Куцовол Н. В. Робота з обдарованими учнями

Важливою і актуальною на сьогоднішній день в навчальному процесі є робота з обдарованими дітьми. Така робота під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям
Куцовол Н. В. Робота з обдарованими учнями

Скачати 127.4 Kb.

Дата конвертації 22.04.2016 Розмір 127.4 Kb. Куцовол Н.В.

Робота з обдарованими учнями:

організація пошуково-дослідницької роботи
Важливою і актуальною на сьогоднішній день в навчальному процесі є робота з обдарованими дітьми. Така робота під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям.

Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття, на уроках і в позаурочний час, факультативи.

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну, інтелектуальну, і з задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень.

Учні з зацікавленням використовують такі види і форми  роботи, які ґрунтуються на пошуковій, дослідницькій діяльності, що найкраще сприяє формуванню їхньої історичної компетентності. Це копіткий, важкий і тривалий процес перебудови мислення учнів зі схеми «Почув – Запам’ятав – Переказав» до схеми «Пізнав (шляхом пошуку разом із вчителем та одногрупниками) –Осмислив – Сказав – Запам’ятав».

Моя мета, як викладача – розкрити обдарованість дитини через пошукову роботу.

Історія – є однією із найбільш цікавих наук, де завжди будуть актуальними запитання: «що?», «де?», «коли?», «чому?», «хто?»,  «для чого?», «як?». Ці, та багато інших питань, ставила і ставить собі людина і хоче отримати на них не просто відповідь, а вичерпну відповідь. З давніх часів людство цікавило все, що відбулось колись, в старовину. Той скарб, який залишили для нас наші предки спонукає вирушити на його пошуки. І саме вчитель історії має таку можливість розкрити таємниці минулого. Саме вчитель має можливість організувати з учнями пошукову роботу, відкриваючи все нові і нові сторінки історії, розширюючи кругозір та знання учнів. Пошукову роботу учнів вчитель може організувати як в урочний, так і позаурочний час, вона може стосуватись безпосередньо теми, навчального матеріалу, який вивчається на уроці, згідно тематичного планування, так і питань які виходять поза межі навчальної програми. Особливо, це стосується історичної минувшини, рідного краю, міста, села, власної сім’ї  та родини, звичаїв, традицій, питань культури, мистецтва, як історії України так і всесвітньої історії.

І от саме таких історичних таємниць ми шукаємо в історії нашого рідного краю. Наведу приклади наших робіт, які дослідили учні у 2013 – 2015 роках: «Жити, щоб творити» (дослідження життєвого та творчого шляху поета та композитора Миколи Васильовича Випустка), «Історія Богуславщини. Медвин: із попелу забуття» (вивчення історії села Медвин з часів трипільської культури і до сьогодення, років Великої Вітчизняної війни, культурних цінностей Медвина), «Україна – понад усе! (дослідження бойових шляхів героїв Богуславщини, які загинули, захищаючи нашу Батьківщину; волонтерської допомоги богуславців воїнам АТО), «Історія України в історії мого села» (вивчення історії села Бране Поле, в період з XVII ст. до сьогодення; дослідження давніх історичних споруд та історичних постатей).

Детальніше розглянемо дослідницький проект «У вирі Великої Вітчизняної війни. Медвин в роки окупації»

Учнями під керівництвом викладача було підготовлено матеріали для участі в роботі науково-практичної конференції «Шляхами подвигу і слави», присвяченій 70-ій річниці визволення Богуславщини від німецько-фашистських загарбників (матеріал додається). Їх виступ супроводжувався презентацією, слайдами з фотографіями, відео та аудіоматеріалами.

Предметом дослідження є село Медвин, його історія, давно забута і не згадана. Мета роботи: дослідження історії с. Медвин. Основним завданням дослідження є: ознайомлення з подіями Великої Вітчизняної війни в роки окупації та їх наслідками для села.

В роботі використані наступі методи дослідження: теоретичні – вивчення та аналіз відповідної наукової літератури з теми дослідження; практичні – опрацювання археологічних та історичних матеріалів з фонду Медвинського шкільного музею, Богуславської районної бібліотеки, запис розповідей, переказів від жителів села, проведення анкетувань та опитувань, тощо; індуктивний – збирання, систематизація і узагальнення фактів.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що на сьогодні багато питань з історичного краєзнавства залишається не дослідженим. Хіба не буде цікавіше на уроці історії чи при проведенні виховної години детальніше дізнатися про історію ближніх сіл Богуславського району, рідного краю. Адже це наша історія, забута історія, яку ми повинні відродити. Сьогодні краєзнавству належить провідна роль у формуванні духовності. Багатогранне і різноманітне життя краю дає невичерпний, цікавий наочний матеріал для навчання і виховання. Краєзнавча робота всебічно розвиває наш світогляд, прищеплює навички дивитися на світ очима дослідника. Софія Русова писала: “…тільки навчивши любити і свідомо ставитись до свого люду, до свого краю, ми навчимося шанувати і других людей”.

Робота є дослідницькою, краєзнавчою. Це робить її цінною для написання історії Богуславщини та широкого використання не тільки в межах району, а й для всієї Київщини.

Матеріали дослідження можуть бути використані на уроках історії, основах етнографії України та у виховній роботі навчального закладу. Робота представляє пізнавальну цінність як для вчителів, учнів, так і для всього населення краю. Адже, розкриваючи маловідомі сторінки минулого, ми виховуємо в собі почуття гордості й поваги до історії свого краю, утверджуємо державність на засадах духовності та гуманізму.

Пошуково-дослідницька діяльність сприяє розвитку в учнів формуванню всесторонньо розвинутої, духовно багатої, цілеспрямованої і порядної людини, патріота свого народу та держави. Тому процес навчання і виховання учнів для вчителя не закінчується тільки на уроці. Вміння вчитися, здобувати знання і закріплювати їх, розвиток духовних потреб, формування  власної думки учня, та його поглядів відбувається як під час уроку так і у позаурочний час.

Основне завдання вчителя — підштовхувати учня до процесу пізнання, допомагати, скеровувати в потрібне русло, вчити вчитися. Недаремно говорив Панас Мирний «Найдорожче і найбільше добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духа, його багата скарбниця, в яку народ складає і давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування». Пізнаючи учень не тільки отримує певну суму знань з даного питання, але й формується як особистість, громадянин, як людина що здатна оцінити духовні надбання свого народу, його силу і розум, але й разом з тим готова почерпнути і оцінити заслуги інших народів, націй.

На відміну, від урочної роботи позакласна пошуково-дослідницька робота має можливість розширити форми і методи навчальної і виховної роботи з учнями. Вона дає можливість вчителеві розвивати самостійність, фантазію, винахідливість, естетичний смак учнів, почуття колективізму, причетності і єдності з колективом, взаємодопомогу і взаєморозуміння у виконанні та досягненні поставленої мети. Вчитель може сприяти розвитку відповідальності за виконання поставленої мети і завдань, а не простого сліпого дублювання учнями поставлених вчителем завдань.

Використані джерела:
1. Особливості методики роботи з обдарованими учнями на уроках історії / Буцька Л. М. – roippo.org.ua

2. Організація дослідницької діяльності як засіб формування предметних компетентностей учнів при вивченні історії / Сацик С. П. – roippo.org.ua

Матеріали

для участі в науково-практичній конференції

«Шляхами подвигу і слави», присвяченій 70-ій річниці визволення Богуславщини від німецько-фашистських загарбників.
У вирі Великої Вітчизняної війни.

Медвин в роки окупації
Історія знає багато воєн, але той ураган, що вдерся на Медвинські землі, був одним з найстрашніших. Ми мимоволі розкриємо не лише страшні сторінки війни, але й славні сторінки всенародного подвигу і солдатів, і звичайних  людей, що не скорилися  ворогу.

За свідченнями учасників Другої Світової війни: « Смертельний  подих війни жителі Київщини, а в тому числі й Медвина, відчули одними з перших. Вранці  22 червня 1941 року на Київ, Житомир, Одесу, порт  Ізмаїл впали перші німецькі авіабомби. У повітрі давно  витав дух війни. Фашисти  вже підкорили більшість країн Європи. Але всі вірили, що на нас не підуть війною, адже був підписаний Акт про ненапад. Та німці його порушили. Наші люди дізналися про це вранці 22 червня 1941 року.

Тоді в центрі Медвина на стовпі висіло радіо і важливі повідомлення медвинці дізнавалися саме там. 22 червня люди почули по радіо голос диктора Левітана  з Москви про те, що почалася війна. Люди були перелякані, мирне життя пішло в небуття.

Всі вірили, що переможемо, в цьому не сумнівалися. Але ніхто не знав, коли настане перемога, хто повернеться живим додому, а кому судилося загиинути, захищаючи рідних і свою землю.

Як зараз пам’ятаю, 21 червня 1941 року в школі було свято випускного вечора. Нічого поганого не підозрюючи, десятикласники кружляли у випускному вальсі, мріяли про те, як складеться їхня доля, дякували вчителям, які їх навчали.Та незабаром вони закружляли в іншому вальсі — фронтовому. З випускного вечора вони пішли на фронт. Серед них є дівчата — єврейки, яких разом із сім’ями багатьох євреїв  розстріляли в 1941 році в медвинському лісі біля цегельного заводу. Їхні імена на сторінці  453-ій  «Медвинських скрижалів»

У Книзі Пам’яті України «Безсмертя»  є  запис: «1941,16 липня. Жорстокі бої розпочалися в районі Біла Церква – Фастів – Тараща»

Коли на медвинських полях колосилися пшениці, серед них цвіли квіти червоного маку, як краплини крові 500 загиблих солдатів.

Декому із солдатів 196-ої дивізії вдалося прорватися в Медвин, окупований фашистами. Ось одна із історій, що трапилась на вулиці Червінській.

«Під час бою  сім’я Левченків із сусідами  переховувалась у виритій в перші дні війни ямі біля своєї хати, звідки вони й  почули, що на городі щось відбувається. Коли все стихло і перелякані люди залишили схованку, на своєму городі вони побачили трьох убитих німцями червоноармійців. Коли затихли постріли, їх похоронили в садку баби Теклі Проценко  на  вулиці Червінській. А через декілька років після війни перезахоронили  в братській могилі.»

Отже, із липня 41-го вороги на 2,5 роки закували  Медвин в німецькі  кайдани. За свідченнями очевидців в районі теперішньої сільської   ради перед   війною знаходилась єврейська синагога. Саме там німці облаштували свою комендатуру. Комендантом, а дехто називав його начальником жандармерії  Медвина,  став  кремезний, завжди охайно одягнений німецький офіцер, в маленьких окулярах, постійно із нагайкою в руках. Ще з того часу й до сьогоднішніх днів пам’ятають його ім’я  — Емма. Знаємо, що він ворог, який прийшов на цю землю за наказом свого фюрера  з метою знищення та підкорення інших народів,але ось що ми виявили в ході дослідницької роботи: медвинці боялися його, та вважали справедливим.

Наприклад, Туника Антін Степанович (1920 р.н.) розповів, як комендант об’їжджав на бричці поля, де в колгоспах  при німцях працювали люди. Ніхто не бачив, щоб він кого-небудь із працюючих бив нагайкою, або наказував несправедливо,та пам’ятають, що дуже не любив ледачих і хитрих.

Миколенко Лідія Минівна (1932 р.н.) пригадувала, як  в сусідки записали всіх її  дочок в Німеччину на примусові роботи,  і старенька, немічна  мати залишалась сама в хаті.  Їй порадили звернутися до Емми. Той, вислухавши через перекладача цю стару жінку, наказав забрати  лише одну з дочок. Потрібно було здавати худобу на м’ясо для  німецьких солдатів на фронт. Корів вивозили в Миронівку, а там у вагонах їх переправляли далі. Ось яке рішення прийняв комендант: наказав здати  по одній корові з двох обійсть, другу, звісно, худшу, меншу, дозволялося залишити для двох сімей.

 Ще нам розповіли, що в Медвинській школі німці зробили гетто. Вони заставляли єврейських чоловіків бити камінь біля Мирського ставка і возити до школи, щоб викласти там на подвір’ї свастику, свою емблему, а також робити шосейні дороги.

Шевченко Анастасія Петрівна (1925 р.н.) розповіла нам: «Жиди камінь били. В центрі села і нижче коло ставка лежав колись привезений той камінь. Оце його і били ті євреї,які не встигли втекти або сховатись. Пам’ятаю, як вони казали нашим медвинцям: «Нами вчинять, а вами замісять». Так і вийшло».

Зі спогадів Василенко Галини Павлівни(1936 р.н.): «Як почалася війна, я була зовсім маленькою, та пам’ятаю найбільше, як нас бомбили. Ми з матір’ю, братик,старша сестра Таня, а Катя зимою родилась, тікали до сусідів ховатися в яму, бомбосховищем називали її. Прибігли, а вона розбомблена вже,то ми нижче до сусідів проситися, а там якийсь чоловік не пускає. Мати в сльози, та вже хтось на нього  крикнув: «Ану, пусти Марину з дітьми». За плечі його й відіпхнув. Пустили  нас. Пересиділи, приходимо до хати,а в ній ні одної шибки, образи попадали. Взяла мати дійницю, пішла корову доїти. Півповітки розвалено, катрагу, а в корівки спина здерта в крові. Подоїла мати корову, напоїла нас швиденько, забрала молоко і знов у бомбосховище.».

Смоляр Іван  Миколайович (1938 р.н.) та його дружина Лідія Яківна (1936 р.н.) (За їх сприянням була видана безцінна книга, що вийшла тиражем в 50 примірників  у  Богуславській друкарні  в 1980 році. Ця книга називається «Книга Пам’яті. Воїни Радянської  Армії, партизани і підпільники, які полягли при обороні і визволенні району в 1941-1944 рр.»).

Вони також розповіли нам про окупацію в Медвині: «Різні були німецькі солдати і офіцери. Були жорстокі, били, відбирали все, а були  і такі, що жаліли нас, дітей, пригощали шоколадом, кавою чи шматочком ковбаси, мабуть, з конини, бо світилась та порізана ковбаса. Пам’ятаємо, як на третій тиждень війни   пролітали літаки і розкидали по всьому селу листівки. Були літаки і німецькі, і наші».

Ісаєнко Олександра Андріївна ( 1939 р.н.), війну не дуже пам’ятає, але зі слів своєї матері про німців знає наступне. В очах людей можна було побачити повну безпорадність, ненависть і страх через те,що люди не знали, що з ними буде. Дехто чекав «нових порядків», із задоволенням йшов до німців у поліцаї.

Замрій Марія Петрівна (1933 р.н.). В теперішній музичній школі в роки війни при німцях був склад, де зберігалося збіжжя. А коли розпочалась Корсунь- Шевченківська битва, Медвин уже було звільнено. В приміщенні школи розмістили госпіталь, літаками поранених доставляли сюди. Я добре пам’ятаю поранених, що помирали від ран. Їх  хоронили на кладовищі через дорогу, але тільки тоді, як  набиралося до 20-ти трупів. Перевозили навпроти через дорогу. Там, в середині кладовища, є ще одна окрема братська могила. Госпіталь був недовго, лише тиждень».

За роки панування на Медвинській землі гітлерівці вивезли до Німеччини та Австрії  270 000  українців – остарбайтерів — східних робітників. Наборів на примусові роботи було декілька. Забирали молодих хлопців в Німеччину на примусові роботи в 1942 році. Вони працювали на хазяїна в м.Зарштедт. Жителі Медвина в основному потрапляли  до Австрії, союзниці  Німеччини).

Хто побував на фронті, той знає ціну тим довгожданним листам. Боєць кілька разів перечитував сам, а потім колективно читали, не соромлячись, і це читання було своєрідним солдатським ритуалом в перерві  між боями. У медвинському шкільному музеї знаходиться лист-трикутник    від медвинця Хижняка Івана Івановича  до дружини і маленького сина Василька на вул. Глинській (тепер Набережна). Солдат загинув 20 серпня  1944 року    в Румунії, про що є повідомлення (похоронка).

Медвинські солдати гнали ворога на південь. Одне за одним звільняли від фашистів села Богуславського району.

В ніч з 26 на 27 січня 1944 року 1-й  та 2-й батальйони під командуванням Барбуха та Іваненка звільнили село від загарбників. Про важливість цієї події свідчать і воєнні джерела. Зокрема, одне з них повідомляє, що 2 лютого 1944 року у Медвині побував прославлений маршал Г.К.Жуков. В братських могилах біля сільської лікарні поховано понад 100 радянських воїнів, які полягли в боях за Медвин в роки Великої Вітчизняної війни. Загиблих в цьому бою воїнів (а їх близько 100)  похоронили в братській могилі  в центрі села біля лікарні. На гранітній плиті біля пам’ятника слави в центрі Медвина  викарбуване ім’я « Герой Радянського Союзу Євген Костянтинович Тищик». Він першим увірвався на своєму танку в м.Умань і 2 години вів  нерівний бій з ворогом.  З 1969 року Хижинська школа носить його ім’я. В Лисянському  краєзнавчому музеї у відділі «Герої  Лисянщини» є дані про нього, лист «Слава герою», газетні замітки  з відомих  черкаських видань.

Там, в Умані в братській могилі і похоронений зі своїми друзями-танкістами . Повернемося до медвинської історії. Із 7-ми кладовищ, які є в селі на 5-ох із них братські могили, де похоронені два молодесенькі солдати, що в далекому 1941-ому році загинули від гранати, кинутої німцями в льох, де заховалися  вони і сім’я Петриченків

Над обеліском плачуть ясени,

А понад світом – яблуневі весни.

Багато років, як нема війни,

А ті, хто впав на ній, вже не воскреснуть.

Та наша пам’ять вічна і жива,

А серце болем ранять обеліски.

Цвіте весна. Давно нема війни –

Багато років і багато весен.

Над обеліском плачуть ясени,

Немов безвусі хлопчаки воскреслі.

За період війни було закатовано 228 мешканців, 470 юнаків та дівчат вивезено до Німеччини, зруйновано багато будівель, зокрема колгоспних та культурно-побутових. На фронтах билися 1007 жителів Медвина, 552 з них загинули. На вшанування їх у центрі села споруджено меморіальний комплекс.

Пам’ятник воїнам-односельцям, що загинули на фронтах Другої світової війни,

село Медвин. 1970 рік.
У повоєнні роки розпочалася відбудова села силами вдів, інвалідів і сиріт при основній тягловій силі — коровах.

Вже у 1944 році відновила роботу лікарня, почали працювати середня, 2 неповні середні і початкова школи, в яких навчалося 688 учнів. Відкрили двері клуб і бібліотека, у 1948 році — видав першу продукцію новозбудований плодоконсервний завод, наступного року запрацював радіовузол.

У 1950 р. чотири медвинські та дібрівський колгоспи об’єднано в одне господарство, у 1954 році розпочалася електрифікація села. У 1962 р. відкрито новий Будинок культури, через рік випечено першу паляницю на власному хлібозаводі. У 1972 р. почав працювати міжколгоспний комбікормовий завод. В 1965 році у пристосованому приміщенні відновилося богослужіння у Миколаївській, а в 1979 — і в Успенській церквах. За роки незалежності України проведено розпаювання землі та майна КСП «Медвинське». Нині на приватизованих землях працюють декілька фермерських, приватно-орендних та інших форм господарств. Діє ПП «Цефея» з виробництва меблів на замовлення. Відкрився філіал товариства «СпецОдяг України» з пошиття одягу. Працюють цегельний завод, ТОВ «Медвинське хлібоприймальне підприємство». АЗС, Медвинське лісництво.
Використані джерела:

1. Газета «Вісті Богуславщини» випуск №12, 14, 16, 18, 22.

2. Збірка «Медвинські скрижалі».

3. Книги «Медвин в історії огня», «Архелогічне минуле Медвина», «Краєзнавство Медвина».

4. Спогади очевидців.

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий