Лекція №1 Тема. Теоретико-методологічні основи соціології. Мета

Скачати 362.73 Kb.

Дата конвертації 15.04.2016 Розмір 362.73 Kb. Лекція. Лекція №1

Тема. Теоретико-методологічні основи соціології.

Мета. Розглянути специфіку соціологічного підходу до суспільства, ознайомитися зі структурними та методологічними особливостями соціологічної науки, простежити історичні етапи її становлення і розвитку, окреслити здобутки відомих соціологів.

Вступ. Соціологія на сьогоднішній день – одна з найактуальніших суспільствознавчих наук. Вона продукує не лише теоретичні знання про соціальні відносини, їх будову та розвиток, а й дає багатий матеріал для практичного застосування їх у житті індивіда та професійної спільноти, зокрема, має вагомий прикладний економічний аспект.

План.

Соціологічний підхід до аналізу суспільства.
Структура соціологічного знання.
Методологічні особливості соціологічного знання.

Зміст лекції.

1. Соціологічний підхід до аналізу суспільства.

Термін «соціологія» походить від латинського «societas» (суспільство) і грецького «logos» (вчення). У цьому розумінні соціологія означає науку про суспільство. У науковий обіг поняття «соціологія» було введене у 30-х роках XIX ст. французьким вченим Огюстом Контом, і ототожнювалося ним із суспільствознавством. Ним було вперше проголошено завдання створити науку, що увібрала б у себе здобутки філософських теорій про суспільство, але при цьому могла дослідити і обґрунтувати їх емпіричним шляхом, тобто методами, характерними для природничих наук. В доконтівський період розвитку знання про суспільне та соціальне був поширений філософський, абстрактний підхід, побудований на чистих умовиводах, без чіткої систематизації та класифікації соціальних взаємовпливів. Часто ці знання носили характер бездоказового обожнення існуючих суспільних відносин. Необхідність створення соціології як строгої науки О. Конт пояснив сучасним для нього переходом людства до останньої з трьох можливих стадій розвитку свідомості людства (які характерні і для розвитку всіх соціальних структур та окремого індивіда у процесі дорослішання) — позитивної.

Основні постулати, на яких базується створення соціології як наукового проекту, викладені у позитивізмі, прихильником якого був О. Конт:

1. Постулат онтологічного натуралізму, або твердження про те, що соціокультурні і природні явища якісно однорідні. Тому суспільні проблеми повинні аналізуватися як такі, що не є якісно новою в порівнянні з природною реальністю, і їх пояснення можливе за допомогою пізнання законів природи.

2. Постулат методологічного натуралізму, який полягає у твердженні, що система соціологічного знання повинна будуватися за моделлю фізичних наук, використовувати їх методологічні установки.

3. Постулат феноменалізму, тобто перебільшення ролі досвіду і чуттєвих даних в соціологічному пізнанні на противагу умоглядним висновкам, які часто панують у соціальній філософії.

4. Принцип «ціннісної нейтральності», згідно якого соціолог, як учений, повинен утримуватися від будь-яких ціннісних суджень стосовно природи явищ і процесів, що вивчаються, і одержаних результатів.

5. Визнання інструментального характеру наукового знання і зв’язана з цим орієнтація на соціальну інженерію, як особливий тип соціальної практики, соціальної терапії — лікування соціальних хвороб.

Дискусії у новій науці виникають вже на етапі визначення її об’єкта та предмета, специфіки та завдань (об’єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об’єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження. Тому предметом науки є окремі аспекти, особливості, відносини об’єкта дослідження). В історії соціології у визначенні її предметного поля найбільш виразно виявились дві тенденції:

1.Визначення соціології як науки, що досліджує цілісність суспільного організму як соціально-культурної системи. Ця тенденція більшою мірою притаманна класичній європейській соціології, яку частіше визначають як предметно-орієнтовану науку. Вона виявляється в тому, що стосовно індивідуального буття являється узагальнюючою, а саме буття індивіда розглядає лише як похідну частину глобальних соціальних процесів.

Наприклад:

О. Конт ділить об’єкт розгляду соціології на дві лінії: соціальну статику (соціальні структури) та соціальну динаміку (соціальні процеси).
Е. Дюркгейм вважає об’єктами соціології соціальні факти, які ділить на матеріальні (закони, державні структури) та нематеріальні (соціальні інститути, культуру).
Представники структурного функціоналізму (Р. Мертон, Т. Парсонс) вважають об’єктами розгляду соціології соціальні структури: групи, організації, інститути.

2.Підхід до соціології як до науки про масові соціальні процеси та масову поведінку. Друга тенденція характеризує розвиток американської соціології як проблемно-орієнтованої поведінкової науки. Вона характеризується конкретизуючим аналізом індивідуального буття як основної складової суспільства, його вихідного, базового елемента.

Наприклад:

М. Вебер вважає об’єктом вивчення соціології людську поведінку.
П. Сорокін розглядає як об’єкти соціологічної науки соціальні взаємозв’язки, відносини, зокрема робить акценти на соціальній стратифікації та соціальній мобільності.
Психологічний напрямок акцентує як об’єкт соціології індивіда, мотиви, цінності, символи (Д. Мід, Ч. Кулі).

Щоб узгодити всі ці точки зору між собою, не проігнорувавши жодної, слід занести визначені ними соціальні об’єкти до структури соціологічного знання як окремі предмети.

Об’єктом же вивчення соціології в такому разі можна визначити суспільство як систему буття, в якій розгортається особлива, певним чином структурована та організована соціальна реальність.

Отже, суспільство як об’єкт розглядається соціологією у системі своїх предметних зв’язків, серед яких: закони його розвитку, основні структурні сфери життя суспільства і їх взаємодії, системи соціальних відносин, їх зміст і механізми їх побудови, суть взаємодії соціальних суб’єктів тощо.

На загальному, колективно та структурно- орієнтованому рівні соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

На конкретному, індивідуально та суб’єктно- орієнтованому рівні соціологія як наука вивчає реальну суспільну свідомість у всьому її суперечливому розвитку — діяльність, дійсну поведінку людей, які виступають як предметне втілення (за формою та змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, зафіксованих в реальній свідомості; умови, в яких розвиваються та здійснюються реальна свідомість, діяльність і поведінка людей.

У вітчизняній науці використовується таке визначення предметного поля соціології: соціологія — це наука, яка вивчає процеси цілісного розвитку суспільства та механізми його функціонування на рівні взаємодії між різними елементами соціальної структури: соціальними групами, соціальними інститутами, особистостями (системний підхід).

У Міжнародній енциклопедії соціальних наук предмет соціології визначається як вивчення соціальних агрегатів і груп в їх інституціональній організації, інститутів та їх організації, а також причин і наслідків змін інститутів та соціальних організацій (структурно-орієнтований підхід).

Таким чином, специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв’язку з суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних її сторін, рівнів, підсистем. Її практичною метою є зрозуміти, пояснити і зпрогнозувати смисл, зміст, механізми реалізації та розвитку соціальних зв’язків і взаємодій, соціальних явищ і соціальних відносин, соціальних законів та соціальних структур як елементів загальної соціальної реальності. Саме тому, поєднуючи теоретичні та емпіричні засоби як інструменти досягнення цієї мети, соціологія, з одного боку, є наукою про конкретні, історично зумовлені соціальні системи, а з іншого — є універсальним інструментом самопізнання суспільства і людини. Соціологія продукує конкретне (на рівні статистики) знання про функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя, в тому числі економічної, соціальної, політичної, духовної, а також про можливості і особливості життєдіяльності і соціального самоутвердження в кожній з цих сфер особистості або соціальної групи. Недаремно саме із соціологічних досліджень взяли початок і розвинулися такі сучасні галузі знання, як політтехнології, теорія адміністрування, менеджмент, соціальне прогнозування та інші.

Соціологія пов’язана з рядом інших соціогуманітарних наук перш за все спільним об’єктом. Відрізняється вона від них наступною специфікою:

· системністю, комплексністю;

· використанням діяльнісного підходу;

· застосуванням кількісного, якісного та імовірнісного аналізу;

· дослідженням суспільних явищ як соціокультурних феноменів.
Табл. Відмінності соціології від інших наук про суспільство та людину

Соціологія Інші науки Вивчає лише суспільство та соціальні явища на рівні статистичного аналізу та за допомогою емпіричних математичних вимірювань Філософія

Вивчає світ в цілому, в комплексі з біологічним та духовним середовищем, створює абстрактні теорії, деякі з яких унеможливлюють соціологічний підхід (суб’єктивний ідеалізм, соліпсизм, вульгарний матеріалізм тощо). Вивчає особливості соціальних структур, соціальних інститутів, історичні особливості становлення суспільства як системи Соціальна психологія

Вивчає свідомість та поведінку індивіда, обумовлені взаємодією з іншими людьми, впливом певної соціальної групи, а також особливості самих цих груп.

досліджує суспільства з розвинутими індустріальними культурами та інституціоналізованою взаємодією Соціальна антропологія

вивчає локальні, відносно прості, доіндустріальні культури та суспільства (племена, інші спільноти давньої людини), що збереглися у деяких народностей до сих пір зосереджує увагу на властивостях суспільної взаємодії, які повторюються у часі та просторі, є спільними для всіх соціокультурних явищ, або для конкретних видів соціокультурних феноменів (наприклад, для всіх родин чи всіх націй, для всіх революцій чи війн, для всіх релігій тощо). Історія

вивчає унікальні, неповторні у часі та просторі соціальні явища вивчає «родову ознаку соціальних явищ, яка виникає практично в усіх соціальних процесах, нехай то будуть економічні, політичні, творчі, релігійні, філософські в їх взаємозв’язках один з одним” (П. Сорокін).

розглядає людину як багатогранну істоту — економічну, політичну, релігійну, естетичну, моральну, що відрізняється безперервною взаємодією всіх цих аспектів Економіка

проголошує існування homo economicus як суто економічної істоти, керованої лише економічними інтересами, з чого випливає, що економічні явища ізольовані від інших соціокультурних феноменів (релігійних, правових, політичних, моральних тощо)

Проте соціологія активно використовує у своїх дослідженнях досягнення інших наук про суспільство та людину насамперед таких, як демографія, математика, педагогіка, статистика, політологія, економічні, правові науки та інші. Водночас, в цих науках все більш поширюється застосування соціологічних методів дослідження, що свідчить про своєрідну „соціологізацію” сучасного наукового знання.

2. Структура соціологічного знання.

Оскільки специфікою соціологічного знання є поєднання у ньому соціально-філософського базису із методами точних наук, зокрема, статистики, то і структура у нього буде відповідна. В найзагальнішому вигляді соціологія складається із:

Теоретичної складової (ґрунтується на здобутках соціальної філософії; включає в себе загально-соціологічні теорії, утворює собою фундаментальний рівень соціологічного знання),
Прикладної складової (продукує статичні обчислення, методологічні та методичні програми; включає емпіричний та соціоінженерний рівень; — близьке значення – практична);
Спеціальних соціологічних теорій (фактично галузі загальної соціології, в яких окремі сфери соціального буття, що виступали для загально-соціологічної теорії як предмети, стають специфічними об’єктами досліджень; близькі значення — теорії середнього рівня, галузеві соціологічні теорії тощо).

Теоретична соціологія — це сукупність наукових тверджень, ідей, гіпотез, концептуальних підходів, напрямів, течій, „напрацьованих” класиками соціологічного знання та сучасними вченими для осмислення соціокультурної реальності у певному часово-просторовому континуумі.

У межах теоретичної соціології людство виробило багато концепцій, які пояснюють закономірності розвитку цивілізації. Так, наприкінці XIX — на початку XX ст. поширення набули соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрями у соціології; у середині XX ст. — теорії соціальної стратифікації, постіндустріального суспільства, конвергенції. Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Вона має самостійний статус із вищим рівнем достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування і розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя.

Завдання теоретичної соціології Компоненти структури теоретичної соціології Прикладні функції теоретичної соціології — створення засад для опису і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси; — система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв’язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах; пояснення, — орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів; — система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства; прогнозування, — розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних);

— формування методологічної бази для соціологічного пізнання дійсності;

— логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства; вироблення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі. — виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства, а також вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень; — загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

— інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо. — обґрунтування різних підходів до аналізу об’єкта і суб’єкта досліджень;

— система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальних явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

— емпірична база (зафіксовані факти), що потребує теоретичної інтерпретації.

Головним призначенням ”теорій середнього рівня” є „посередництво” між загальносоціологічними теоріями, які відрізняються високим рівнем абстракції, та емпіричними соціологічними дослідженнями. Тому у більшості структурних моделей соціологічного знання теорії середнього рівня займають друге, а не третє місце.

Ідея впровадження cпеціальних соціологічних теорій виникла під час наукової дискусії між двома видатними американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902—1979) і Робертом Мертоном (нар. у 1910 р.). Т. Парсонс вважав за необхідне вироблення суперзагальної теорії, яка б мала всеохопний характер. Р. Мертон дотримувався думки, що такі грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені емпіричні засади для їх здійснення. Тому він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв’язок з емпірикою, давши їм назву «теорії середнього рівня». Головна їх мета-— у забезпеченні гнучкого зв’язку між теоретичним та емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Р.Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня — теорії соціальної аномії.

Поняття «теорії середнього рівня» нерідко вживають за аналогією до поняття «спеціальні соціологічні теорії», під яким розуміють установлення логіко-емпіричних зв’язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії ідентифікують з навчальними дисциплінами. Водночас вони є не стільки теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.

Завдання спеціальних соціологічних теорій Класифікації спеціальних соціологічних теорій — вироблення спеціальних термінів і категоріального апарату, які відображають сутність явищ конкретної соціальної сфери; Шість груп соціологічних об’єктів, які необхідно досліджувати за допомогою спеціальних соціологічних теорій (класифікація за Г. Осиповим):

— головні умови і форми життєдіяльності суспільства (соціологія техніки, соціологія праці, соціологія побуту, соціологія трудових колективів, соціологія сім’ї, соціологія робочого і позаробочого часу тощо);

— соціальна структура суспільства (соціологічні теорії, які вивчають функціонування соціальних верств, класів, груп, соціально-етнічні і національні

відносини, соціологія молоді тощо);

— соціально-професійна структура (соціологія професій, промислова соціологія тощо);

— соціально-територіальні спільноти (соціологія міста, соціологія села тощо);

— соціально-політична організація суспільства і соціальні інститути (соціологія політики, соціологія права, соціологія освіти, соціологія науки тощо);

відносини людини і суспільства (соціологія особистості, соціальні проблеми способу життя, соціологія культури, соціологія виховання, соціологія громадської думки, соціологія засобів масової інформації тощо).

— розробка методів соціологічних досліджень, найбільш адекватних досліджуваним процесам та явищам; Три головні групи спеціальних соціологічних теорій (за М. Руткевичем):

1. Соціологічні теорії, які вивчають певні поширені сфери людської діяльності (праця, дозвілля тощо).

2. Соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто різні соціальні групи (особистість, сім’я, колектив, місто, село тощо).

3. Соціологічні теорії, які виникли на межі соціології і наук, що вивчають окремі сфери життя суспільства (політика, наука, право тощо).

— вивчення закономірностей і соціальних механізмів, які зумовлюють функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя та громадської свідомості; 4 групи соціологічних теорій середнього рівня:

1. Спеціальні соціологічні теорії. Вивчають соціальні закони, закономірності функціонування і розвитку соціальних спільнот. Усі вони безпосередньо пов’язані з предметом соціології як науки (теорія соціальної структури, теорія соціальної стратифікації, теорія соціальних систем, теорія соціального розвитку, теорія соціальних конфліктів).

2. Галузеві соціологічні теорії. Назва має умовний характер і свідчить, що критерієм диференціації в даному разі є окремі сфери суспільного життя і форми масової свідомості (соціологія праці, соціологія науки, соціологія освіти, соціологія дозвілля тощо).

3. Особлива група. Соціологічні теорії (соціологія особистості, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо).

4. Соціологічні теорії вузького значення (теорія бюрократії, теорія референтних груп, теорія мотивації та ін.).

— вивчення соціальних функцій певної соціальної підсистеми.

Емпіричною називають соціологію, орієнтовану на збір та аналіз різноманітних соціальних даних, які здійснюються за допомогою специфічних методів (кількісних чи якісних), методик та технік соціологічного дослідження. На емпіричному рівні на основі вивчення думок індивідів стосовно окремих фактів, аналізу документації тощо формується первинне соціологічне знання — гіпотези.
Метою і завданням фундаментальної соціології є побудова і вдосконалення основ самої соціологічної науки, збагачення її теорії та методології. Головним завданням прикладної соціології є вивчення актуальних проблем життєдіяльності суспільства з метою пошуку оптимальних варіантів їх вирішення. Специфічною особливістю прикладної соціології є дослідження конкретних соціальних явищ, концентрація уваги на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов’язані з людиною, впливають на її діяльність. Загальносоціологічна теорія формується на фундаментальному рівні, прикладна – на емпіричному.

Табл. Послідовність і зв’язок рівнів соціологічного знання
Теоретична соціологія

Створює теорії, що розкривають

універсальні закономірності і принципи

побудови різноманітних соціальних систем

Теорії середнього рівня

Узагальнюють і структурують емпіричні дані в межах

окремих галузей соціологічного знання, спеціально

досліджують окремі соціальні спільності і сфери людської

життєдіяльності (соціологія сім’ї, соціологія молоді,

соціологія освіти, соціологія менеджменту, політична

соціологія та ін..)

Емпіричні соціологічні дослідження

Встановлюють та узагальнюють соціальні фактори, фіксують

різноманітні дії, поведінку, погляди, настрої, потреби,

інтереси, мотиви людей і груп соціальних спільнот і груп

Соціоінженерний рівень

Вироблення конкретних рекомендацій з управління суспільством
Виділення різних рівнів соціологічного знання обумовлено різною мірою загальності одиниць соціологічного аналізу.

Найбільша міра загальності притаманна загальносоціологічним теоріям, які аналізують суспільство в цілому та його головні структурні одиниці.
Середньою мірою узагальнення характеризуються теорії середнього рівня або спеціальні соціологічні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, його різноманітні феномени.
Емпіричним соціологічним дослідженням притаманна найменша міра абстрактності, бо соціологічні дослідження фіксують конкретні соціальні факти.

Всі рівні соціологічного знання тісно пов’язані між собою. Проводячи конкретне соціологічне дослідження на емпіричному рівні, соціолог зобов’язаний попередньо опрацювати відповідну загально-соціологічну теорію, а також чітко змоделювати, яким чином вона буде діяти на рівні конкретної соціальної системи чи структури (соціального інституту, соціальної групи, соціально-територіального утворення, соціальної організації, індивіда).

Зв’язок фундаментального, загально соціологічного, емпіричного та прикладного соціологічного знання, а також теорій середнього рівня можна представити у такому вигляді (Г. Дворецька):

РІВНІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

Вияв та усвідомлення загальних закономірностей функціонування та розвитку суспільства Фундаментальна загальносоціологічна теорія Концептуальні узагальнення на основі
верифікації емпіричного матеріалу Галузеві та спеціальні теорії соціальних інститутів та організацій • соціологія політики
• соціологія культури
• соціологія релігії
• соціологія освіти
• соціологія сім’ї
• соціологія організацій
• соціологія праці
• соціологія управління
……………………………. соціальних спільнот • соціологія малих груп
• соціологія страт
• соціологія міста
• соціологія села
• соціологія молоді
……………………………. спеціальних соціальних процесів та явищ • соціологія конфліктів
• соціологія урбанізації
• соціологія мобільності
і міграції
• соціологія девіантної поведінки
……………………………. Проведення емпіричних соціологічних досліджень Первинні соціологічні знання —
фрагментарні гіпотези

Інша структурна модель у соціології спирається на виділення у суспільній структурі макрорівня, мезорівня та мікрорівня. Фактично, це дослідження:

Макрорівень (макросоціологія) – суспільства в цілому (вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень);
Мезорівень (мезосоціологія) — окремих соціальних структур та сфер.
Мікрорівень (мікросоціологія) – життя індивідів (вивчення механізмів взаємодії людей на особистісному рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки).

Саме на цій класифікації будується розрізнення основних соціологічних парадигм. Фактично, на кожному з цих рівнів соціологічного знання реалізуються як загально-теоретичні, фундаментальні соціологічні моделі, так і емпіричні, прикладні дослідження.

Найскладніша ж структуризація соціології включає в себе сім рівнів соціології:

— методологічні та теоретичні засади,

спеціальні знання,

прикладний рівень,

соціоінженернии рівень,

теорія соціологічного дослідження,

методи здобуття соціологічної інформації,

знання про організацію соціологічних служб.
3. Методологічні особливості соціологічного знання.

Кожна наука, на відміну від псевдонаукового знання, характеризується наявністю:

Специфічних об’єкта та предмета дослідження;

Принципів їх дослідження;

Мети та завдань дослідження;

Відповідних категорій, що описують особливості предметів дослідження (науковий апарат досліджень);

Методів та прийомів дослідження;

Класифкацій на основі отриманих знань;

Методологічної та звітної документації, в якій зафіксовано результати досліджень;

З) Специфічних функцій у практичному контексті.

Особливості об’єкта та предмета, а також основні завдання соціології висвітлено у першому питанні. Методологічна та звітна документація соціологічного дослідження аналізується в Лекції 3.

Принципи соціології

Соціологія спирається у своїх дослідженнях на ряд загальних методологічних принципів. Серед них:

Назва принципу Суть принципу Обгрунтування, приклад Принцип детермінації Суспільні відносини, соціальні інститути, соціогенні структури здатні спрямовувати, вектори розвитку суспільних та соціальних відносин та свідомості та обумовлювати їх смисли, формувати їх вигляд і мету. Розрізняють номотетичну та евентуальну детермінації. Перша здійснюється як необхідність, друга – як випадковість. Наприклад, а лідерство у соціальній групі – особистими якостями (евентуальна детермінація). Принцип протиріччя Соціальна реальність постає як сукупність різноманітних комунікативних мотиваційних колізій – конфліктів, конкуренції, антагонізмів, антиномій, антитез, контрпозицій, дисонансів і т. ін. У соціальному існуванні людей гармонія відносна, а протиборство сторін у різних тйого формах – абсолютно і неуникно. Виявлення в соціальному феномені внутрішніх опозицій, протилежних сторін – це певного роду схематизація того, що відбувається у соціальній дійсності. Наприклад, відносини між статями, у сімї, у бізнесі мають як конструктивну, так і деструктивну лінії. При цьому в різні моменти розвитку соціального явища одна з тенденцій переважає, домінує, інша — підпорядковується. Кожне окреме вирішення протиріччя є початком розвитку нового протиріччя. Принцип раціоналізації Соціологічне пізнання ґрунтується на створенні раціональних пояснювальних схем, що являє собою процес смислоутворення. В результаті об’єктивні смисли, належні соціологічному предмету, поєднуються з суб’єктивними смислами, належдними до індивідуальної свідомості і утворюється третя якість – яка прояснює суть предмета. Результатом застосування принципу раціоналізму є створення моделей, класифікацій, схем тощо. Принцип емпіризму Щоб картина досліджуваної соціологом реальності була повною, треба володіти якомога більшою кількістю конкретних фактів. Їх соціолог опрацьовує за допомогою різних методик. Збір фактів – один з перших етапів соціологічного дослідженння. При цьому соціолог має лишаться неупередженим та незаангажованим. Серед методів емпіричних досліджень – спостереження.ю експеримент, біографічний метод, метод аналізу документів, опрацювання історичних, фольклорних, літературних джерел, свідоцтв. Принцип генералізації

(«узагальнення»).

Соціологічна уява характеризується, як пише сучасний класик соціології Р. Мілле, віднесенням малого до великого, розглядом особистого в контексті суспільного. Соціологія, як стверджував П. Сорокін, вивчає «родові властивості» суспільних явищ. Проте виявлення «родових властивостей» не є простою констатацією загального в явищах. Принцип системності Визнає, що суспільство являється системою явищ, і розглядатися повинно як комплекс цих явищ. Вперш застосований К. Марксом; полягає у розгляді об’єкта дослідження яки комплексної складної різнорівневої системи, у зв’язку всіх її структур та аспектів. Наприклад, розгляд особистості в соціології повинен враховувати не лише її індивідуальні (психологічні), а й соціальні (моральні, культурні, освітні, професійні тощо) фактори. Принцип історизму Кожне явище повинно розглядатися не лише в проекції його теперішнього стану, а й в фсторичнфій проекції його минулого. Дослідження будь-якого суспільства є неповним, якщо не враховано якийсь з періодів його розвитку. Принцип закономірності об’єктом уваги мають стати типові факти, тобто ті, що повторюються, а не випадкові, поодинокі. Наприклад, соціальні закони: закон аномії, закон диференціації, або соціологічні закони: закон великих чисел тощо.

Категорії соціології

Поняття «категорія» як родове означає розряд, групу предметів, явищ, яким характерні спільні універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку.

У соціології найширшою і найуживанішою є категорія “соціальне” ( від лат. Socialis – суспільство), пов‘язана із суспільством, суспільними відносинами, яка відображає:

— властивість, яка формується у індивідів внаслідок їх соціалізації та інтеграції в систему суспільних відносин та відтворюється через діяльність індивідів та груп, до яких вони належать;

— сукупність характеристик взаємодіючих індивідів, що відображається в їх культурі, оцінках, орієнтаціях, поведінці, духовній діяльності, способі життя;

— властивість, яка є результатом виконання людиною певних соціальних ролей, які вона виконує як член суспільства впродовж свого життя.

Категорія “соціальне” фіксує певний зріз суспільного життя, що пов‘язаний з наявністю особливого типу взаємодій та відносин індивідів і груп – соціальних, які єднають або протиставляють людей одне одному завдяки притаманним їм груповим характеристикам. Ці відносини орієнтовані на інших і містять у собі інтереси, цілі тощо, що визначають реальні соціальні якості і суспільну значимість кожного діючого суб‘єкта. Соціальне має різні рівні прояву – індивідуальний, груповий, загальносуспільний та позаособову форму існування – духовні та матеріальні цінності суспільства, групи, особистості, витвори мистецтва тощо.

До основних категорій соціології відносять поняття: “соціальна структура”, “соціальна спільнота”, “соціальна організація”, “соціальна група”, “соціальний процес”, “соціальний інститут”, “соціальне явище”, “соціальний статус”, “соціальна роль”, “соціальні відносини” та інші.

Категорії соціології класифікують наступним чином:

1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.

2. Категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни — причини, характер, етапи тощо. Ці категорії вказують, як змінюється соціальний об’єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.

Більш поширеним є підхід, за яким виділяють три групи категорій:

1. Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).

2. Безпосередні соціологічні категорії («соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо).

3. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім’я», «соціологія політики», «економічна соціологія» тощо).

Методи та прийоми досліджень у соціології

Метод в соціології (від грецького слова – шлях до чого-небудь) – спосіб побудови і обґрунтування соціологічного знання, сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності.

Можна виділити три основні типи методів:

— методи соціологічного дослідження (опитування, спостереження, аналіз документів),

— методи соціального планування (нормативний, аналітичний, комплексний, економіко-математичний),

— методи соціологічного прогнозування (опитування експертів, моделювання, прогнозний сценарій).

У проведенні соціологічних досліджень часто використовуються методи інших наук, з метою перетворення первинної інформації в реальні наукові узагальнення. Для цього шляхом обробки первинним даним надають відповідного виду, далі узагальнюють та аналізують, а вже потім науково інтерпретують.

Одним із таких методів, яким в цьому плані послуговується соціологія, є соціометрія. Термін «соціометрія» виник у ХІХ ст. і позначав застосування математичних методів у соціальних науках, але таке широке розуміння терміну не прижилося. Нового значення терміну надав Г.Марено, запропонувавши спеціальну теорію та методи. Тому часто під соціометрією розуміють методи дослідження міжособистісних відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях.

Одним з основних соціометричних методів є соціометричне опитування, а соціометричним критерієм – запитання соціометричної анкети (тесту). На відміну від інших видів опитування, результатом виміру є взаємини між респондентами. В соціометричному опитуванні відповіді всіх членів групи на запитання породжують структуру відносин, які представляються у вигляді спеціального малюнку (соціограми) або таблиці (соціоматриці). Подальший розвиток соціометричних методів здійснюється шляхом уточнення інтерпретації результатів, створення модифікації процедури збору даних. До таких модифікацій відноситься, наприклад, “рефренометрія” (визначення для кожного респондента тих членів групи, думка яких становить особливий інтерес), методика “вибору в дії” тощо. Обмеження у використанні соціометричних методів проявляється в тому, що їх областю застосування є, як правило, невеликі соціальні об‘єкти і вичерпується описом структури міжособистісних відносин.

При аналізі даних соціологічного дослідження широко застосовують математико-статистичні методи (факторний, дисперсійний, регресивний та кареляційний аналізи, методи, класифікації).

Дисперсійний аналіз – це метод, призначений для виявлення впливу окремих незалежних один від одного ознак (факторів) на певну досліджувану ознаку. Виділення та порівняння між собою різних компонентів дисперсії досліджуваної ознаки дозволяє робити висновки про значущість або незначущість впливу окремого фактора на мінливість досліджуваного об‘єкта.

Методи класифікації дозволяють здійснити розбивання досліджуваної сукупності об‘єктів на певні класи за ознаками схожості та різнотипності. Об‘єкти, що підлягають класифікації, описують сукупністю вихідних ознак, на підставі яких формуються класифікаційні ознаки. Методи класифікації застосовують для побудови типології соціальних явищ, стиснення інформації, перевірки гіпотез про існування типології.

Факторний аналіз дозволяє уявити в компактній формі узагальнену інформацію про структуру зв‘язків між ознаками досліджуваного об‘єкта, які можна спостерігати на основі виділення неспостережуваних безпосередньо ознак.
Функції соціології

Соціологія виконує дві основні функції – пізнавальну і практичну, котрі в свою чергу, утворюють похідні функції.

Пізнавальна функція соціології реалізує завдання виявлення і опису особливостей смоціалоьної реальності науковими категоріями, у формі постулатів та законів. Вона реалізується у формах теоретичної, описової, інформаційної, світоглядної, методологічної функцій (утворення загального раціонального знання про суспільство). Практична функція полягає у застосуванні соціологічних знань у реальному житті суспільства. Вона розпадається на прогностичну та управлінську (здійснення керування соціальною системою на основі якісних та кількісних прогнозів).

Назва функції Зміст функції проявляється в: Теоретична функція — поясненні та збагаченні існуючого соціологічного знання, формуванні теорій, концепцій і категорій науки на базі досліджень соціальної реальності. Збагачення наукового соціологічного знання відбувається на основі вдосконалення і розвитку всіх рівнів структури соціологічної системи знань: загальнотеоретичного, спеціально-теоретичного та конкретно соціологічних досліджень. Описова функція – систематизації нагромадженого дослідницького матеріалу у вигляді наукових записок, звітів, книг тощо, в яких відтворюється ідеальний тип певного об‘єкта. На підставі одержаного матеріалу проводиться порівняльний аналіз розвитку того чи іншого соціального явища або процесу в історичному контексті, приймаються практичні рішення виконанню тактичних чи стратегічних завдань розвитку відповідних “фрагментів” соціальної дійсності. Інформаційна – постачанні знань про соціальні об‘єкти дійсності, які слугують базою для подальшого наукового аналізу. Джерелом здобуття інформації про суспільство слугують конкретно соціологічні дослідження. Прогностична – передбаченні майбутніх тенденцій розвитку як суспільства в цілому, так і його окремих підсистем, що сприяє своєчасному виявленню негативних суспільних проявів. Причому завдяки соціологічним знанням, ми можемо не лише прогнозувати перспективи розвитку суспільства, моделі можливих змін, але й розробляти практичні рекомендації по науковому обґрунтуванні рішень. Прогнозування в соціології здійснюється на основі використання знань загальних тенденцій розвитку об‘єкта дослідження та конкретних можливостей соціального суб‘єкта. Виділяють два типи соціальних прогнозів: пошуковий (призначений для опису можливого стану, враховуючи діючі тенденції), нормативний (пов‘язаний з постановкою цілі, описує бажаний стан, шляхи і засоби його досягнення). За строками дії розрізняють коротко строкові, середньострокові і довгострокові прогнози. Методологічна – застосуванні соціологічних методів аналізу соціологічної дійсності іншими суспільними дисциплінами. Тісно пов‘язана з теоретичною, оскільки соціологічні концепції слугують методологічною основою конкретно-соціологічних досліджень. Вітчизняний соціолог Є.Якуба виділяє три основні методологічні підходи, які використовуються соціологією в дослідженні суспільства, це: функціональний, конфліктний, та методологічного індивідуалізму. Згідно функціонального підходу суспільство – єдиний організм, який складається із частин, які виконують певні функції (Мертон, Парсонс). Основи конфліктологічного підходу сформульовані К.Марксом і розвинені М.Вебером та Р.Дарендорфом. Згідно даного підходу загальними рисами суспільства є нестійкість його зв‘язків, першопричиною яких є постійна боротьба між соціальними групами з метою реалізації своїх соціальних інтересів. Основна ідея методологічного індивідуалізму полягає в тому, що суспільство, його функціонування можна пояснити через соціальну взаємодію індивідів (Дж.Хоманс, Дж.Мід). Світоглядна – створенні системи орієнтирів для індивідів в плані соціальної поведінки та самореалізації в процесі життєдіяльності формує різноманітні соціальні цінності, соціальні норми тощо. Управлінська – соціологічному плануванні при розробці соціальних показників і нормативів. Так з метою прийняття ефективного управлінського рішення по будь-якій соціальній проблемі, необхідно використовувати соціологічні рекомендації, передбачення оцінки характеристик суб‘єкта. Наприклад, управлінське рішення по зміні режиму роботи трудового колективу, вимагає соціологічного аналізу прямих і непрямих факторів, які виникають в сфері трудової діяльності, побуту, вільного часу тощо.

Прикладом реалізації науково-методологічного підходу до явищ соціальної реальності у соціології може бути виявлення і дослідження такої специфічної та дискутивної тематики, як наявність конкретних соціальних законів, знання яких забезпечить можливість теоретичного аналізу минулого, сучасного та майбутнього стану соціальних взаємодій та процесів, явищ та відносин. І хоча поняття «соціального закону» було популярне у ХІХ столітті, зокрема, у позитивістській методології та у соціальній психології, а на сьогоднішній день не має однозначного схвального і доказового трактування, усе ж позиції перелічених методологічних особливостей соціології реалізується за сценарієм: «об’єкт – предмет – мета та завдання – принципи – категорії – методи – прийоми – класифікації – звітні документи, наукові статті та монографії – застосування у соціальній практиці.

Так, об’єктом соціологічного дослідження в даному разі виступатиме сам соціальний закон, а предметом – його існування, сутність, механізми прояву, різновиди тощо. Метою соціологічного підходу до соціального закону є всебічно дослідити явище соціального закону, а одним із завдань – довести існування соціальних законів, як емпірично спостережуваних і вимірюваних явищ і фактів. Важливим завданням також є довести ефективність впливів соціальних законів на соціальну поведінку індивідів, відносини у соціальних групах, розвиток соціальних інститутів тощо. В основі соціологічного підходу до соціальних законів лежить ряд наступних принципів (постулатів):

Суспільство – це складне утворення, яке слід розглядати в єдності його структур, систем та процесів, в яких воно виявляється якісно іншим, ніж механічна сума окремих індивідуальних буттів;
Суспільство розвивається за особливими соціальними законами, які обумовлюють всі відносини та зв’язки всередині нього;
Ці закони можна виявити, зв’язки науково дослідити, встановивши якісну теорію суспільства.
Зробити це можна за допомогою чіткої системи категорій, методів, методик та технік, основою яких є статистичне вимірювання та раціональне обгрунтування.
Пояснивши закони розвитку суспільства як цілого, можна пояснити і прогнозувати особливості функціонування окремих його елементів, і навпаки.

Категоріальне визначення соціального закону звучить наступним чином: Соціальний закон – категорія для позначення форми вияву соціальної причинності, універсальної залежності в суспільстві через констатацію об‘єктивних, необхідних, стійких, повторюваних зв‘язків між процесами і явищами.

Методологічна інтерпретація соціальних законів у соціології є особливою, бо бере до уваги такі фактори: 1) зв‘язок типу соціальної реальності і типу соціального закону; 2) обумовленість їх діяльністю людей і спроможність проявлятися через цю діяльність; 3) локальністю дії кожного з них та якісною визначеністю, що зумовлюється особливостями вираження тим чи іншим законом соціальної причинності.

Існує багато класифікацій соціальних законів. Класифікація — це віднесення окремого закону до певної категорії за визначеним критерієм. Соціальні закони характеризуються багатьма властивостями, зафіксованими такими поняттями, як тип, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера і спрямованість дії; форми вияву, функції, вимоги закону.

В суспільстві діють закони різних типів та структурних рівнів. Тип соціального закону вказує на його віднесеність до того чи іншого типу соціальної реальності, її частинки, в межах якого він діє; на власний зміст, функції, форму та механізм дії.

За часом дії розрізняють закони, які діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон визначальної ролі соціального буття для соціальної свідомості) та специфічні закони, дія яких обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов‘язані з зміною типів суспільств).

За ступенем спільності розрізняють закони, які характеризують розвиток соціальної сфери загалом та закони, які визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: соціальних груп, спільнот.

За способом вияву закони поділяють на динамічні (визначають напрям, форми соціальних змін, зв‘язок послідовності подій) та статичні (відображають головні напрями змін за умов збереження соціального цілого). Динамічні закони в свою чергу поділяють на причинні (фіксують детермінованість розвитку соціальних явищ) та функціональні (відображають повторювані взаємні залежності між соціальними явищами). Різновидами статичних законів є закони розвитку(характеризують переходи від одного стану до іншого, тобто якісні зміни) і закони функціонування (характеризують зв‘язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу тощо).

За формами зв‘язку виділяють п‘ять типів соціальних законів:

1. Закони, які відображають інваріантне співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо є інфляція, то обов‘язково є економічна криза).

2. Закони, які встановлюють імовірність зв‘язку між явищами (наприклад, соціалізація і утворення маргінальних груп у суспільстві).

3. Закони, які відображають тенденції розвитку (наприклад, динамізація розвитку суспільства веде до аномії).

4. Закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами (наприклад, підготовка висококваліфікованих спеціалістів є наслідком функціонування системи освіти).

5. Закони, які фіксують причинний зв‘язок між явищами (наприклад, соціальна революція і зміна соціальної структури суспільства).

Механізм дії соціального закону відображає сукупність взаємодій, відношень, процесів, дій, ланцюг явищ, пов‘язаних між собою випадковими чи необхідними зв‘язками, через які реалізується той зв‘язок, що його виражає даний закон. Механізм дії соціального закону впливає на форми його вияву, в ролі яких можуть бути події, факти, потреби, інтереси, тенденції і т.д. Виявленню форм вияву соціальних законів сприяють соціологічні дослідження і саме завдяки їх проведенню ми маємо змогу з‘ясувати дисфункціональні елементи в соціальному механізмі й ліквідувати їх.

Висновки.

Отже, соціологія – це особлива наука про суспільство та соціальну реальність, яка поєднує в собі здобутки соціогуманітарних та математичних наук, що безпосередньо впливає на її структуру, завдання та функції.

Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция