калини? Відповіді дітей.

—Так, листки великозубчасті, зверху майже голі яскраво-
зеленого кольору, а зісподу дещо тьмяні, пухнасті,

— А чи пригадаєте ви, як цвіте калина, які в неї квіти?

Відповіді дітей.

— Якщо згадати весну, то квітне калина білим цвітом, зібраним у

зонтики, Плоди, як ми бачимо, яскраво-червоні овальні кістянки з
однією великою кісточкою. Влітку ці плоди нелегко помітити серед
густого лапатого листя. Вони ховаються, ніби соромлячись потрапити
людям на очі. І тільки наприкінці серпня рум’яніють, наливаються
соком, визирають з листя.

Вихователь пропонує дітям скуштувати завчасно помитих ягід.

—Діти, яка калина на смак? Відповіді дітей.

—Так смак специфічний терпкувато-кислий, але як вдарять
перші морози, то ягоди стають смачнішими, солодшими. Взимку ними
ласують різні птахи.

— Де росте калина? Відповіді дітей.

  • Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на
    схилах, на узліссях і лісових галявинах, її садять біля будинків, шкіл і
    дитячих садків. Побутує гарний звичай: біля щойно зведених осель на
    вільному місці насамперед висаджують калину.

Ще й нині можна побачити на луках, узліссях калинові гаї, Цим пояснюється те, що в Україні багато населених пунктів з назвами Калинівка, Калинове.

  • Про калину є багато розповідей, бувальщин.

Вихователь розповідає легенду про калину.

— Плоди калини за народними уявленнями здавна

символізували мужність людей, калина є символом вірності. Калина з-
поміж рослин чи не найбільше заслуговує на дбайливу увагу. Мабуть,
більше, ніж у будь-якому деревці, у ній поєднується красиве і корисне.
Не було в народі корисніших ліків від застуди, ніж калиновий чай.

— Діти, а хто з вас пив чай з калини? А ви знаєте, що ще

виготовляють з калини?

Відповіді дітей.

— Діти, поводимо біля калини хоровод,

Діти водять хоровод і співають пісню «Ой у лузі калина…»
— Є таке повір’я: якщо вирізати з калини сопілку, то в сім’ї
з’явиться продовжувач роду — син. У народі кажуть; «Милуйся
калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

— Написано дуже багато колисанок про калину, пригадаємо

одну,

Спи, дитино, бо покину,

Сама піду по калину.

Наламаю калиноньки

Та й покладу в голівоньки.

А калина буде цвісти,

А дитина буде рости.

— А ще запам’ятайте: ламати калину є великим гріхом, бо

калина — жива душа того, хто посадив її, душа народу нашого.

— Діти, ми з вами поллємо наш кущ калини водою ї хором

промовлятимемо:

Рости, наша калинонько,

Вгору, вгору.

Рости, наша калинонько,

Розвивайся,

Навесні біленьким цвітом заквітчайся.

От ми і поспілкувалися з калиною. А в групі на занятті з аплікації виготовимо кетяги калини.

Зупинка Вербова

До декоративного дерева належить верба біла ( верболіз). Це дводомна рослина родини вербових, Дерево заввишки 20—ЗО м, Молоді гілки на кінцях срібно-пухнасті, старі — голі, бурі. Листки цілісні, чергові, загострені, пилчасті, 5 — 12 см завдовжки 1—3 см завширшки, молоді — притиснуто-опущеної, з обох боків біло-сріблясті, дорослі — біло-сріблясті з обох боків або зверху, зі споду опущені вздовж центральної жилки, зверху — голі. Квітки одностатеві, в тичинкових і маточкових сережках; тичинкові — циліндричні, 7 см завдовжки И см у діаметрі, жовті, маточкові — тонкі, земні, Приквіткові луски бліді, Плід — коробочка. Цвіте у квітні-травні після появи листя. Жовті пухнасті, ніби припали липким пилком — тичинкові сережки. На сережках кожна квітка сидить в пазусі маленької лусочки, яка розташована серед довгих волосинок — вони і надають сріблястого кольору. Після цвітіння тичинкові сережки швидко опадають, а маточкові витягуються і товстішають. На них достигає багато продовгуватих коробочок; які висипають дрібне насіння.

Насіння швидко проростає і розвивається. Насіння багатьох верб проростає після опадання на землю, до зими перетворюється на рослини. Кора п’ятитичинкової верби біло-зелена або червонувата. Молоді гілочки, а також листки під час розпускання клейкі.

Листки цілісні, чергові, шкірясті, голі, довгозагострені, 5—13 см завдовжки. Квітки залишаються на цілу зиму. Цвіте у червні-липні, значно пізніше від інших верб. Кора верби білої містить дубильні речо­вини — флавоноїди. Відвар кори має заспокійливі, протизапальні, жарознижуючі, протималярійні, антисептичні, ранозагоювальні, в’яжучі властивості. Вживають при головному болю5 невралгії, різних формах неврозу, ревматизмі, застудних хворобах, малярії, жовтяниці, шлункових, кишкових кровотечах, Зовнішньо відвар кори використовують для полоскань при ангіні, запальних процесах ротової порожнини, для ножних ванн, варикозному розширенні вен, слабкості м’язів ніг, після тяжких хвороб.

Верб на землі багато, близько 600 видів, в Україні їх 170. Вербу
широко використовують у народному господарстві, з неї роблять
сировину для промисловості. З вербового прутика плетуть кошики,
роблять красиві меблі. Велику роль ці дерева відіграють ї в
лісомеліорації. На пісках, заболочених землях, розмитих схилах і дні
ярів та балок саджають вербу чи лозу. У садах і парках росте гарне дерево— плакуча верба.

Дуже живописний вигляд вона має для ставка. Пониклі гілки схиляються до самісінької землі надійно закривають дерево, здається, що ніби в гілках заховались загадкові русалки, Верболіз — росте як розлоге дерево. Це світлолюбна рослина, яка росте на зволожених місцях, хоча часто зустрічається на пісках. Верба у природі відіграє немаловажну роль — береги річок, ставків. Коріння у неї дуже довге і міцне, і тому їй не страшні ані хвилі, ані повені

Опоетизована народом разом з калиною і тополею, не випадково заслужила таку шану. Виростаючи біля річок ставків, вона є ніби позначкою на землі. Криницю завжди намагалися копати під вербою. Бо як кажуть у прислів’ї: «Де срібліє вербиця, там здорова водиця».

Верба є хорошим фільтром усіляких домішок, що містяться у воді.

Про це дерево побутує багато легенд, казок. Одна легенда розповідає, як одна жінка вдень жила зі своєю сім’єю, а на ніч перетворювалась на вербу. Аж ось про це дізнався чоловік, узяв та й зрубав вербу, —тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старої верби, І сопілка розмовляла з хлопчиком» як ніжна мати.

«Мандрівка до вербиці»

  1   2   3   4   5
База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий