М. А. Васильєва

Узагальнення судової практики постановлення виправдувальних вироків районними судами м. Києва за Кримінальним процесуальним кодексом України
М. А. Васильєва

Скачати 487.51 Kb.

Сторінка 1/4 Дата конвертації 16.04.2016 Розмір 487.51 Kb.

  1   2   3   4

Узагальнення судової практики постановлення виправдувальних вироків районними судами м. Києва за Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК 2012 року)

М.А. Васильєва,

суддя судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва Києва

План

1. Вступ.

2. Підстави ухвалення виправдувального вироку.

3. Недопустимість доказів у кримінальному провадженні.

4. Висновок.

Відповідно до інформації, наданої районними судами м. Києва, протягом 2012-2013 років суддями Дарницького, Деснянського, Дніпровського, Подільського, Святошинського районних судів м. Києва виправдувальні вироки не ухвалювалися.

Разом з цим, протягом зазначеного часу були ухвалені виправдувальні вироки: Голосіївським районним судом м. Києва – 1, Оболонським районним судом м. Києва – 1, Шевченківським районним судом м. Києва – 3, Печерським районним судом м. Києва – 1, Солом’янським районним судом м. Києва -1 (в частині обвинувачення особи).

На час проведення узагальнення Апеляційним судом м. Києва скасований з ухваленням обвинувального вироку один виправдувальний вирок, 1 вирок в частині виправдування особи за частиною пред’явленого обвинувачення та 1 виправдувальний вирок – залишений без зміни. Інші виправдувальні вироки не набрали законної сили.

Згідно положень статті 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Це положення передбачено й пунктом 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

При цьому, відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, які отримані незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року, як і Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року, передбачено ухвалення виправдувального вироку.

На відміну від ч. 4 ст. 327 КПК України (1960 року), якою передбачалось, що виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли:

— не встановлено події злочину,

— в діянні підсудного немає складу злочину,

— не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Частиною 1 ст. 373 КПК України передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення,

А ч. 6 ст. 284 КПК України передбачено, що, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов’язаний ухвалити виправдувальний вирок.

З огляду на викладене, Кримінальним процесуальним кодексом України, на відміну від КПК України (1960 року), передбачено п’ять підстав для ухвалення виправдувального вироку.

Проте, на думку автора узагальнення, якщо є зрозумілими підстави для ухвалення виправдувального вироку, а саме: встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, то потребують більш детального роз’яснення підстави для ухвалення виправдувального вироку, передбачені п.п.1, 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, а саме: якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Вироком Солом’янського районного суду м. Києва від 2 серпня 2013 року Галушка Валерія Владиславівна визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та їй призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України Галушці В.В. до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2011 року та остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі, а за ч.2 ст.307 КК України Галушку В.В. виправдано за не встановленням достатніх доказів для доведення її винуватості.

Згідно з вироком Галушку В.В. визнано винною в тому, що вона на початку жовтня 2012 року, знаходячись в районі Севастопольської площі в м. Києві, у невстановленої слідством особи, повторно, незаконно для власного вживання, без мети збуту, придбала медичний шприц ємкістю 10 мл з ацетильованим опієм та медичний шприц ємкістю 20 мл з ацетильованим опієм, які стала повторно, незаконно зберігати при собі без мети збуту.

9 жовтня 2012 року приблизно о 18 годині Галушка В.В. біля будинку № 28 по вул. Солом’янській в м. Києві була затримана працівниками міліції, які в подальшому вилучили з лівої внутрішньої кишені куртки, в яку вона була одягнута, медичний шприц ємкістю 10 мл з ацетильованим опієм та медичний шприц ємкістю 20 мл з ацетильованим опієм.

Згідно висновку експерта № 2482х від 15 листопада 2012 року у рідині коричневого кольору масою 0,422 г. та рідині світло-жовтого кольору (відповідно до висновку спеціаліста № 3565х від 12 жовтня 2012 року надана рідина (змив шприца), масою 0,805 г., які були вилучені у обвинуваченої Галушки В.В., виявлено наркотичні алкалоїди опію та їх похідні — морфін, кодеїн, ацетилморфін, що свідчить про наявність в них особливо небезпечного наркотичного засобу — опію ацетильованого.

Маса опію ацетильованого в перерахунку на суху речовину в рідині становить 0,010 г. та 0,002 г., загальна маса опію ацетильованого в перерахунку на суху речовину 0,012 г., а відповідно до висновку спеціаліста № 3565х від 12 жовтня 2012 року загальна маса опію ацетильованого в перерахунку на суху речовину становила 0,017 г.

У зв’язку з невстановленням достатніх доказів обвинувачення Галушки В.В. за ч. 2 ст. 309 КК України виключено дії, які не мали самостійної кваліфікації, а саме – епізод повторного незаконного придбання та зберігання наркотичного засобу опію ацетильованого, який було вилучено 11 жовтня 2012 року під час обшуку за місцем її проживання у квартирі № 51 по проспекту Червонозоряному, 57 в м. Києві.

Крім того, Галушку В.В. виправдано за ч. 2 ст. 307 КК України за обвинуваченням у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту, а також у незаконному збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, вчиненого повторно, особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст.309 КК України, за не встановленням достатніх доказів для доведення її винуватості.

Ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва від 4 листопада 2013 року вирок суду залишений без зміни.

Як зазначено в ухвалі суду, з обвинувального акту від 15 липня 2013 року, яким було змінено обвинувачення в суді, вбачається, що Галушка В.В. обвинувачувалась за ч. 2 ст. 307 КК України у вчиненні незаконного придбання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу опію ацетильованого за невстановлених слідством обставин, його зберіганні з метою збуту за місцем свого проживання, а також у збуті особливо небезпечного наркотичного засобу опію ацетильованого під час проведення оперативних закупівель 25 серпня 2012 року та 11 жовтня 2012 року особою з вигаданими анкетними даними.

Крім того, Галушка В.В. обвинувачувалась за ч.2 ст. 309 КК України у вчиненні придбання наркотичного засобу опію ацетильованого без мети збуту за невстановлених слідством обставин та його зберіганні за місцем свого проживання до моменту його виявлення та вилучення працівниками міліції 11 жовтня 2012 року під час обшуку.

Відповідно до ухвали суду, в ході судового розгляду справи судом першої інстанції було досліджено усі докази, подані стороною обвинувачення, яка проти закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами не заперечувала.

Зокрема, в судовому засіданні було допитано особу з вигаданими анкетними даними Куценко С.С., свідків Гордієнка В.Ю., Ядаменка В.О., Білоуса О.М., Нижника Є.О., Пургіна К.С., Швеця В.В., Дятлова Д.О., досліджено матеріали проведення оперативних закупівель наркотичних засобів у Галушки В.В., протокол обшуку житла Галушки В.В. від 11 жовтня 2012 року, висновки експертиз.

Показання свідка з вигаданими анкетними даними Куценко С.С. про придбання ним наркотичного засобу у Галушки В.В. оспорюються обвинуваченою, яка категорично заперечує такі дії та стверджує про фальсифікацію доказів працівниками міліції.

При цьому, за умови невизнання Галушкою В.В. своєї вини за ч.2 ст. 307 КК України та заперечення показань свідка з вигаданими анкетними даними Куценко С.С., стороною обвинувачення не надано достатніх доказів, які спростовували б її твердження про непричетність до злочину та об’єктивно підтверджували б показання особи, яка здійснювала оперативну закупівлю.

Так, показання оперуповноважених Гордієнка В.Ю. і Ядаменка В.О., які проводили оперативну закупівлю наркотичного засобу, в частині підтвердження факту збуту наркотичного засобу Галушкою В.В. є показаннями з чужих слів (зі слів особи з вигаданими анкетними даними Куценко С.С.), а тому в силу ч. 7 ст. 97 КПК України є недопустимим доказом, оскільки давалося стосовно пояснень, наданих їм під час здійснення оперативно розшукової діяльності.

Сам факт збуту Галушкою В.В. наркотичного засобу особі з вигаданими анкетними даними Куценко С.С., про який стверджують свідки Гордієнко В.Ю. і Ядаменко В.О., був результатом їх професійної діяльності, спрямованої на проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу, тому вони, як особи, зацікавлені у результатах розгляду справи, не повинні були допитуватись як свідки вчинення злочину, оскільки їх упередженість є безсумнівною.

При цьому, в ході здійснення оперативно-розшукової діяльності, спрямованої на викриття Галушки В.В. у вчиненні збуту наркотичного засобу, Гордієнком В.Ю. і Ядаменком В.О. не було вжито заходів до фіксації факту збуту наркотичних засобів з використанням технічних засобів, хоча потреба у здійсненні такої фіксації була очевидною.

Свідоме небажання працівників правоохоронних органів застосовувати технічні засоби при здійсненні оперативно розшукової діяльності ставить під сумнів достовірність даних, отриманих в ході її проведення.

Крім того, не зважаючи на те, що свідок з вигаданими анкетними даними Куценко С.С. стверджував, що домовлявся з Галушкою В.В. про придбання наркотичних засобів по телефону, стороною обвинувачення не було надано документальних доказів на підтвердження цього факту, хоча можливість зібрання відповідних доказів зберігалась і на час проведення досудового розслідування.

Показання начальника ВБНОН Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Дятлова Д.О. не мають доказового значення та підтверджують лише той факт, що рішення про проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів у Галушки В.В. було прийняте на підставі оперативно-розшукової інформації.

При цьому, ні Дятлов Д.О., ні Гордієнко В.Ю., ні Ядаменко В.О. не надали суду ніяких відомостей, які б підтверджували наявність у правоохоронних органів конкретних та об’єктивних підстав для проведення оперативних закупівель наркотичних засобів у Галушки В.В., хоча зобов’язані були це зробити, оскільки відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2012 у справі Веселова та інших проти Росії, якщо доказ є результатом негласної операції, такої як оперативна закупівля наркотиків, органи влади повинні бути готові продемонструвати, що у них були обґрунтовані причини для організації негласної операції. Наявність конкретних та об’єктивних підстав є обов’язковою умовою для здійснення негласних операцій, в тому числі і використання агентів під прикриттям.

На думку колегії суддів, вказані в обвинуваченні Галушки В.В. оперативні закупівлі наркотичних засобів здійснювались за відсутності конкретних та об’єктивних підстав, чим порушено права та основоположні свободи людини, а тому отримані в ході їх здійснення докази є недопустимими.

Показання свідків Нижника Є.О., Пургіна К.С. та Швеця В.В., які були понятими при документуванні оперативної закупівлі, не мають самостійного доказового значення, оскільки не містять відомостей щодо обставин збуту наркотичного засобу, які вони сприймали безпосередньо. Їхні показання в частині, що стосується пояснень особи з вигаданими анкетними даними Куценко С.С. про обставини придбання наркотичного засобу, в силу ч. 7 ст. 97 КПК України є неприпустимим доказом, оскільки є показаннями з чужих слів. Їхні показання в частині обставин документування лише дублюють інформацію, викладену у відповідних актах та протоколах.

Що стосується грошей та наркотичних засобів, вилучених під час обшуку за місцем проживання Галушки В.В., то суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх недопустимими доказами, оскільки в ході судового розгляду справи було встановлено, що обшук був проведений з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, адже свідок Білоус О.М., який залучався до обшуку як понятий, показав, що брав участь у його проведенні не з початку слідчої дії, а вже після того, як речові докази було виявлено. Де, коли та хто виявив речові докази йому не відомо.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недостатніми докази винуватості Галушки В.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Крім того, з огляду на те, що предмет злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, було вилучено працівниками міліції з грубим з порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до його недопустимості як доказу у справі, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про невстановлення достатніх доказів по цьому епізоду і виключив його з обвинувачення Галушки В.В.

Відповідно до вироку місцевого суду та ухвали Апеляційного суду м. Києва, докази винуватості Галушки В.В. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та по епізоду її обвинувачення ч. 2 ст. 309 КК України від 11 жовтня 2012 року, зібрані під час досудового розслідування та перевірені під час судового розгляду справи, внаслідок як отримання їх з порушенням норм КПК України, так і у відповідності до вимог глави 4 КПК України, визнані недопустимими.

Проте, при ухваленні виправдувального вироку така підстава, як не встановлення достатніх доказів винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, не передбачена Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ця підстава передбачена законодавцем для закриття кримінального провадження під час досудового розслідування (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України).

На думку автора узагальнення, потребує більш детального роз’яснення різниця між підставою для закриття кримінального провадження, передбаченою п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, та пп. 1, 2 ч. 1 ст. 373 КПК України (не доведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведеність вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Належність та допустимість доказів регламентовані ст. ст. 85, 86 КПК України, а саме: належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів; доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 86 КПК України передбачено, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Діючим Кримінальним процесуальним кодексом України, на відміну від КПК України (1960 року), передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Крім того, ч. 2 ст. 87 КПК України встановлено, що суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 87 КПК України, докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Також, як вбачається з ч. 5, 6, 7 ст. 97 КПК України, суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

Проте, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Також, відповідно до ст. 290 КПК України сторони кримінального провадження зобов’язані здійснювати відкриття одне одній матеріалів за результатами досудового розслідування. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Так, вироком Печерського районного суду м. Києва від 30 грудня 2013 року Хмиза А.М. визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 307 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 307 КК України.

Відповідно до обвинувального акту Хмиз А.М. обвинувачувався в тому, що він 26 лютого 2011 року близько 17:30 години, находячись на пр. Бажана біля станції метро «Харківська» в м. Києві, умисно, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок незаконного збуту наркотичних засобів, за грошові кошти в сумі 6000 грн. незаконно збув особі на ім’я Дорош П.П. (анкетні дані змінено на псевдонім) два прозорих безбарвних кульки з полімерного матеріалу з пазовими замками, кожен з яких містить порошкоподібну речовину білого кольору.

Відповідно до висновку судово-хімічної експертизи № 822х від 18 березня 2011 року, у наданих на дослідження порошкоподібних речовинах білого кольору масою 0,620 г (об. 1) та 0.511 г (об. 2) виявлено наркотичний засіб – кокаїн. Маса кокаїну в речовинах становить 0,150 г (об. 1) та 0,158 г (об 2). Загальна маса кокаїну становить 0,308 г (об. 1,2).

При попередньому дослідженні (висновок спеціаліста № 1119х від 2 березня 2011 року) маса кокаїну в речовинах становила 0,154 г (об. 1) та 0,168 г (об. 2), загальна маса кокаїну становила 0,322 г (об. 1,2).

Кокаїн, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року №770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», Список № 1 наркотичних засобів, обіг яких обмежено» в «Таблиці II», відноситься до наркотичних засобів.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, своїми умисними діями Хмиз А.М. вчинив незаконний збут наркотичних засобів, тобто, вчинив злочин, передбачений ст. 307 ч. 1 КК України.

Крім цього, Хмиз А.М. обвинувачується в тому, що 7 квітня 2011 року близько 00.05 години, знаходячись на вул. Червоноармійська, 111/113 в м. Києві, умисно, повторно, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок незаконного збуту наркотичних засобів, за грошові кошти в сумі 1650 гривень збув особі на ім’я Дорош П.П. (анкетні дані змінено на псевдонім) прозорий безбарвний поліетиленовий кульок з пазовим замком та фіолетовою смужкою, що містив вологу порошкоподібну речовину білого кольору.

Відповідно до висновку судово-хімічної експертизи № 1304х від 26 квітня 2011 року, на дослідження надана речовина білого кольору масою 0.291 г (об. 1), яка знаходилася в прозорому безбарвному поліетиленовому кульку з пазовим замком та фіолетовою смужкою, і містила наркотичний засіб – кокаїн. Речовина масою 0.291 г (об. 1) містить 0.118 г кокаїну.

При попередньому дослідженні (висновок спеціаліста № 1952х від 8 квітня 2011 року) в речовині масою 0,326 г (об.1) містилося 0,132 г кокаїну.

Кокаїн, згідно Списку № 1 наркотичних засобів, обіг яких обмежено в «Таблиці II» Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», відноситься до наркотичних засобів.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, Хмиз А.М. вчинив незаконний збут наркотичних засобів повторно, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК України.

Своє рішення районний суд мотивував тим, що у справі забезпечено всебічний, повний та об’єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, внаслідок чого суд прийшов до висновку про недоведеність вини Хмиза А.М у вчиненні інкримінованих діянь.

Так, районний суд зазначив, що відповідно до ст. 127 КПК України (в редакції 1960 року), при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред’явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки обставин події, опису майна обов’язкова присутність не менше двох понятих, а тому прийшов до висновку про неможливість прийняття даних, які містяться у вказаному протоколі як допустимих доказів сторони обвинувачення, оскільки протокол вручення грошових коштів від 26 лютого 2011 року складений з порушенням вимог ст. 85 КПК України (в редакції 1960 року). В ньому відсутні такі обов’язкові реквізити як час початку та час закінчення проведення дії по врученню грошових коштів Дорошу П.П. Окрім цього, дані вказаного документу містять невідповідність запису про вручення Дорошу П.П. 4800 грн. фактичним обставинам, оскільки, відповідно до переписаних купюр, сума грошових коштів становить 6 000 грн. Крім того, в судовому засіданні свідок Артеменко A.B., який вказаний в даному протоколі як понятий, показав суду, що в його присутності нікому грошові кошти не вручалися, жодних дій із грошовими коштами він не бачив, а свідок Ігнатьєв О.В. вказав суду, що взагалі не приймав участі при проведенні будь-яких процесуальних і слідчих дій, ніяких процесуальних документів на досудовому слідстві не підписував і підписи, внесені до процесуальних документів оперативними працівниками та слідчим йому не належать. Також відповідно до висновків експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 28 листопада 2013 року за № 10485/10486/13-32, підпис від імені Ігнатьєва О.В., що містяться в графі «Поняті:2» у протоколі вручення грошових коштів від 26.02.2011 (Т.1 а.с. 14) виконані іншою особою, а не гр. Ігнатьєвим Олексієм Вікторовичем.

  1   2   3   4
База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий