Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації

Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 12-14 лютого 2010 р. – Сімферополь: ВіТроПринг, 2010. – 86 с
Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації

Скачати 1.5 Mb.

Сторінка 1/6 Дата конвертації 16.04.2016 Розмір 1.5 Mb.

  1   2   3   4   5   6

КРИМСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

КОНСАЛТИНГОВО-КОНФЛІКТОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР

ЦЕНТР РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ТА МЕНТАЛЬНІСТЬ: САМОБУТНІСТЬ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Матеріали ІІ Всеукраїнської

науково-практичної конференції

12-14 лютого 2010 р.

Сімферополь-Ялта

Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 12-14 лютого 2010 р. – Сімферополь: ВіТроПринг, 2010. – 86 с.

Редакційна колегія:

  1. Тарасов В.І. – ректор Кримського інституту бізнесу, кандидат філософских наук, доцент.
  2. Трофимова В.В. – директор Центру розвитку освіти, науки та інновацій, кандидат економічних наук.
  3. Сініца Д. А. – доцент Кримського інституту бізнесу, кандидат філологічних наук.

Тематичні напрямки конференції

  • Художня та літературна майстерність українського народу (українців, росіян, кримських татар та інших національностей).
  • Українська мова: тенденції розвитку.
  • Становлення інформаційного суспільства та особливості он-лайн спілкування.
  • Український фольклор та народні ремесла як чинник розвитку етнографічного туризму.
  • Історія та сучасність українського козацтва.
  • Особливості економічної культури українського народу
  • Роль інститутів освіти та науки у формуванні культури та ментальності українського народу.

В матеріалах конференції представлені результати досліджень вітчизняних україністів. Проаналізовано важливі культурологічні чинники формування свідомості українського народу, визначений вплив художньої та літературної майстерності на розвиток нації. Визначені проблеми та перспективи розвитку українська мови. Розглянуто особливості економічної культури українського народу. Розкрито роль інститутів освіти та науки у формуванні культури та ментальності українського народу.

Для студентів, аспірантів, науковців, державних службовців та всіх, хто прагне розвитку української культури та збереження національної самобутності в умовах глобалізації.
© Автори статей, 2010

© ВіТроПринг, 2010
ЗМІСТ

Азаренков Віктор Миколайович, Кондратенко Юрій Миколайович, Азаренкова Анна Вікторівна, Титович Андрій Олександрович

ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ

6

Бабай Людмила Володимирівна, Стремоухова Ірина Віталіївна

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

10

Білик Олена Миколаївна

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ) У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ НАПРЯМУ «КУЛЬТУРОЛОГІЯ»

13

Близнюк Екатерина александрова, Березовская Анна Алексеевна, Турова Кира Игоревна

ИСТОРИЯ СТАНОВЛЕНИЯ И БЫТ УКРАИНСКОГО КАЗАЧЕСТВА

16

Богун Любовь Анатольевна

КООПЕРАЦИЯ В ОБЛАСТЯХ ИССЛЕДОВАНИЯ И РАЗВИТИЯ И МЕНТАЛЬНОСТЬ УКРАИНСКИХ ПАРТНЕРОВ

19

Богун Любовь Анатольевна

НЕОПРЕДЕЛЕННОСТЬ В ЭКОНОМИЧЕСКИХ МЕЖДУНАРОДНЫХ ВЗАИМООТНОШЕНИЯХ

20

Богун Любовь Анатольевна

ПАРКИ-МУЗЕИ И ЭСТЕТИЧЕСКОЕ МИРОВОЗЗРЕНИЕ В КНИГЕ А. П. РОГОТЧЕНКО «УМАНСКОЕ ЧУДО»

20

Бутенко Лариса Василівна

ЧУЖОМОВНІ ТЕРМІНИ-ІННОВАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СФЕРИ ТА ЇХ ПІДПОРЯДКУВАННЯ ЗАКОНАМ СЛОВОТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

22

Васильєва І.Г.

ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ІННОВАЦІЙ І ТРАДИЦІЙ У ПІДГОТОВЦІ УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ

25

Вікторіна Олена Миколаївна

Фразеологізми на позначення процесу втрати фізичної сили внаслідок надмірної трудової діяльності у степових говірках Середнього Дніпро-Бузького межиріччя

27

Грабар Наталя Григорівна,

Мазоренко Марина Олегівна,

ОN – LINE СПІЛКУВАННЯ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

31

Даниленко Мирослава Платонівна

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЕТНОГРАФІЧНОГО ТУРИЗМУ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ЗБЕРЕЖЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

33

Даниленко Людмила Вікторівна

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РОЛІ КОЗАЧЧИНИ У ВИЗВОЛЬНОМУ ПОВСТАННІ ГАЙДАМАКІВ (ЗА РОМАНОМ Ю. МУШКЕТИКА «ГАЙДАМАКИ»)

36

Дьолог Ольга Станіславівна

УКРАЇНСЬКА МОВА У ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ: ПРОБЛЕМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

39

Кириленко Марина Анатоліївна, Конопельченко Лідія Володимирівна, Ліхотіна Лілія Сергіївна

ІНФОРМАЦІЙНІ І ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

42

Кобозєв Микола Михайлович, Азаренков Віктор Миколайович, Тверезовський Володимир Григорович, Павленко Інна Олександрівна

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

46

Кушнірова Лариса Василівна

Розгляд В. І. Масальським питань розвитку мови і лінгвостилістичного аналізу художніх текстів у школі

48

Луговий Богдан Васильович

ВПЛИВ ВІЙСЬКОВО-ПОСЕЛЕНСЬКОЇ ОСВІТИ НА СТАНОВЛЕННЯ МЕНТАЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

49

Майданюк Ірина Зіновіївна,

ПРИРОДНОПРАВОВІ ЦІНОСТІ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

51

Михайлюта О.О.,

РОЛЬ МИКОЛИ РУДЕНКА У ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ФІЗИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

54

Парандій Валентина Олександрівна, Барабаш-Тимофієва Олена Петрівна

ФЕНОМЕН КОЗАЦТВА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

57

Пацаранюк Юлія Михайлівна

РОЛЬ І ЗАВДАННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ У ФОРМУВАННІ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ

60

Анатолій Вікторович Резніков

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ хабарництва в Україні та сучасність

63

Родигіна Валерія Юріївна

МУЛЬТКУЛЬТУРАЛЬНИЙ АСПЕКТ В КОНТЕСТІ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ МЕМУАРИСТИКИ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ)

65

Романенко Лідія Валеріївна

УСТИМ КАРМАЛЮК – ВИРАЗНИК ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ М.СТАРИЦЬКОГО «РАЗБОЙНИК КАРМЕЛЮК»)

68

Стрижова И.А., Назарова Н.С,

САКРАЛЬНО-ФОЛЬКЛОРНЫЕ КОДЫ ПРАВОСЛАВНО-СЛАВЯНСКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ

70

Тіщенко Олена Миколаївна

КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА У ЧАСОВОМУ ВИМІРІ

74

Шевцова Элина Павловна,Варина Надежда Евгеньевна,

МЕДИЙНОЕ ОБРАЗОВАНИЕ КАК ИНСТРУМЕНТ ФОРМИРОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНОЙ ИНФОРМАЦИОННОЙ КУЛЬТУРЫ

77

Шликова Анна Андріївна, Рудакова Юлія Сергіївна

Дідик Володимир Володимирович

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

80

Чирчик Сергій Васильович

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ КУЛЬТУРИ І ОСВІТИ

82

Церковняк-Городецька Олеся Георгіївна

НАУКОВІ СПІВТОВАРИСТВА УКРАЇНСЬКОЇ ГУМАНІТАРНОЇ НАУКИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

83

Азаренков Віктор Миколайович

Кондратенко Юрій Миколайович

Азаренкова Анна Вікторівна

Титович Андрій Олександрович

Сумський державний педагогічний

університет ім. А.С.Макаренка, м. Суми

Національний педагогічний

університет ім. М.П.Драгоманова, м. Київ

ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ
Становлення державної мови та її повноцінне функціонування є одним із критеріїв успішного розвитку любої правової держави та укріплення її авторитету на міжнародній арені.

Спробуємо простежити становище української мови в Україні в минулому та сьогоденні української держави і можливо надати відповідь на деякі питання стосовно успішного розвитку України. Протягом майже чотирьох століть українська мова зазнавала жорстокого переслідування та заборону. Наводимо хронологію знущання над українською мовою, методичного і системного викорінювання української мови як мови українського народу:

1622 — наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на «Кіевскія новыя книги!» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.

1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів із церковних книг.

1729 — наказ Петра III переписати з української на російську мову всі державні постанови й розпорядження.

1753 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати й використовувати український буквар.

1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

1808 — закриття «Студіум рутенум» — українського відділення Львівського університету.

1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.

1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 — розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.

1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.

  1. — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих.
  2. — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування українськомовної духовної і популярної освітньої літератури: «Ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
  3. — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має вестися лише російською мовою.
    1. — запровадження польської мови як офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
    2. — роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що кінцевою метою освіти всіх інородців «незаперечне повинно бути обрусіння».

1876 — Емський указ Олександра II про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої українськомовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.

1881 — заборона викладання у народних школах й виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови українською.

1895 — заборона Головного управління у справах друку видавати українські книжки для дітей.

1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою (!) Сенат оголошує українськомовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

      1. — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення неросійських клубів.
      2. — постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси.

1914—1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, Церкви.

1919 — зруйнування поляками Західно-Української Республіки.

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), у якій перемогти повинна перша.

1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

        1. — закон Румунського королівства про зобов’язання всіх «румун», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925- остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові.

1926 — лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».

1933 — телеграма Сталіна про припинення «українізації».

1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 р., яким дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах із більшістю учнів-українців.

1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи української мови.

1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

1947 — операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення всіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960—1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.

1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».

1974 — постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.

1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках» («Брежнєвський циркуляр»).

1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»).

1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15 відсотків зарплатні вчителям російської мови порівняно з учителями української мови.

1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 — постанова ЦК КПРС «Про законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».

1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

Український народ, здійснивши національно – визвольну революцію 1990-91 років, завершив багатовікову боротьбу українців за власну державу. Мільйони українців, котрі попри нечуваний антиукраїнський терор, зберегли свою історичну пам’ять, національну самосвідомість, сподівались на відродження віками потоптуваної і принижуваної української мови.

Сьогодні з болем мусимо констатувати – цього не сталось. Причин тут багато. Це і глибокі внутрішні деформації постколоніального українського суспільства, і нерозуміння посткомуністичних чиновників усіх рівнів, і гілок влади, важливості впровадження в життя 10 ст. Конституції України, а часто-густо й небажання це робити. Це й агресивність п’ятої колони – комуністів й шовіністів різних мастей у їхньому абсолютному запереченні права української мови на існування. Зрештою, це подрібненість політичних і громадських українських сил.

Сьогоднішній стан української мови в нашій державі можна визнати незадовільним. Той факт, що значна частина українських громадян використовує у своєму повсякденному житті мову сусідньої країни, повинен змусити всіх нас замислитися, чи достатньо ми працюємо задля популяризації української мови серед наших громадян, не кажучи вже про популяризацію її за межами України.

І сьогодні не припиняються спекуляції довкола мовного питання. Ухвалені деякими міськими радами незаконні рішення про надання російській мові статусу регіональної, а фактично другої державної на території певних областей, засвідчують, що Україну як унітарну державу штовхають на шлях, який може призвести до поділу її за мовною ознакою, а далі – до втрати територіальної цілісності і державності.

Бабай Людмила Володимирівна

Стремоухова Ірина Віталіївна

Харківський національний технічний університет сільського гоподарства

імені Петра Василенка м.Харків
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Сучасна Україна-вільна і незалежна європейська держава, народ якої цінує і оберігає свої традиції й культуру. Нова влада докладатиме максимум зусиль, щоб зберегти і примножити наші національні скарби, серед яких українська мова займає особливе місце. Українська мова-визначальний чинник українського народу на сторожі коло них поставлю Слово. Розвиток українського суспільства пов’язаний з формуванням нових видів діяльності, поведінки і спілкування, що, у свою чергу, припускає появу відповідних нових етнічних програм, представлених кодами мови та культури. У процесі цього розвитку відбувається диференціація раніше синкретичних програм, виникає складна координація й субординація нових і традиційних програм. Українській мові у державотворчому процесі.

Ми прожили більше 10 років у незалежній державі, а питання про мову стоїть досить гостро. У 1996 році була прийнята Конституція України-це статус України, як незалежної держави. Це дає змогу українській мові відроджуватися. Не такими швидкими темпами, як хотілося б, але впевнено і безповоротно українська мова набирає все більшого розмаху. Швидко розвивається в усіх сферах і напрямах політичного, громадського і культурного життя. Набуває статус державної мови, впевнено проникає в усі галузі нашого життя. Сьогодні важко собі уявити професіонала в будь-якій галузі промисловості, який би обмежував коло своїх інтересів суто технічними проблемами. Тому одним із завдань вищої школи залишається гармонійне поєднання дисциплін гуманітарного циклу з фаховими предметами. У ХХІ ст. у зв’язку з переорієнтаціею системи освіти на нові цінності, небхідні суттєві зміни в системі освіти, особливо в тій ланці, де формується спеціаліст вищої кваліфікації. У зв’язку з цим останнім часом питання, пов’язані з проблемою формування культури професійного спілкування студентів технічного університету, залишаються відкритими. Професійне спілкування реалізується в мовній комунікації і є втіленням у мовленні форм професійної діяльності з урахуванням різних рівнів взаємодії, специфіки ситуацій, мети и завдань навчання. Професійне спілкування в цілому розглядається як інтелектуальне спілкування, що ґрунтується на комплексі професійних знань, умінь і навичок. На нашу думку, формування культури професійного спілкування майбутніх фахівців промисловості та виробництва неможливі без систематичної, цілеспрямованої підготовки в рамках предмета Українська мова (за професійним спрямуванням)

У процесі спілкування люди здійснюють комунікацію засобами мови. За допомогою мови люди заявляють про свої потреби й інтереси, висловлюють свою думку. Спілкування-сукупність зв’язків і взаємодії індивідів, груп, спільнот, під час яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками й результатами діяльності. Найзмістовнішим, ємним і виразним засобом людського спілкування є слово, мова. Уміння говорити й слухати, вести бесіду – важлива умова взаєморозуміння, перевірка істинності чи помилковості своїх думок, уявлень. Однак і мова тіла (погляд, жест, поза, особливості поведінки при розмові) може виявити ставлення до людини, характеризувати культуру співрозмовника.

Мова-це дух народу, його буття. Духовний світ індивіда пов’язаний з розвитком його мовних здібностей. У мові відбито характер народу, історія, побут. Мова є засобом спілкування між людьми. Це обмін думками, інформацією, це передача знань. Мова є важливим чинником розбудови громадського суспільства. Сучасна наука доводить, що мова є унікальним інструментом культури. Вона є зв’язком між людиною і мисленням. Мова дає змогу людям розуміти один одного. Мова-це явище суспільне, соціальне. Вона функціонує, розвивається тільки в суспільстві і е найнеобхіднішою умовою сутності людини, живе, функціонує в мовленні-усному чи писемному. Пройшло багато часу перш ніж людина оволоділа писемністю, навчилася писати-це дало змогу дізнатися про багато цікавого, що випало на долю народу. Ми спілкуємося, надаючи перемогу усному мовленню. І це правильно, адже усне мовлення-універсальний засіб спілкування. Дуже важливо оволодіти словом, вмінням правильно ним користуватися, навчитися переконувати словом. Майстерне володіння словом включає і культуру мовлення. А культура мовлення -це оволодіння нормами літературної мови. Василь Сухомлинський писав, що «мовна культура-це живодайний корінь культури розмовної, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти і писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову і свою справу». З того як говорить людина, можна визначити, що це за людина. Можна зрозуміти її характер, рівень культури, інтелекту.

Мовна проблема пов’язана з питанням про становлення еліти нації , яка могла перешкодити процесам духовного збідніння нації, яка могла перешкодити процесам духовного збідніння нації, яка могла перешкодити процесам духовного збідніння нації, мовного та національного збайдужіння. Людина, яка робить вигляд ніби їй байдужі проблеми держави, але робить це чужою для цієї держави мовою, ця людина не може називати себе громадянином своєї країни. Вона не зможе розв’язувати проблеми своєї держави, не зможе зберегти традиції країни, турбуватися про майбутнє нації. Людину, яка все це зробить для країни, потрібно виховувати ще з дитинства. Людина народилась і повинна зразу почути українську мову, мову свого народу. Ми повинні зробити все можливе, щоб вивчення мови було на гідному рівні. Кожна людина, яка проживає на території України, має оволодіти українською мовою. Оволодіння мовою забезпечує комфортне буття людини в навколишньому середовищі. Мова є могутнім чинником відображення дійсності. Вона є частиною соціального середовища, у якому живе людина, у якому складається ментальність нації і кожного індивіда. Особа виростає у мовному середовищі, стає її носієм. І хоч від окремої людини доля мови не залежить, але живе вона доти, доки існують носії, які вивчають, користуються нею. Мова є ланцюгом між минулим і майбутнім. Тому на заняттях з української мови ми повинні прищеплювати студентам любов до неї, до українського слова, студенти мають вільно володіти і свідомо користуватися нею. Мова не тільки формує свідомість і впливає на світогляд студента, а через них впливає і на поведінку особи та її вчинки. Видатний учений О.О. Потебня доводив, що люди, які правило, добровільно не відмовляється від своєї мови. А за його висновками саме мова дає змогу людині глибше орієнтуватися в самій собі, усвідомлювати свій фізичний стан, думки і почуття, формувати в людині національну свідомість, совість, чесність, правдивість. А нашу мову гнобили віками, знищували її, але вона вистояла для того, щоб довести всім свою могутність и незборимість. Становлення нової спільноти вимагає знання української мови, вивчення її історії та розвиток. Українська мова повертає свої втрачені позиції в усіх сферах життя суспільства, тому її вивчення є потрібним і дуже важливим процесом. Сьогодні ми є свідками того, як у сферах нашого життя розширюється функціонування української мови. Лексика сучасної української мови весь час перебуває у русі. Нові слова входять у наше життя і прикрашають мову. Це велика кількість іноземних слів, що увійшли до лексики нашої мови. Ці лексичні пласти не зробили слов’янські мови біднішими, а зробили їх рівноправними партнерами, бо слов’янські мови набули сучасного наукового та суспільного рівня завдяки цьому. Іншомовні слова засвідчують, що лексика дуже чутлива до змін у житті суспільства -політичних, економічних та культурних і водночас збагачує словниковий запас слов’янських мов. Високої мовної культури здатна досягти людина, яка наполегливо працює над словом, людина діяльна в думці. Наші громадяни мають навчитися національно мислити, усвідомити свої національні цінності, насамперед роль мови, і тоді Україна стане нарівні з високорозвиненими країнами. Українська мова та українська культура пропагують ідею громадянського суспільства, сприяють становленню України як демократичної, правової держави. Україна має всі шанси зайняти гідне місце серед цивілізованих держав з високою культурою. Кожний громадянин України незалежно від національності зобов’язаний знати і поважати державну мову, вміти спілкуватися нею, володіти культурою мовлення. Державна мова повинна виконувати всі суспільні та культурні функції, бути мовою науки.
Білик Олена Миколаївна

Харківська державна академія культури, м. Харків

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ) У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ НАПРЯМУ «КУЛЬТУРОЛОГІЯ»
В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені постало  питання піднесення статусу української мови як державної, забезпечення використання її в усіх сферах громадського й державного життя.

Перед викладачами української мови нефілологічних вищих навчальних закладів стоїть завдання – формування в майбутніх спеціалістів професійно-значущих комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок, які допоможуть забезпечити високий рівень трудової діяльності відповідно до сучасних вимог. Особливого значення це завдання набуває, коли йдеться про майбутніх фахівців-культурологів.

З кожним роком дедалі більше розширюються сфери функціонування української літературної мови в житті нашої держави, підвищуються вимоги до рівня володіння нею в професійному спілкуванні. З метою забезпечити нагальні потреби в підготовці фахівців різних галузей Міністерство освіти і науки України впровадило для студентів вищих навчальних закладів різного рівня акредитації курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)», що в навчальному плані зайняв місце дисципліни «Ділова українська мова».

Наприкінці грудня 2009 року наказом Міністерства освіти і науки України було затверджено програму навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра. До цього часу не існувало єдиної типової програми з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)», кожен навчальний заклад змушений був самостійно розробляти робочі навчальні програми зі згаданої навчальної дисципліни. Відсутність стандартної державної програми призвела до появи авторських програм, різноманіття підходів до змісту та методик викладання української мови за професійним спрямуванням

У новій програмі зазначено, що «акцент переноситься з традиційної настанови — засвоєння відомостей про літературні норми усіх рівнів мовної ієрархії — на формування навичок професійної комунікації, студіювання особливостей фахової мови, на розвиток культури мови, мислення і поведінки особистості» [1].

Усе це відкриває нові перспективи щодо вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» і передбачає розробку нових методичних систем щодо викладання згаданої навчальної дисципліни.

Сьогодні підготовка фахівців-культурологів є складною багаторівневою системою гуманітарної освіти. Особливістю культурологічної освіти залишається її спрямованість на виховання професійних і загальнолюдських якостей, а підготовка студентів становить цілісну, динамічну педагогічну систему, яка має комплексний характер і охоплює різноманітні ідейно-моральні, соціально-психологічні, мистецтвознавчі, філологічні, організаційні та інші аспекти. Проблема культури залишається однією з найактуальніших у світовій педагогічній і науково-дослідній діяльності. А культура тісно пов’язана з мовою, особливо з рідною.

Серед провідних тем для засвоєння студентами-культурологами –формування інтелектуальної компетенції в умовах інформаційного суспільства, уміння аналізувати дійсність з культурологічного погляду, з огляду на це особливої актуальності набуває й проблема мовної фахової підготовки, коли йдеться про майбутніх працівників галузі «Культура», особливо, про майбутніх культурологів.

Важливою складовою в комплексі освітньої програми майбутніх культурологів має стати українська мова (за професійним спрямуванням), яка базується на знаннях, уміннях та навичках, отриманих під час вивчення інших мовознавчих дисциплін.

Виходячи із мети курсу, яка полягає в «підвищенні рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичному оволодінні основами офіційно-ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні» [1], виникає необхідність дещо переглянути й методику викладання цієї навчальної дисципліни. Головним стає формування комунікативної компетенції студентів, набуття ними комунікативного досвіду, вироблення навичок оптимальної мовної поведінки у професійній сфері.

Для надання поштовху процесам вивчення навчального курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» необхідно, перш за все, зацікавити студентів, навчання має бути послідовним, процес навчання має стимулюватися, результат навчання має оцінюватися, досягнення в навчанні мають заохочуватися.

Процес пробудження зацікавленості студентів-культурологів у вивченні та застосуванні української літературної мови доцільно розглядати виключно як освітньо-культурну проблему, пов’язану з історією нашої країни, розвитком української культури.

З метою подальшої популяризації української мови в нашій країні, надання поштовху до вивчення української літературної мови, набуття громадянами України мовної компетенції як необхідної складової освіченої та інтелігентної людини доцільно запровадити широке залучення студентів до творчої роботи з українською літературною мовою, а це, в першу чергу, можливо зробити саме на заняттях з навчальної дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

Професійний розвиток майбутнього конкурентоспроможного фахівця значною мірою пов’язаний з розвитком його творчого потенціалу, особливо, якщо йдеться про фахівця сфери культури. Тому на практичних заняттях з української мови (за професійним спрямуванням) варто застосовувати різні методи та прийоми, які сприятимуть розвитку творчої активності студентів, краще підготують їх до майбутньої професійної діяльності, оскільки в майбутньому вони обов’язково матимуть справу зі словом, з комунікацією.

Робота над формуванням лінгвістичних вмінь підпорядковується інтересам розвитку мовлення, формуванню комунікативних вмінь та навичок та передбачає активне застосування інтерактивних методів навчання, інноваційних технологій.

Так, на практичних заняттях, крім традиційних вправ, можна виконувати й такі види роботи, як ігрове проектування, розігрування ролей, навчальні ділові ігри.

Ділова гра є одним із засобів моделювання професійної діяльності в навчальному процесі. Її суть полягає у відтворенні цієї діяльності в спеціально створених умовах, які відображають реальну професійну ситуацію.

  1   2   3   4   5   6
База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий