Лекція №22. Біоетика як професійна медична етика: соціокультурні та філософські передумови та засади. Для аспірантів

Лекція №22. Біоетика як професійна медична етика: соціокультурні та філософські передумови та засади
Лекція №22. Біоетика як професійна медична етика: соціокультурні та філософські передумови та засади. Для аспірантів

Скачати 210.34 Kb.

Дата конвертації 21.04.2016 Розмір 210.34 Kb.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ імені П.Л. Шупика

Факультет підвищення кваліфікації викладачів

Кафедра філософії

Автор: проф. С.В. Пустовіт

ЗАТВЕРДЖУЮ

зав. каф. філософії,

проф. С.В. Пустовіт

_________________

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ № 22
Назва циклу: «Філософська антропологія та медицина».

Тема 3. Філософські проблеми медицини та біоетика.

Лекція № 22. Біоетика як професійна медична етика: соціокультурні та філософські передумови та засади.

Для аспірантів.

Київ – 2015 р.

Слухачі Тривалість лекції Мета аспіранти 2 години Розкрити цінності та принципи американської та європейської біоетики та особливості впровадження принципів біоетики в медичну практику в Україні.

І. План та організаційна структура лекції.

з/п. Основні етапи лекції та їх зміст. Розподіл часу 1 2 3

Підготовчий етап.

Ретроспективний аналіз змісту циклу «Філософська антропологія та медицина». Актуальність антропологічної проблематики у ХХ-ХХІ ст.

І

1.

10 хв.

II.

Основний етап.

1.
1.2

1.3.

1.4.
ІІІ

Біоетика як професійна медична етика. Цінності та принципи.
Американська модель біоетики Т. Бочампа та Дж. Чілдресса.

Зміст принципів біоетики: поваги до автономії пацієнта, „не нашкодь”, „роби благо”, справедливості.

Європейська модель біоетики Дж.Рендторфа та П. Кемпа. Етичні принципи поваги до гідності пацієнта, відповідальності, цілісності, толерантності та ін.
Впровадження принципів біоетики в медичну практику в Україні.
Заключний етап.

25 хв.

25 хв.

15 хв.

I

7
8

Резюме лекції. Загальні висновки.

Відповідь лектора на можливі запитання.

Завдання для самопідготовки:

5 хв.

5 хв.

5 хв.

І. РЕФЕРАТ (ТЕЗИ) ЛЕКЦІЇ ЗА ПЛАНОМ.

Знання теоретико-методологічних засад біоетики, цінностей та принципів біоетики важливе для формування біоетичного світогляду, поглибленого вивчення предмету біоетики, розвитку здатності робити правільний моральний вибір у складних моральних ситуаціях, що виникають під час професійної діяльності лікаря.

Цінності та принципи біоетики є моральною матріцєю для медичної практики та функціонування системи охорони здоров’я. Впровадження принципів біоетики в медичну практику в Україні – важливий крок на шлях інтеграції України в європейську спільноту.

Цінності та принципи біоетики формуються в процесі інвентаризації, перегляду, переосмислення цінностей і гуманістичних ідеалів Просвітництва, таких як розум, наукова істина, справедливість, рівність, свобода, діалог та ін. у контексті проблеми збереження та розвитку життя. Головний принцип гуманізму про те, що людина повинна виховуватися та жити «у свободі та гідності за допомогою знань», знаходить свою практичну реалізацію в базових біоетичних принципах. Ціннісними орієнтирами біоетики як кентаврового знання виступають як наукові ідеали (наукова новизна, істина, ефективність, оптимізація), так й те, що виходить за межі цінностей науки (щастя, здоров’я, справедливість).

Різноманітні підходи до теоретико-методологічного обґрунтування біоетики можна об’єднати в чотири великих групи: 1) біоетика будується на підставах, що не є, в певному сенсі, теоріями (принципізм); 2) вона «запозичує» теоретико-методологічний інструментарій у класичних моральних теорій або похідних від них нормативно-етичних комплексів (наприклад, лібералізму, утилітаризму); 3) використовує з метою своєї теоретизації механізми з’єднання теорії і практики, класичних і практичних/професійних етик (теорії «прикладної етики»); 4) біоетика виступає як комплексне, міждисциплінарне знання, засноване на поєднанні, синтезі попередніх підходів.

На роль теоретичної основи біоетики претендують кантівська деонтологія, утилітаристські, ліберальні, егалітаристські, теологічні моральні теорії і, навіть такі, що виниклі нещодавно — феміністична етика «турботи», казуїстична етика (заснована на аналізі окремих випадків), наративна, герменевтична, персоналістська. Виходячи з цього, більшість підручників і хрестоматій з біоетики починаються з перегляду, «інвентаризації» добре відомих моральних теорій, після чого, на думку деяких дослідників, у читача взагалі зникає впевненість в існуванні будь-якої «особливої» теорії біоетики.

Використання в ролі теоретичного обґрунтування біоетики класичних і некласичних моральних теорій та етик може бути продуктивним, але цього не достатньо для остаточних висновків. Кожен з теоретичних підходів вказує на наявність певних характеристик, властивих біоетиці, але не в змозі надати аргументи для її цілісної картини як окремої галузі знання.

Найбільш поширеним теоретико-методологічним підходом у біоетиці є принципізм, згідно якому біоетика ґрунтується на низці принципів, які створюють певну логічну цілісність.

Феномен біомедичної етики в США пов’язаний з такими рисами американського етосу як моралізм, меліоризм (прагнення до безперервного покращення наявного буття) та індивідуалізм (А. Джонсен) та філософськими традиціями прагматизму, аналітичної філософії та морального інтуїтивізму (В. Франкена, В. Д. Росс).

Принцип поваги до автономії особистості в біомедичній етиці означає визнання права пацієнта (суб’єкта дослідження, клієнта) на власну точку зору, свободу вибору та дії, засновані на власних цінностях і переконаннях. Дотримання цього принципу передбачає не тільки поважне ставлення до пацієнта, але й зобов’язання лікаря або медичного працівника всіляко підтримувати та зміцнювати його здатність до автономного, вільного вибору, усуваючи фактори, які заважають цьому. Цей принцип може розглядатися в двох смислах: 1) дії автономної особистості не повинні бути об’єктом контролю та примусу з боку інших осіб; 2) повага точок зору і прав окремих особистостей можлива доти, поки їхня поведінка не зашкоджує їм самим або іншим особам.

Поняття автономії особистості розкривається через цілий спектр таких понять як свобода волі, автентичність, дієздатність, самоврядування, право на приватне життя та самостійний вибір. З них найбільш важливі — автентичність, здатність особистості до усвідомлених дій (відповідно до деякого власного внутрішнього плану) і свобода від контролю ззовні. Змістовим центром автономії особистості виступає автономний вибір, заснований на доводах розуму.

Принцип поваги до автономії особистості (як і інші принципи) має статус prima facie, тобто є пріоритетним до того часу, поки не вступає у конфлікт із іншими вимогами. Наприклад, якщо необхідна невідкладна медична допомога людині, яка перебуває в несвідомому стані, то даний принцип повинен поступитися місцем принципу «роби благо», а медична допомога має бути наданою на підставі передбачуваної, а не автономної (усвідомленої) згоди хворого.

Найчастіше використання даного принципу обмежується вимогами «роби благо» і «не нашкодь». Так, у деяких випадках автономія компетентного пацієнта може бути обмежена третьою стороною (суспільством, органами правосуддя), якщо існує безпосередня небезпека для здоров’я та життя самого пацієнта або інших членів суспільства (ризик здійснення протиправних дій, епідемії). Наприклад, з метою запобігання шкоди, яку клієнт закладу психіатричного профілю може заподіяти собі або іншим особам, він може бути примусово госпіталізований і підлягати лікуванню в психіатричній клініці. Разом з тим, застосування примусових заходів повинне здійснюватися, виходячи з принципів необхідності та достатності, а також — мінімізації соціально-правових обмежень.

Важливим механізмом втілення в життя принципу поваги до автономії особистості виступає інформована згода (ІЗ). У змістовному плані вона припу­скає, що пацієнт добровільно та усвідомлено дає дозвіл на медичне втручання, заснований на розумінні відповідної (достатньої для прийняття рішення) інформації, яка надається пацієнтові професіоналом.

Правило ІЗ — одне з базових у біоетиці, відповідно до якого, будь-яке біомедичне втручання, як обов’язкова умова, повинне передбачати спеціальну процедуру одержання попередньої добровільної згоди пацієнта або суб’єкта дослідження. ІЗ отримується на підставі адекватного інформування пацієнта про цілі передбаченого втручання, його тривалість, очікувані наслідки, співвідношенні ризику та користі для життя і здоров’я, про альтернативні методи лікування, їхню порівняльну ефективність, про права пацієнта, їх захист і т.ін.

ІЗ необхідна для мінімізації шкоди в ході медичного втручання або біомедичних досліджень, а також для захисту індивідуального автономного вибору. Т. Бочамп і Дж. Чілдресс виділяють наступні структурні компоненти ІЗ: 1) попередні умови: компетентність і добровільність; 2) інформаційні елементи: повідомлення інформації, рекомендації, розуміння; 3) згода: рішення, авторизація.

Принцип «не нашкодь» заснований на максимі — «ніхто не повинен заподіювати зла та спричиняти збитку іншим людям» Мається на увазі будь-яке зло, що можна уникнути або виправити — біль, страждання, образа, несправедливість, позбавлення засобів існування, нарешті, смерть індивіда. У змістовному і функціональному аспектах він перегукується з вихідним постулатом традиційної медичної етики prima non nocere (лат. «насамперед — не нашкодь»).

У медичній практиці існують традиційні проблеми, які специфікують принцип «не нашкодь»: співвідношення ризику і користі медичного втручання, скасування або припинення життєзабезпечуючої терапії, вибір між екстраординарним і ординарним лікуванням, невідповідність передбачуваних і фактичних ефектів лікування.

Багато лікарів і родин хворих вважають, що у важких випадках більш правильно і морально відразу відмовитися від будь-якої життєзабезпечуючої терапії, ніж потім припиняти вже діючі процедури. Однак, саме припинення заходів, що виявилися неефективними, виявляється більш виправданим з моральної точки зору, тому що рішення приймається на підставі об’єктивної оцінки ефективності застосованих заходів. Відмова від можливого лікування — результат упереджень, що свідчать про небажання надавати медичну допомогу тим, хто її потребує. Правильний вихід бачиться в тому, щоб будь-яке медичне рішення приймалося з урахуванням інтересів і благополуччя пацієнта.

Медичні процедури та препарати можуть спричиняти крім основної ще й побічну дію на різні органи і системи організму (подвійний ефект). Подвійний ефект можна спостерігати у випадку екстрених заходів, спрямованих на відновлення у хворих цукровим діабетом втрачених функцій (діяльності серця при асистолії, функції дихання при апное і т.ін.). При цьому, принцип «не нашкодь» починає підкорятися принципу «роби благо», тому що для порятунку хворого, термінового відновлення втраченої функції органа або системи є важливим швидкий результат (незважаючи на побічні ефекти).

Існують, як мінімум, чотири виправдання «подвійного ефекту»: 1) природа заходів, що застосовуються, їхня спрямова­ність на благо хворого; 2) характер намірів лікаря, позитивний ефект як мета; 3) виключення негативного ефекту як засобу досягнення благих цілей; 4) перевага користі над шкодою.

Вимога заборони на заподіяння шкоди вступає у конфлікт з практикою легалізованої евтаназії в таких країнах як США, Швейцарія, Голландія. Достатніми для морального виправдання такої практики автори вважають наступні умови: добровільне прохання компетентного хворого; тривалі відно­сини між лікарем і пацієнтом; взаємне та інформоване рішення пацієнта і ліка­ря; неможливість використання альтернатив суїциду; участь різних фахівців у галузі медицини в консультаціях хворого; постійна артикуляція пацієнтом переваги смерті над життям; нестерпні страждання хворого; використання знеболюючих засобів.

Принцип «роби благо» необхідно розуміти досить широко. Через те, що індивід може відчувати різноманітні почуття, які спонукають його до благих справ — відповідальності та обов’язків, альтруїзму і любові до ближнього, співчуття та емпатії. Цей принцип також має на увазі різноманітні форми його поведінки, спрямовані на досягнення блага для себе та інших людей.

Принцип «роби благо» полягає в тому, щоб робити добро іншим людям або сприяти виконанню цього принципу іншими людьми, а також у попередженні зла, збитку або шкоди. Його реалізація пов’язана з виконанням низки вимог: захист прав людини; усунення обставин, за яких їй може бути заподіяна шкода; допомога слабким (дітям, літнім людям, інвалідам); порятунок людей, які потрапили у небезпеку.

Втілення даного принципу у діяльності медика-професіонала означає, що особа, якій надається допомога, перебуває у небезпеці або існує загроза заподіяння їй серйозного збитку; медичний працівник має у своєму розпоряд­женні реальні засоби для запобігання небезпеки; дії лікаря, найімовірніше, відвернуть небезпеку або збиток; благо, яке особа отримає у результаті, значно перевищує шкоду (збиток), а самі дії відбуваються в умовах мінімізації ризику.

Одночасно, ми вважаємо, що було б неправильно ототожнювати принцип «роби благо» із принципом «не нашкодь». В основі першого лежить спонукан­ня робити благо, а в основі другого — заборона на заподіяння шкоди, внаслідок чого вони формують різні за спрямованістю і результатами, значен­нєвими і просторово-тимчасовими межам форми діяльності людини. Принцип «не нашкодь» може у деяких випадках виправдовувати поведінку, засновану на неупередженості та пасивності суб’єкта. Навпаки, благодіяння передбачає активні дії, актуалізацію наявного багажу знань, професійних навичок і духовного досвіду. Цей принцип не забороняє, а ставить індивідові в обов’язок активну життєву позицію і творчо підходити до осмислення того, що собою являє благо для того або іншого суб’єкта. Така діяльність також містить у собі необхідність запобігання або виправлення (мінімізації) вже заподіяної шкоди або зла. У законодавстві з охорони здоров’я багатьох країн, у тому числі й України, передбачається покарання для лікарів, які не дотримуються цього нормативного принципу (наприклад, за ненадання медичної допомоги).

Принцип справедливості завершує етичну систему принципів біомедичної етики. Його важливість очевидна в умовах сучасного дефіциту багатьох медичних ресурсів, збільшення вартості медичних послуг, а також відсутності програм охорони здоров’я для хворих з хронічними та рідкісними захворю­ваннями. Як правило, ці програми спрямовані на надання допомоги окремим групам, що страждають від найнебезпечніших і найбільш розповсюджених захворювань (хворим на СНІД та цукровий діабет, онкохворим). Актуальність принципу справедливості зумовлена також процесами глобалізації сучасного світу, коли, наприклад, замовником мультицентрових біомедичних досліджень є одна країна, яка отримує вигоду від реєстрації нового лікарського препарату, а досліджувані, які несуть тягар даного дослідження і наражають своє здоров’я на ризик, є громадянами інших країн.

У реальному житті існуючий дефіцит благ веде до конкуренції між людьми за їхнє отримання, тому виникають проблеми так званої дистрибутивної, «розподільної», справедливості. Цей термін широко використовується і, відповідно, означає якийсь порядок розподілу прав і відповідальності в суспільстві, застосовуючи цивільні та політичні права, відповідно до матеріальних критеріїв. Матеріальні критерії специфікують сутнісні властивості дистрибутивної справедливості. Вони означають, що блага в суспільстві можуть розподілятися: 1) рівними частками; 2) відповідно до потреб; 3) на підставі внеску в загальне добро; 4) по заслугах; 5) на основі ринкових відносин.

Сфера застосування принципів біомедичної етики конкретизується і розширюється за допомогою особливих правил правдивості, приватності, конфіденційності, вірності.

Правило правдивості припускає обов’язок медичного працівника і пацієнта будувати свої стосунки на взаємній довірі та зобов’язанні бути правдивим. Зобов’язання і етичний обов’язок говорити правду є проявом нашої поваги до автономії інших людей. У медицині та соціальній роботі, згода, яка отримується від пацієнта або клієнта, не може бути автономною, якщо вона не опирається на правдиву медичну інформацію. Правило приватності означає вимогу захисту приватного життя. Аж до XIX століття цьому правилу не приділялося належної уваги. Визначення приватності є більш широким, ніж тільки обмеження доступу до інформації про особистість. Приватність — це необхідна атмосфера для підтримки інтимних, близьких стосунків, відносин поваги, любові, дружби і довіри між людьми. Законне право на приватне життя бере свій початок у фундамент­тальних правах особистості на життя, свободу і власність, а також у праві «насолоджуватися життям», праві бути одному. Правила конфіденційності та вірності своєму слову і вчинкам існують як норми, що специфікують принципи автономії, справедливості, блага та ін. Перше правило накладає заборону на передачу третій особі інформації, зібраної при обстеженні та лікуванні пацієнта. Предметом конфіденційності є дані про стан здоров’я, діагноз та прогноз захворювання пацієнта. Конфідент­ційною є і немедична інформація про хворого або його близьких, що стала відомою лікареві в процесі виконання їм службових обов’язків. Правило вірності означає зобов’язання медичного працівника бути вірним своєму професійному обов’язку, виконувати обіцянки, дані пацієнтові та колегам, підтримувати довірчі відносини з оточуючими його людьми і відповідати за їхнє здоров’я. У наші дні правило вірності означає не стільки перформативне висловлення, скільки активність, обов’язковість, відкритість, некорум­пованість, солідарність.

Принципи і правила біомедичної етики вимагають суб’єктивного підходу, оцінки, що у свою чергу, залежить від типу особистості, її вміння брати на себе відповідальність за їхнє виконання, розуміти їхню необхідність та доречність. Наші почуття і турбота про інших часто не можуть бути зведені до обмеженої кількості принципів і правил. Професійна роль лікаря вимагає певних рис характеру: здатності співчувати, проникливості, надійності, цілісного підходу до речей і явищ.

Сьогодні принципи біомедичної етики — це загальновизнані моральні норми не тільки в професійній медичній діяльності, але й діяльності будь-якого вченого, який має справу з проведенням біомедичних досліджень на людях. Вони закріплені в медичних і лікарських кодексах, міжнародних документах, національних законодавствах в сфері охорони здоров’я.

В основі європейської біоетики і біоправа лежать чотири етичних принципи: поваги автономії особистості, поваги гідності особистості (respect for personal dignity), «інтегрити» (integrity) і вразливості (vulnerability). Вони виступають не тільки підставою європейської біоетики, але й фундаментом нормативно-правової та законодавчої бази європейських країн, отримуючи свою інституалізацію в національних Конституціях (Франція, Норвегія) або окремих законодавчих актах в сфері охорони здоров’я людини і екології (Австрія, Бельгія).

В якості альтернативи принципу поваги до автономії особистості в європейській біоетиці виступає принцип поваги до людської гідності. Можна сказати, що він є стрижнем всієї європейської біоетики. У європейській тради­ції серед безлічі інших концепцій «гідності», домінує кантівська: гідність особистості визначається наявністю морального імперативу, трансцендентної складової людської особистості. Однак ця концепція в європейській біоетиці набуває свого подальшого розвитку.

«Гідність особистості» починає розумітися не тільки як повага прагматичної здатності людини робити правильний «розумний вибір», але і як поважне ставлення до інших, справді людських, екзистенціалів, таких як уразливість і незахищеність, здатність страждати, співпереживати, перебувати у вищих духовних станах. Вона відображає внутрішню сакральну сферу людини, її почуття самоповаги, гордості за свою здатність будувати власне життя відповідно до моральних принципів і переконань.

У контексті європейської культури природа одержує такі риси, якими ще зовсім недавно наділялася тільки людина: цінність, гідність, право, повага. За аналогією з кантівським «царством цілей» природне співтовариство розглядається як таке, що має свою власну цінність, самоцінність.

Життя, навіть у своїх анонімних формах, має «гідність» і вимагає поваги. Поняття «гідність» охоплює широкий семантичний спектр, включаючи «достоїнство» всіх живих істот і навіть неживих об’єктів природи. Гідність людини визначається тим, як вона ставиться не тільки до себе подібних, але й до інших живих істот. По той бік жорстокого ставлення до природи — тривога про те, у суспільстві якої якості ми хотіли б жити і як створити справді цивілізоване суспільство. Так, уявлення про тваринний світ винятково як про джерело сировини і корисних продуктів для людини, може розглядатися подвійно: як «негідне людини», яка несе відповідальність за збереження та розвиток автономії і розмаїтості природного світу, і як таке, що порушує достоїнство самих тварин.

В останні десятиліття у філософський дискурс упевнено входить принцип «інтегріті». Цей термін, з одного боку, означає, чесність, відкритість, безкомпромісність, непідкупність суб’єкта (дослідника, вченого, лікаря); з іншого боку — цілісність, тотальність і єдність людської особистості. Цей принцип накладає заборону на дезінтегрирацію людської особистості, виходячи з міркувань наукової, економічної або будь-якої іншої доцільності. В цілому можна виділити п’ять значень «інтегріті»: 1) почуття власної гідності, неприйняття корупції, відкритість, чесність, доброзичливість; 2) інтелектуальна, психодуховна, тілесна, генетична цілісність особистості; 3) сфера самовизначення особистості; 4) наративна тотальність і повнота буття, доречність життя окремої особистості в загальнолюдській історії та культурі; 5) недоторканість особи, вимога невтручання в її приватну сферу (як юридичне поняття в міжнародних правових документах).

Поняття «інтегриті», поряд з уявленнями про ідентичність (від англ. identity — тотожність, ідентичність; автентичність; відмінні риси, індивідуальність, самобутність) як когерентність людського життя, усе більшою мірою стає інтегральною складовою правильного, добропорядного життя європейців. Засноване на ідеях історичної і наративної єдності особис­тості, культури і природи, цілісності світу як умові існування всіх форм життя, воно накладає заборону не тільки на несанкціоноване втручання у світ особистості, але й у життя її сім’ї та роду.

Наступний принцип — принцип вразливості, також тісно пов’язаний з двома попередніми. Він означає: 1) скінченність і крихкість життя людини та інших живих істот; 2) необхідність прийняття таких рішень, що спрямовані на турботу про вразливих представників життя.

Прагнучи до збереження своєї ідентичності та цілісності, особистість у взаєминах із соціальними партнерами приречена на незлічимі поразки і рани, на те, щоб бути постійно вразливою (Ю. Габермас). Вразливість — універсаль­ний прояв не тільки людського буття, але буття всього живого. Це характери­стика телеологічної організації світу: взаємозалежності людини, тварин і природи (Е. Левінас).

Виникає закономірне питання: кого сьогодні можна віднести до групи уразливих? Очевидно, всіх тих, хто страждає від насильства та стигматизації в сучасному суспільстві: дітей, жінок, літніх людей, клієнтів психіатричних клінік, інвалідів, а також увесь світ живої та неживої природи. Дотримання цього принципу є особливо актуальним у сучасному суспільстві, що прагне «до все більшої досконалості» і відсторонює все те, що не приносить негайної вигоди або користі, починаючи від розмаїття і унікальності природного світу й закінчуючи стражданнями, старістю, вмиранням.

В європейському соціокультурному контекстові широко обговорюються та використовуються також і інші етичні принципи, які найчастіше застосовуються в екологічних цілях: зцілення (cure principle), запобігання (prevention principle), обережності (precautionary principle), відшкодування втрати, тривалої стійкості (polluter pays principle).

У зв’язку з численністю націй і народів Європи, а також великим припливом іммігрантів із країн третього світу, увагу європейських філософів все більшою мірою привертають етичні принципи толерантності та недискримінації (скасування дискримінації), які означають поважне й справедливе ставлення до культурних особливостей і традицій різних етносів, народностей, націй. Одним з механізмів або способів гармонізації законо­давств окремих європейських країн виступають принципи плюралізму та додатковості. Вони сприяють уточненню, інтерпретації та гармонізації біоетичних принципів у міжнародних документах і національних законо­давствах. Більш широку інтерпретацію в європейському етосі одержує принцип справедливості, він починає містити в собі ідеї співробітництва, солідарності та кооперації.

На сучасному етапі Україна, як і більшість пострадянських країн, перебуває в процесі формування громадянського суспільства. У цих умовах зростає роль біоетики як соціальної інституції і наукової дисципліни, що сприяє формуванню дійсно демократичних відносин, заснованих на дотриманні прав і свобод людини та інших живих істот, а також природних об’єктів. Як система поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей та їх відношення до всього живого, біоетика відіграє все більшу роль в суспільстві. Проблеми біоетики набувають вираженого міждисциплінарного характеру, вони охоплюють всі основні напрями діяльності людини, починаючи з заходів, спрямованих на збереження навколишнього середовища, і закінчуючи прийняттям політичних рішень. В ідеалі вважається, що біоетика повинна створити сукупність обов’язкових для всього людства моральних принципів, норм і правил, а також визначити межу втручання людини в живу природу, перехід через яку є неприпустимим.

Біоетичні норми і принципи починають знаходити своє втілення в нормативно-правових актах України. На даний час можна виділити три основні вектори вдосконалення етико-правового регулювання соціальних стосунків відповідно до міжнародних вимог і норм в галузі біоетики: 1) медична практика; 2) проведення біомедичних досліджень (експериментальних і клінічних) і 3) охорона навколишнього середовища.

З найважливіших міжнародних документів, що стосуються етико-правового регулювання в сфері охорони здоров’я, біомедичних досліджень та охорони навколишнього середовища, під якими Україна поставила свій підпис, можна назвати Конвенцію про захист прав та гідності людини у зв’язку із застосуванням досягнень біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину. Це основний міжнародно-правовий документ у галузі біоетики, прийнятий Радою Європи в 1997 році. До цього також можна віднести Протокол конвенції ООН про біорізноманіття (Картахенський протокол, 2003), Конвенцію Європейської Економічної Комісії ООН «Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (Орхуська конвенція, 1998), Декларацію ООН про загальну заборону клонування людини (2005), Загальну декларацію ЮНЕСКО про біоетику та права людини (2005 р.) та ін. Відповідно до процедури ратифікації цих та інших міжнародних нормативно-правових актів України переглядає свою законодавчу базу в галузі охорони здоров’я і навколишнього середовища з метою її гармонізації з сучасними міжнародними етико-правовими стандартами.

Найважливішими законами України, що в певній мірі відображають принципи біоетики, є Конституція України, «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (1992), Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» (1999), Цивільний кодекс України (2005), закони України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (2006), «Про систему біобезпеки» (2007) та ін.

Таким чином, цінності та принципи біоетики пов’язані з европейскьою та американською культурною традицією. Біомедична етика Т.Л. Бочампа та Дж.Ф. Чілдресса фундована цінностями ліберального індивідуалізму та прагматизму, виконує важливу методологічну функцію у вирішенні нагальних теоретичних і практичних завдань медицини та охорони здоров’я.

ІІІ. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ СЛУХАЧІВ

  • Чим відрізняється система принципів американскої та европейської біоетик?
  • Як принципи біоетики пов’язані один з одним?
  • Що необхідно робити, коли один принцип біоетики конфліктує з іншим при вирішенні моральної дилеми?
  • Яким чином класичні моральні теорії пов’язані з принципами біоетики?

ІV. УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЇ.

(апаратура, ілюстративні матеріали)

  • навчальні приміщення – аудиторія кафедри філософії;
  • обладнання – мультимедійний проектор, дошка, маркер.

V. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

  1. Запорожан В. М., Аряєв М.Л. Біоетика та біобезпека. — К.: Здоров’я, 2013.- 456 с.
  2. Нandbook of Global Bioethics/Ed. by ten Have, Henk, Gordijn, Bert. — Springer Press. – 2014.- 1685 p. http://link.springer.com/referencework/10.1007%2F978-94-007-2512-6
  3. Пустовит С.В. Глобальная биоэтика: становление теории и прак­тики (философский анализ). – К.: Арктур-А, 2009. – 324 с.
  4. Сьогодення і біоетика/Ред. Ю.І. Кундієва та ін. – К.:ВД „Авіценна”, 2011. — 400 с.
  5. Основы биоэтики. Учеб. Пособие/Под ред. Я.С. Яскевич, С.Д. Денисова.- Минск: Выш. шк., 2009.- 351 с.
  6. Антологія біоетики / За ред. Ю. І. Кундієва. — Львів: БаК, 2003.— 592 с.
  7. Rendtorf J.D., Kemp P. Basic ethical principles in European bioethics and biolaw. Autonomy, dignity, integrity and vulnerability / Rendtorf J.D., Kemp P. –– Guissona: Impremta Barnola, 2000, V. 1. – 428 p.
  8. Beauchamp T.L., Childress J.F. Principles of biomedical ethics / T.L. Beauchamp, J.F. Childress. –– N.-Y., Oxford: Oxford university press, 1994. –– 546 р.

VI. ХАРАКТЕР ТА ОБСЯГ РОБОТИ СЛУХАЧІВ З ДАНОЇ ТЕМИ ПОЗА РОЗКЛАДОМ ЦИКЛУ:

1. Вивчення матеріалів лекції та прочитання рекомендованих філософських праць.

Підпис автора лекції:

Дата затвердження і перегляду методичної розробки № протоколу методичного засідання кафедри Підпис зав. кафедри

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий