Лекція Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство Сутність соціально-трудових

Сутність соціально-трудових відносин та особливості формування в умовах ринкової економіки
Лекція Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство Сутність соціально-трудових

Скачати 110.48 Kb.

Дата конвертації 15.04.2016 Розмір 110.48 Kb. лекція 5. Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство

1. Сутність соціально-трудових відносин та особливості формування в умовах ринкової економіки.
Соціально-трудові відносини – це взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці і спрямована на регулювання умов трудового життя.

Система соціально-трудових відносин включає в себе такі взаємопов’язані елементи:

  • суб’єкти і рівні соціально-трудових відносин;
  • предмет соціально-трудових відносин;
  • принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основними суб’єктами соціально-трудових відносин в ринковій економіці виступають:

  • найманий працівник – це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом;
  • підприємець (роботодавець) – це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного або багатьох осіб;
  • держава як суб’єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулюючу функції (держава виступає у ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджена певна частка підприємств).

Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб’єкти соціально-трудових відносин.

Розрізняють такі рівні соціально-трудових відносин:

  • індивідуальний рівень (взаємопов’язаними суб’єктами соціально-трудових відносин можуть бути: працівник–працівник; працівник–роботодавець, роботодавець–роботодавець);
  • груповий рівень (взаємозв’язок у соціально-трудових відносинах між об’єднаннями працівників (профспілками) і об’єднаннями роботодавців);
  • змішаний рівень (взаємозв’язок між працівником і державою; роботодавцем і державою).

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічні процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері.

Процеси і явища соціально-трудовій сфери можна поділити на три структурні блоки:

  • соціально-трудові відносини зайнятості;
  • соціально-трудові відносини, які пов’язані з процесом організації праці та визначенням його ефективності;
  • соціально-трудові відносини, які виникають у зв’язку з визначенням розміру винагороди за працю.

Виділяють такі типи соціально-трудових відносин:

  • солідарність (сумісна відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності і згоді, однодумності і спільності інтересів);
  • субсидіарність (збереження прагнення людини до самостійності і самореалізації і покликаний запобігати перенесенню відповідальності на інших суб’єктів соціально-трудових відносин);
  • патерналізм або державний патерналізм (головна роль відводиться державі, але разом з тим – патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації соціально-трудових відносин);
  • конфлікт (загострення протиріч у трудових відносинах, що може проявлятися у таких формах: мовчазне незадоволення; відкрите незадоволення; сварка; страйк та інші);
  • дискримінація (обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин, яке перешкоджає їх доступу до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінація може бути за віком, статтю, за національними, расовими ознаками);
  • партнерство (проявляється у формах двупартизму та трипартизму).

Рівні регулювання цих відношень: державний, регіональний і основна господарська ланка (підприємство, організація).

Стан соціально-трудових відносин визначає інтегральний показник, який має назву – якість трудового життя.

Параметри оцінки якості трудового життя аналізувалися за 5 групами:

  • технологія;
  • організація праці;
  • особисті потреби працівників;
  • робоче місце;
  • зовнішнє середовище і суспільство.

Параметр розраховувався як відношення фактичного стану до нормативного значення.

На формування соціально-трудових відносин впливають численні фактори, серед яких такі: політичного; економічного; соціокультурного; історичного характеру.

Основними факторами формування і розвитку є:

соціальна політика та її особливості в країні (політика соціальної держави направлена на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини.

глобалізація економіки (процес формування системи міжнародного розподілу праці характеризується не тільки швидким ростом світової торгівлі, активними потоками іноземних інвестицій, стрімкими змінами технологічних процесів, але й посиленням взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням валютних потоків спекуляційних операцій між державами, ростом вторинних фінансових ринків, посиленням незбалансованості у платоспроможності, торгівлі.

розвиток суспільної праці і виробництва (передбачає розподіл і кооперацію праці як структуроутворюючих факторів у соціально-трудових відносинах.
2. Соціальна політика: поняття, сутність
Соціальна політика – це стратегічний соціально-економіч­ний напрям розвитку суспільства, що являє собою систем управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спря­мованих передусім на сприяння цілеспрямованій діяльності громадян, їх всебічному розвитку, забезпеченню відповідного ріння їх життя і праці, їх соціальному захисту.

Соціальна політика складається з:

  • політики у галузі праці і соціально-трудових відносин;
  • політики доходів населення;
  • політики зайнятості;
  • міграційної політики;
  • житлової політики;
  • політики у галузі соціальної сфери;
  • демографічної політики.

Таким чином, сутність соціальної політики держави полягає у підтримці відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів.

Соціальна політика включає в себе:

  • соціальний захист (забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення);
  • соціальну підтримку (передбачає створення умов, що дозволяють працівнику забезпечувати свою соціальну захищеність);
  • соціальну допомогу (допомога короткотермінового характеру особам, які опинились в екстремальній ситуації і потребують додаткових витрат).

Функцією соціального управління є забезпечення та реалізація потреб прогресивного розвитку суспільства.

Зміст соціального управління полягає у формуванні критеріїв та показників соціа­льного розвитку, розробленні заходів щодо реалізації соціальних проблем.

Мета соціальної політики полягає у створенні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого соціального потен­ціалу людини, підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності на­селення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності.

Суб’єктами соціальної політики є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські ор­ганізації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різномані­тні фонди тощо.

Важливим суб’єктом є держава, яка здійснює повний комплекс заходів, спрямованих на постійний соціальний розвиток суспільства, а саме:

  • у сфері праці, соціально-трудових відносин;
  • у сфері доходів населення;
  • щодо зайнятості, регулювання ринку праці;
  • щодо міграційних процесів;
  • у соціальній сфері;
  • щодо демографічних процесів;
  • щодо екологічного стану.

Соціальна політики в Україні має реалізувати такі основні завдання:

  • ліквідувати бідність і забезпечити динамічне зростання рівня життя населення;
  • соціалізувати структурні складові економічної політики, що реалізується в державі (структурна, інвестиційна, інноваційна, цінова, бю­джетна, грошово-кредитна, податкова тощо);
  • забезпечити умови повної реалізації принци­пів соціальної справедливості й виконання соціальних прав, га­рантій населення, що визначені конституційними нормами;
  • забезпечити соціальну стабільність та соціальну безпеку.

3. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості
Соціальний захист – це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально уразливим верствам працездатного населення – гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту – це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

Функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій.

Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соці­альні стандарти. Мінімальні соціальні стандарти – це установлені законодавством країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.

Законодавчо встановлюючи необхідний мінімум соціальних стандартів, держава робить обов’язковим їх забезпечення для виконавчої влади на всіх рівнях, а також для роботодавців і підприємців усіх форм власності.

Соціальний захист населення здійснюється через пасивні й ак­тивні заходи. Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування.

Активні заходи спрямовані на захист особи та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Соціальне страхування – являє собою спосіб створення необхідних економічних передумов для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в необхідних випадках – матеріального забезпечення у разі втрати працездатності, старості, втрати годувальника.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЗДСС) можна класифікувати за такими видами: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричиняє втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.

Соціальному страхуванню підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах незалежно від форм власності і гос­подарювання; особи, які забезпечують себе роботою (громадяни, які ведуть підприємницьку діяльність, творчі працівники).

Критеріями соціального страхування є такі правові категорії страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок.

Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягала обов’язковому соціальному страхуванню і виплачувала страхові внески.

Страховий ризик – це обставини, через які громадяни або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди працездатність і кошти до існування і потребують матеріальної підтримки або послуг за соціальним страхуванням.

Страховий випадок – це юридичний факт, що слугує підста­вою виникнення правовідносин на отримання матеріального за­безпечення із страхових фондів.

Страхові внески – це такі соціальні платежі, що формуються виключно на конкретні цілі захисту від певних соціальних ризиків і не підлягають знеособленості в державних і регіональних бюджетах.

В Україні фінансування соціальних послуг і матеріального забезпечення здійснюється за рахунок таких фондів: Пенсійного фонду; фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю; фонду соціального страхування від нещасних випадків; фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховики.

Важливим напрямом соціального захисту кожного громадянина є пенсійне забезпечення. Пенсійна система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, у зв’язку з інвалідністю, а також у зв’язку з втратою годувальника. Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення.

Пенсія являє собою щомісячну грошову виплату громадянам за досягнення установленого законом пенсійного віку, настання інвалідності, втрати годувальника. Законом установлені трудові і соціальні пенсії за віком. Трудові пенсії призначаються громадянам похилого віку, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування.

Пенсії по інвалідності сплачуються непрацездатним громадянам за результатами перевірки та оцінювання медичним органом стану здоров’я та індивідуальної непрацездатності людини.

Трудове каліцтво – це травматичне ушкодження, спричинене раптовим впливом на організм людини зовнішнього фактору як під час виконання трудових функцій на території підприємства так і тоді, коли травми були отримані поза підприємством, але під час виконання потерпілим трудових обов’язків, завдань роботодавця.

Професійне захворювання викликане винятково шкідливим впливом виробничих факторів, умов праці на організм людини, що властиві певним професіям.

Медичне страхування. За цим видом страхування виплати здійснюються з метою встановлення доходу, втраченого внаслі­док тимчасової непрацездатності, а також надаються на лікуван­ня хворих.

Соціальна допомога – це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного ха­рактеру і надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат. В Україні діють такі види надання державної соціальної допомоги:

цільова соціальна допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами та адресна допомога сім’ям з дітьми

адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг
4. Сутність соціального партнерства
Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин.

Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток на­уково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя.

В Україні система соціального партнерства охоплює: сферу дії, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів та їхні повноваження, періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів.

Укладання колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах: дотримання норм законодавства; рівноправність сторін; вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст ко­лективних договорів і угод; добровільність взяття зобов’язань; реальність забезпечення зобов’язань, що беруться; більша вигода для трудівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів: регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва; систематичність контролю і відповідальність; відповідальність за неподання інформації; гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів: пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії та арбітраж; використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору; прагнення сторін до урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий