Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття Зміст

Загальна характеристика галузевої структури економіки
Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття Зміст

Скачати 412.61 Kb.

Сторінка 1/3 Дата конвертації 16.04.2016 Розмір 412.61 Kb.

  1   2   3

Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття

Зміст

стор.

Вступ …………………………………………………………………………………… 3

  1. Національна економіка, основи системи галузей та їх класифікація……… 5
  2. Загальна характеристика галузевої структури економіки……………………… 11
  3. Необхідність державного регулювання структурних зрушень у ринковій економіці…………………………………………………………………………………………….18
  4. Перспективи розвитку галузей національної економіки……………………….. 24

Висновки……………………………………………………………………………….. 29

Література…………………………………………………………………………………. 31

Вступ

Я вважаю, що проблема створення ефективної галузевої структури економіки України на сьогоднішній день є однією з найактуальніших. Після розпаду СССР економіка України успадкувала неефективну галузеву структура, яка не здатна функціонувати в ринкових умовах. А структурні деформації, притаманні українській економіці за часів командно-адміністративної системи, лише посилились в умовах перехідного періоду. Переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії спотворила структуру всієї економіки. Занепад легкої і харчової промисловості призвели до того, що Україна не може забезпечити внутрішній ринок товарами першої необхідності.

Зовсім нерозвиненою сьогодні залишається сфера послуг в Україні. ЇЇ частка У ВВП складає лише 35%, тоді як в розвинутих країнах з ринковою економікою цей показник становить 50-60%.

Тому необхідність структурних зрушень в економіці України є надзвичайно важливою. А досягнення ефективності цих процесів вимагає інтенсивного втручання держави. Світовий досвід показує, що в розвинутих постіндустріальних економіках структурна політика завжди відігравала роль у забезпеченні стабільного розвитку. Система державного управління постійно використовувала широкий спектр регуляторних і законодавчих заходів, що дозволяло трансформувати національну економіку для досягнення максимальної ефективності її функціонування.

Метою дослідження курсової роботи було з’ясувати наявний стан галузевої структури економіки України, визначити напрямки її реструктуризації та перспективи розвитку найбільш пріоритетних галузей національної економіки. В роботі застосовувався досвід структурної побудови економіки США та країн ЄС.

При написанні роботи використовувалися різні джерела інформації, серед яких: підручники, періодичні видання („Економіка України”, ”Економіст”), Закони України та проекти Кабінету Міністрів України, статистичні збірники та сторінки Інтернету.

Курсова робота складається з чотирьох питань. В першому питанні викладені теоретичні аспекти побудови національної економіки та її галузевої структуризації. В другому питанні аналізувався наявний стан галузевої структури економіки України та були визначені основні проблеми національної економіки. У третьому питанні була описана необхідність державного втручання в процеси структурних зрушень у ринковій економіці враховуючи досвід зарубіжних країн. В четвертому питанні були визначені найбільш перспективні галузі національної економіки та напрямки їх подальшого розвитку. Загальний обсяг курсової роботи – 31 сторінок.

1. Національна економіка, основи системи галузей та їх класифікація
Національна економіка будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Вона форму­ється століттями в результаті поглиблення суспільного поділу та коопе­рації праці, грунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечує реалізацію національних економічних інтересів цієї країни.

Національна економіка або господарство країни – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами. [6, c. 60]

Національна економіка характеризується певним рівнем розвитку про­дуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного від­творення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населен­ня, зовнішньоекономічними зв’язками.

Національну економіку вирізняють серед інших економік такі ознаки:

  • зв’язки між господарюючими суб’єктами, обумовлені суспільним поділом праці;
  • господарська цілісність;
  • спільне економічне середо­вище, в якому діють суб’єкти господарювання;
  • спільна система економіч­ного захисту тощо. [3, c. 53]

Суб’єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства і держава. Вони вступають між собою в економічні відносини, що можуть набувати форми вертикальних і горизонтальних зв’язків. Будь-який економічний суб’єкт — домогосподарство, підприємство чи держава — є економічно відокремленим, а отже, має певний економічний інтерес. Діяльність кожного економічного суб’єкта підпорядкована реа­лізації цього інтересу. Економічні інтереси суб’єктів різні й навіть супереч­ливі, тому досягти єдності економічних інтересів усіх суб’єктів дуже складно.

Для вивчення національної економіки і вибору механізмів її регулювання національну економіку треба певним чином структурувати, тобто виділити її окремі підсистеми та елементи.

Залежно від напряму аналізу економічних явищ найпоширенішими типами структурування економіки є структура факторів відтворення, галузева структура, структура економіки в розрізі її великих секторів, структура внутрішніх і зовнішніх зв’язків, регіональна структура, структура виробництва й споживання тощо.

Визначальна роль у структурній характеристиці економіки належить її галузевій структурі, пов’язаній зі станом суспільного поділу праці. Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видів — усередині суспільства й усе­редині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майс­тернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

Важливими факторами суспільного поділу праці на нинішньому етапі розвитку України є багатоукладність і переважно ринковий ха­рактер її економіки. Тому традиційний підхід до аналізу галузевих пропорцій, відповідно до якого досліджується динаміка співвідношення між промис­ловістю та сільським господарством, між важкою та легкою промисловістю тощо, не є ефективним, оскільки не відображає функціональних зв’язків між підсистемами та елементами національного ринку. Теоретичною основою такого підходу, який застосовувався в умовах планової економіки, був пріоритет виробниц­тва над споживанням. А в умовах ринкового трансформування структура виробництва визначається структурою платоспроможного по­питу. Тільки в умовах певної пропорційності між попитом і пропозицією, а також при достатньому рівні розвитку ринкової інфраструктури стає можли­вим ефективне функціонування механізму, який зводить разом продавців і покупців.

Національний ринок країни – це складна система взаємодії окремих ринків як у продуктовому, так і в географічному розрізах. [6, c. 60]

Структурування національної економіки і структурування національного ринку, мають багато спільного і повинні існувати паралельно, доповнюючи одне одного.

При галузевій структуризації національної економіки використовують поняття «господарська га­лузь» і «чиста галузь».

Господарська галузь — це сукупність підприємств і установ з одним органом управління. Групування підприємств за галузями здійснюється виходячи з призна­чення вироблюваної продукції, характеру технологічного процесу або подібності ви­користовуваної сировини. Класифікаційною одиницею є підприємство з самостійним балансом. Кожне окреме підприємство належить тільки до однієї галузі. [6, c. 60]

Чиста галузь — це сукупність підприємств, які випускають однакову продукцію, але перебувають у підпорядкуванні різних відомств. Чиста галузь не збігається за показниками розвитку з господарською, що формується як сукупність підприємств, які перебувають у підпорядкуванні одного відомства. Вона враховує продукцію, ви­роблювану на підприємствах усіх типів і будь-якої спеціалізації, що дає можливість виходити з реальної структури економіки. Схема чистих галузей використовується при розробці міжгалузевих балансів і у системі національних рахунків, узгоджується з номенклатурою товарних ринків і аналізом ринкової кон’юнктури. [6, c. 60]

Національна економіка країни є цілісним організмом. Вона об’єднує взає­мопов’язану систему галузей, видів виробництв і територіальних комплексів. У цій системі органічно взаємодіють галузі матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок то­що) і галузі нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров’я, куль­тура). Природно, що співвідношення зазначених сфер і галузей, тобто струк­тура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потен­ціал країни, тим досконаліша система господарювання, тим краще викорис­товуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення.

У макроекономічних дослідженнях як основу для галузевої структури нерідко використовують поняття „сектор економіки”.

Сектор економіки — це сукупність інституціональних одиниць — резидентів, які мають подібні економічні цілі, функції та поведінку. [6, c. 60]

Згідно з системою національних рахунків, рекомендованою ООН у 1993 р., еко­номіка поділяється на п’ять секторів:

  • нефінансових корпорацій (об’єднує корпо­рації, зайняті ринковим виробництвом);
  • фінансових корпорацій (охоплює інституціональні одиниці, зайняті фінансовим посередництвом);
  • державних установ (яв­ляє собою сукупність юридичних осіб, зайнятих неринковим виробництвом);
  • домашніх господарств (включає, здебільшого, споживаючі одиниці);
  • некомерційних органі­зацій (об’єднує організації, що обслуговують домашні господарства, надаючи їм неринкові послуги). [6, c. 61]

У складі сектора нефінансових корпорацій виділяють три групи галузей:

  1. пов’язані з видобуванням ресурсів (первинний сектор);
  2. зайняті переробкою цих ресурсів і випуском готової продукції (вторинний сектор);
  3. сфера послуг у широкому розумінні (третинний сектор). [6, c.61]

Існує і таке визначення сектора економіки, як «велика, значна части­на економіки» .

Виходячи саме з такого розуміння, виділяють промисловий сектор економіки, який включає добувну і обробну промисловість, енергетику, будівницт­во, газо- і водопостачання. Саме промисловість визначають як провідну галузь матеріального вироб­ництва.

Міжгалузевими генералізованими структурними підрозділами про­мисловості є:

  1. паливно-енергетичний комплекс (паливна промисловість і електроенергетика);
  2. машинобудівний;
  3. комплекс галузей, які виробляють сировину й матеріали (хіміко-лісовий комплекс, чорна і кольорова металургія, промисловість будівельних матеріалів);
  4. галузі, які виробляють предмети споживання (легка та харчова промисловості). [9, c. 148]

М. Портер вважає, що жодна національна галузь не може досягти конкуренто­спроможності ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринку без виникнення та зміцнення ряду підтримуючих і супутніх галузей, які утворюють систему, визначену в його теорії як кластер. Величезний прогресивний вплив на економічний розвиток країн справ­ляють саме такі — сконцентровані за географічною ознакою — групи взаємозв’язаних компаній, спеціалізованих постачальників і фірм різних галузей, а також пов’язаних з їх діяльністю організацій (освітніх закладів, агентств із стандартизації, торговельних підприємств). М. Портер вважає, що кластери являють собою новий спосіб структурування економіки, організації, теорії та практики економічного розвитку, а також встановлення держав­ної політики, який забезпечує додаткові можливості для зростання продуктивності суспільної праці.

Поділ національної економіки на кластери може здійснюватись двома шляхами:

  1. Встановлення кооперованих зв’язків між підприємствами при посередництві регулюючої функції ринку.
  2. Безпосередня організація відносно замкнутої сітки виробничо-господарських зв’язків кооперованих підприємств різних галузей на базі взаємного переплетення їх інтересів (найтиповіші форми цього типу структурування — концерн, корпорація, ФПГ). [6, c. 62]

Концепція кластерів базується на ширшому, динамічнішому баченні процесу конкуренції між фірмами та регіонами на основі зростання продуктивності. Згідно з цією концепцією, взаємозв’язки та обмін у кластері сильніше впливають на зростан­ня продуктивності, ніж масштаби діяльності окремих фірм. Усі кластери є пріоритет­ними, і всі вони являють собою потенціал щодо вкладу у підвищення добробуту лю­дей. Державні та приватні інвестиції, що направляються на поліпшення умов функ­ціонування кластеру, приносять користь відразу багатьом фірмам.

На відміну від цього, розгляд ситуації у країні та у світі з точки зору галузей або вузьких секторів час­то зводиться до лобіювання їх інтересів у питаннях виділення субсидій, обмежень імпорту або полегшення податкового тиску на компанії, що беруть участь у відповід­них процесах. Отримані при цьому пільги й переваги можуть деформувати ринок, порушуючи пропорції міжгалузевого конкурентного розподілу капіталів. Однак уже в середньостроковому періоді ці «підтримані» галузі, позбавлені умов для повноцінної реалізації своєї продукції в умовах загальної несприятливої економічної кон’юнкту­ри, починають відчувати ті самі (якщо не більші) проблеми розвитку.

Замість того, щоб рекомендувати якісь обмеження для іноземних фірм, теорія кластерів пропонує заохочувати їх. Ці фірми посилюють зовнішні зв’язки кластеру та сприяють підвищенню його продуктивності, а їх діяльність, у свою чергу, створює умови для зростання зайнятості в кластері та його додаткового інвестування.

Якщо промислова політика має тенденцію до порушення конкуренції на користь окремих галузей або підприємств, то теорія кластерів фокусує свою увагу на подо­ланні обмежень, які накладаються на підвищення продуктивності та зростання конку­ренції, а також на динамічний розвиток ринку.

2. Загальна характеристика галузевої структури економіки України
Рівень освоєння території України відносно високий. Економіка України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподі­лу та обміну на всій території. Вона має складну, досить диференційовану й диверсифіковану структуру. Для неї характерні:

  • пере­важання важкої індустрії;
  • недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання;
  • наявність галузей і виробництв, що за­безпечують науково-технічний прогрес і розширення та поглиблення внутрішньо і міжгалузевих виробничих зв’язків. [9, c.125]

Однак переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії в Україні деформувала структуру всієї економіки, тому в перспективі потрібні рі­шучі структурні зміни на користь прискореного розвитку виробництва товарів народного споживання, що сприятиме не лише розвитку легкої і харчової промисловості, а й активному залученню машинобудівного та оборонного комплексів до випуску товарів народного споживання.

На галузеву структуру економіки України впливають різні еконо­мічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень за­безпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція.

Функціонування та вдосконалення господарства Укра­їни пов’язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього господарства, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням ріння суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища,

Економіка України розвивалася за міжреспубліканським поділом праці, дво- і багатосторонніми економічними угодами. У процесі розвитку докорінно змінилася її структура. Провідну роль почала відігравати важка промисловість, на яку в 1989 р. припадало 69,5% про­дукції промисловості. Це змінило співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між видобувною та оброб­ною промисловістю, а також між різними галузями промисловості й міжгалузевими комплексами.

З 1990 р. структура господарства України значно змінилася. Так, зменшилися промислове виробництво — на 43%, частка сільського госпо­дарства у ВВП — з 20,8% у 1992 р. до 15.3% у 2002 р. Будівельний комплекс зазнав значних змін (з 8-10% у 1990 р до 4% у 2002 р.), а частка послуг у ВВП зросла з 25% до 32% у 2002 р. Тіньова економіка, за оцінками спеціалістів, становить біля 60%.

Промисловість – найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. У цій галузі в 2002 р. було задіяно 34% промислово-виробничих фондів, 29,2% промислово-виробничого персоналу. Обсяг промислової продукції в загальному обсязі валової продукції галузей економіки (в основних цінах) становив 49%, валова додана вартість промисловості в загальному обсязі валової доданої вартості галузей економіки – 34,4% (табл. 1).

Таблиця 1

Промисловість в економіці (відсотків)

Показник 1985 1990 1995 1997 1998 1999 2000 2002 Обсяг промислової продукції

у загальному випуску

(в основних цінах)

50,7

47,4

41,9

43,3

46,5

47,0

49,0

Валова додана вартість

промисловості в загальному

обсязі валової доданої вартості галузей економіки

— 36,0 34.6 28.4 29,8 32,8 31,4 34,4 Основні засоби промисловості

33,4

32,4

31,5

29.7

31,1

31,2

32,2

34,0

Частка промислово виробничого персоналу

30,6

30.4

27,6

27,0

27,4

27,2

25,2

29,2

Джерело: Статистичний щорічник України за 2002 р.
Кризовий період у промисловості, протягом якого обсяг виробництва скоротився наполовину, було подолано в 1999 р., коли негативна динаміка змінилася на позитивну. За 1999 р. обсяг промислової продукції зріс на 4%, за 2000 р. — на 13%, за 2001 р. — на 14%, за 2002 – на 7%. Крім того, почала поліпшуватися галузева структура промисловості за рахунок виперед­жального розвитку обробних (пере­робних) галузей, які випускають кін­цеву продукцію, порівняно з добувни­ми галузями, які випускають проміж­ну продукцію (див. табл. 2).

Таблиця 2

Приріст продукції за основними галузями промисловості (відсотків)

Галузі

Роки

2000 2001 2002 Вся промисловість

Добувна

Обробна

Паливна

Електроенергетика

Металургія

Машинобудування

Харчова

Легка

Деревообробна і паперова

13,2

6,4

16,6

-4

-1,8

21,3

15,3

23

36,4

56,5 14,2

3,3

17,2

5

2,6

5

18,8

18,2

13,8

28 7

2,3

8,9

1,1

3,9

11,3

8,4

0,4

23,4

Джерело: Статистичний щорічник України за 2002 р.
Зростання промислового вироб­ництва відбувається на основі підви­щення попиту внутрішнього (інвести­ційного та споживчого) і зовнішнього ринків. Так, зростання інвестицій в національну економіку становило у 2000р. — 14%, у 2001р. — 20%, у 2002р. – 9%, що, відповідно, збільшило внутрішній попит на продукцію машинобудування, ме­талургії та промисловості будівель­них матеріалів. Підвищення реальної заробітної плати у 2000 р. на 3,6%, в 2001 р. на 19%, в 2002 на 18%, а та­кож пенсій та інших соціальних ви­плат, відповідно, збільшило внутріш­ній попит на продукцію харчової та легкої промисловості. Зовнішньотор­говельний оборот зріс у 2000 р. на 17%, за 2001 р. — на 14% і в 2002р. на 10,5% (при додатному сальдо). [1, c. 24]

Структура промислового комплексу:

  1. Важка промисловість:

— машинобудівний комплекс,

— металургійний комплекс,

— хімічно-лісовий комплекс,

— промисловість будівельних матеріалів,

— паливно-енергетичний комплекс.

  1. Легка промисловість.
  2. Харчова промисловість. [9, c. 129]

Будівельна галузь є однією з найважливіших галузей національної економіки, від якої залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. Важливість цієї галузі для економіки будь-якої країни можна пояснити наступним чином: капітальне будівництво, напевне, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народ­ного господарства. Економічний ефект від розвитку цієї галузі полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. Адже з розвитком будівельної галузі будуть розвиватися: виробництво будівель­них матеріалів і відповідного обладнання, машино­будівна галузь, металургія і металообробка, нафто­хімія, виробництво скла, деревообробна і фарфоро-фаянсова промисловість, транспорт, енергетика тощо. І, вочевидь, як ніяка інша галузь економіки, будівництво сприяє розвитку підприємств мало­го бізнесу, особливо того, який спеціалізується на оз­доблювальних і ремонтних роботах, на виробництві та встановленні вбудованих меблів і т. ін

Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди зношені майже на 60 %, у середньому на одну родину вони втричі менші ніж в Росії і вчетверо — ніж у Литві. Порівняно із західноєвропейськими країнами матеріальна база України в 3-5 разів менша стосовно житла, в 4-5 разів щодо культури та спорту, удвічі щодо науки та в 5-6 разів щодо медицини.

  1   2   3
База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий