Фізіотерапія в системі фізичної реабілітації

Основних фізіотерапевтичних чинників, представлена їх фізіологічна дія та загальні показання до призначення. Викладено способи поєднання фізіотерапії з іншими засобами фізичної реабілітації
Содержание
  1. Електростимуляція – метод підсилення діяльності органів і систем організму, при якому штучний електросигнал подразнює їх замість природного нервового імпульсу і стимулює їх діяльність. Найбільше розповсюдження вона отримала як метод електрогімнастики посмугованих м’язів з метою підтримки їх скорочувальної здатності та сили; попередження атрофії та відновлення функції м’язів, підвищення їх функціонального стану, в тому числі і у спортсменів.
  2. Електричні та магнітні поля
  3. Індуктотермія – дія на організм змінного магнітного поля високої частоти, внаслідок чого у тканинах на глибині 5-8 см виникає теплова дія. Виникає
  4. гіперемія; покращується трофіка, процеси розсмоктування, регенерації та загоєння, терморегуляція; знижується збудливість нервової системи, м’язовий тонус; болезаспокійлива, протизапальна, антиспастична дія на сфінктери, кишечник, бронхи, судини, жовчні шляхи.
  5. Механічні коливання
  6. Світлолікування
  7. Лікування штучним повітряним середовищем
  8. Радіоактивні лікувальні чинники
  9. Водолікувальні чинники
  10. Сульфідні ванни. Головний діючий компонент – сірководень та його солі. Газ має високу розчинність у воді, не утворює бульбашок і тому основна дія на організм – хімічна. Сірководень діє на шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи, потрапляє у кров і спричиняє суттєві зміни в організмі – він викликає гіперемію шкіри, стимулює діяльність серця, кровообіг у нирках, печінці, головному мозку, обмін речовин. Ванни знижують збудливість нервової системи, покращують ферментативні і репаративні процеси, проявляють протизапальний, розсмоктуючий, трофічний ефекти. Застосовується при захворюваннях серцево-судинної системи, суглобів, хребта, нервової системи, для лікування хронічних травм опорно-рухового апарату та для нормалізації функцій вегетативної нервової системи при інтенсивних тренуваннях.
  11. Хвойні ванни (35º – 37º С) мають приємний запах хвої і колір води. Вони діють заспокійливо і рекомендуються при неврозах з підвищеною дратівливістю і втомою, поганому сні, початкових стадіях гіпертонічної хвороби.
  12. Теплолікувальні чинники
  13. ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
  14. ЛІТЕРАТУРА
  15. ЗМІСТ
Фізіотерапія в системі фізичної реабілітації

Скачати 206.64 Kb.

Дата конвертації 18.04.2016 Розмір 206.64 Kb. Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г.Короленка
Кафедра біологічних основ фізичного виховання

ФІЗІОТЕРАПІЯ В СИСТЕМІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
Методичний посібник

Полтава

2004

УДК 615.8 ( 072. 2 )

Фізіотерапія в системі фізичної реабілітації: Методичний посібник. – Полтава, 2004. – 18 с.

Укладач: Мироненко С.Г.

У посібнику дана коротка фізична характеристика основних фізіотерапевтичних чинників, представлена їх фізіологічна дія та загальні показання до призначення. Викладено способи поєднання фізіотерапії з іншими засобами фізичної реабілітації (лікувальною гімнастикою, лікувальним масажем, механотерапією, працетерапією) у процесі комплексного лікування.

Для студентів вищих навчальних закладів фізкультурного профілю, тренерів.

Рецензенти: Расін М.С. – професор кафедри внутрішніх хвороб Української медичної стоматологічної академії, доктор медичних наук, професор.

Харченко О.В. – завідувач кафедри біологічних основ фізичного виховання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, кандидат медичних наук, доцент.

Коректор: Андрусенко О.К.
Рекомендовано до друку вченою радою ПДПУ імені В.Г.Короленка
(протокол № _____9____ від __26 лютого_ 2004 р.__)

ВСТУП

Фізіотерапія – застосування фізичних чинників з лікувально-профілактичною метою. Розрізняють природні фізичні лікувальні чинники – сонце, повітря, клімат, вода (прісна, морська, мінеральна), лікувальні грязі (пелоїди) та преформовані (штучні) фізичні лікувальні чинники, які одержують за допомогою спеціальних апаратів шляхом трансформування переважно електричної енергії у різні види і форми.

Методи фізіотерапії широко використовуються та часто відіграють провідну роль у комплексі лікувальних та реабілітаційних заходів у медичних установах різного профілю (поліклініки, лікарні, санаторії та ін.). Фізіотерапія – це лікування силами природи, найдавніший спосіб боротьби людини з хворобами. Фізичні фактори можуть діяти на організм місцево через шкіру, слизову оболонку, різноманітні тканини і органи, але навіть у таких випадках завдяки нервово-рефлекторним реакціям виявляють і загальну дію. Деякі з фізичних чинників можуть впливати і безпосередньо на ЦНС, реактивність організму. Поряд з неспецифічними реакціями, подібними для багатьох фізичних чинників, кожен з них володіє і специфічною, тільки йому властивою дією на організм.

Застосування їх звичайно не викликає больових відчуттів. Фізичні чинники володіють заспокійливим, болетамувальним, тонізуючим, протизапальним, антиспазматичним ефектом, сприяють підвищенню природного та специфічного імунітету, утворенню в організмі деяких біологічно активних речовин. За допомогою фізичних чинників можна впливати на перебіг патологічних процесів, цілеспрямовано змінюючи їх. Значиму роль фізіотерапія відіграє в процесі відновної терапії. Застосування фізичних чинників показане для посилення імунобіологічних процесів в організмі, а також для відновлення сил організму після перенесеного захворювання, для загартування організму та попередження ряду захворювань чи ускладнень.

Фізичні чинники, завдяки різноманітності своїх фізичних якостей, здійснюють різний вплив на організм. Разом з тим існують також загальні закономірності, які необхідно враховувати при їх застосуванні. Насамперед слід мати на увазі, що фізичні чинники – це звичні і, як наслідок, найбільш фізіологічні для організму подразники. Вони змушують активніше функціонувати певні органи та системи, що сприяє відновленню порушеного в результаті хвороби чи травми нормального стану організму. Для вирішення питання про можливість застосування для лікування того чи іншого фізичного чинника потрібно завжди виходити з його фізичних якостей, можливості та характеру поглинання його енергії тканинами організму. Лікувальну дію можуть спричиняти лише ті фізичні чинники, енергія яких поглинається тканинами. Енергія, яка не поглинається організмом, не виявляє ніякої дії.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІКУВАЛЬНИХ ФІЗИЧНИХ
ЧИННИКІВ

Фізичні чинники підрозділяються за видом енергії та характером фізичного впливу на організм на електролікування, електричні та магнітні поля, механічні коливання.

Електролікування
Методи, що ґрунтуються на використанні електричного

струму низької напруги

Медикаментозний електрофорез – введення через шкіру ліків за допомогою постійного струму низької напруги і невеликої сили. Якщо під електрод помістити розчин ліків, то вони проникають у товщу шкіри і утворюється депо, з якого ліки будуть повільно, поступово розноситися лімфою і кров’ю. За допомогою цього методу можна вводити антибіотики, ферменти, вітаміни, вакцини тощо. При медикаментозному електрофорезі поєднується дія постійного струму та лікувальної речовини.

Застосовується електрофорез при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи, неврозах; захворюваннях шлунково-кишкового тракту з порушенням моторної і секреторної функцій; гіпертонічній хворобі (I і II стадії) тощо.

Електростимуляція – метод підсилення діяльності органів і систем організму, при якому штучний електросигнал подразнює їх замість природного нервового імпульсу і стимулює їх діяльність. Найбільше розповсюдження вона отримала як метод електрогімнастики посмугованих м’язів з метою підтримки їх скорочувальної здатності та сили; попередження атрофії та відновлення функції м’язів, підвищення їх функціонального стану, в тому числі і у спортсменів.

Застосовується при гіподинамії, м’язовій атрофії після травм і захворювань нервової системи та опорно-рухового апарату, атонії непосмугованих м’язів внутрішніх органів.

Діадинамотерапія – метод лікування за допомогою постійних електричних струмів. Основний ефект діадинамічних струмів – знеболюючий. Разом з тим вони підвищують мобільність нервово-м’язового апарату, діють протиспастично, розширюють судини, сприяють покращенню лімфо- і кровообігу, обмінних процесів, розм’якшенню рубцевої тканини, прискоренню регенерації.

Застосовується при больовому синдромі та порушенні кровообігу і трофіки, захворюваннях периферичної нервової системи, суглобів та хребта; свіжих травматичних пошкодженнях м’яких тканин; лікуванні м’язових контрактур і келоїдних рубців, розладів периферичного кровообігу та інших патологіях.

Ампліпульсотерапія – застосування змінних струмів, висока частота яких змінюється коливаннями низької частоти. Струми високої частоти глибоко проникають у тканини. Вони мають знеболюючу, протинабрякову, протизапальну властивість, покращують функціональний стан нервово-м’язового апарату. У порівнянні з діадинамічними струмами, краще переноситься хворими, бо не викликає подразнення шкіри і неприємних відчуттів під електродами та інших побічних явищ, дає не велике навантаження на серцево-судинну систему, що дозволяє широко використовувати її у лікуванні дітей.

Електросон – це стан близький до фізіологічного стану, який виникає під дією постійного імпульсного струму низької частоти і малої сили на головний мозок. Він позитивно діє на функції вищої нервової діяльності; нормалізує роботу внутрішніх органів і систем; поліпшує самопочуття і настрій; знімає нервову напругу і втому, заспокоює; сприяє підвищенню нервово-психічної та фізичної працездатності. Тому електросон можна застосовувати практично в усіх галузях медицини.

Методи, що ґрунтуються на використанні електричних

струмів високої напруги

Дарсонвалізація – метод лікування змінним високочастотним імпульсним струмом високої напруги і малої сили. Застосовують її переважно місцево. Струм, діючи на рецептори шкіри і слизових оболонок, інтенсивно впливає на вегетативну нервову систему, розширює периферичні судини, стимулює трофіку тканин; зменшує спазми непосмугованої мускулатури, сфінктерів; викликає болезаспокійливий, протизапальний, протисвербіжний ефект.

Застосовується дарсонвалізація місцево при варикозному розширенні вен гомілок і гемороїдальних вен, трофічних виразках, опіках, відмороженнях, свербіжі шкіри, випадінні волосся, псоріазі, екземі, болю у ділянці серця, мігрені.

Електричні та магнітні поля

Індуктотермія – дія на організм змінного магнітного поля високої частоти, внаслідок чого у тканинах на глибині 5-8 см виникає теплова дія. Виникає

гіперемія; покращується трофіка, процеси розсмоктування, регенерації та загоєння, терморегуляція; знижується збудливість нервової системи, м’язовий тонус; болезаспокійлива, протизапальна, антиспастична дія на сфінктери, кишечник, бронхи, судини, жовчні шляхи.

Застосовується при підгострих та хронічних запальних захворюваннях внутрішніх органів, суглобів, хребта, сечостатевої системи, периферичної нервової системи з больовим синдромом; свіжих переломах трубчастих кісток; захворюваннях носа, горла, гіпертонусі м’язів.

УВЧ-терапія – метод лікування змінним електричним полем ультрависокої частоти. Воно має велику проникливу здатність і поглинається, у першу чергу, підшкірною клітковиною, нервовою, кістковою, жировою тканинами, сухожилками, зв’язками, що мають діелектричні властивості. Дія цього струму супроводжується тепловим та коливальним ефектом, що обумовлений змінами у коливанні частинок та молекул тканин. Ця нетеплова дія викликає своєрідні фізико-хімічні процеси у тканинах, що змінюють збудливість і провідність нервових клітин, активність обмінно-відновних функцій тканин та ін. УВЧ-терапія має виразну дію на запальні процеси: зменшує набряки та ексудацію, знижує життєдіяльність бактерій та їх токсичні властивості; підсилює кровообіг, знижує артеріальний тиск.

Застосовується при гострих запальних процесах в органах і системах, гнійних запальних захворюваннях; травмах спинного мозку та периферичних нервів, радикуліті, невралгії, енцефаліті, поліомієлиті, бронхіті, пневмонії, бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, холециститі, панкреотиті та інших патологіях.

НВЧ-терапія, або мікрохвильова терапія – метод лікування електромагнітним полем надвисокої частоти. Застосовують мікрохвилі різної довжини, які проникають у тканини на глибину 5 – 9 см. Забезпечується локальна дія мікрохвиль на окреслену ділянку тіла, що є суттєвою перевагою над іншими методами високочастотного лікування. Підвищення температури в опроміненій ділянці тіла розширяє судини, активізує обмін речовин, стимулює регенерацію. НВЧ-терапія має болезаспокійливу та протизапальну дію.

Застосовується при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях суглобів

кінцівок і хребта, розривах м’язів, розтягненні зв’язок, пошкодженні менісків, контрактурах; захворюваннях периферичних нервів; гіпертонічній хворобі I – II стадії; хворобах кишок, печінки, нирок, простати; гострих гнійних запаленнях та інших захворюваннях.

Магнітотерапія – метод лікування змінним і постійним магнітним полем невеликої напруги. Магнітне поле підсилює процеси гальмування у головному мозку, зменшує хронічний, але не гострий біль, особливо запального характеру, позитивно діє на імунітет, викликає протинабряковий ефект, стимулює регенеративні процеси, консолідацію кісткової тканини.

Застосовується при захворюваннях периферичної нервової системи і опорно-рухового апарату, травмах, гіпертонічній хворобі I – II стадії, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, судинних захворюваннях спинного мозку, астенічних неврозах.

Механічні коливання

Ультразвук проникає у тканини на глибину 4-6 см і поглинається ними. Ультразвук спричиняє механічну та теплову дію. У місці застосування розширюються судини, посилюється крово- і лімфообіг, окисно-відновні процеси, зменшуються набряки, прискорюється регенерація, виникає знеболюючий і протизапальний ефект. Ультразвук підвищує проникність шкіри, клітинних і тканинних мембран і ця властивість дала змогу вводити за його допомогою ліки – ультрафонофорез.

Застосовується при дегенеративно-дистрофічних і запальних захворюваннях суглобів і хребтах, травмах опорно-рухового апарату; захворюваннях периферичної нервової системи, хронічних захворюваннях легень, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки та інших захворюваннях.

Світлолікування

Інфрачервоні промені мають теплову властивість і проникають у глибину тканин на 3-5 см. Джерелом випромінювання може бути нагріта струмом до 500 С металева дротяна нитка, лампа розжарювання або солюкс (3600 С), рефлектор Мініна з колбою з синього скла, світлотеплова ванна. Опромінення викликає тепловий ефект і гіперемію шкіри, потовиділення; прискорює периферійний кровообіг, ферментативні процеси, обмін речовин, розсмоктування інфільтратів; підвищує фагоцитоз, стимулює процеси регенерації та репарації.

Застосовується при підгострих і хронічних негнійних запальних процесах, опіках і відмороженнях, ранах та виразках, що погано гояться, контрактурах, спайках, зрощеннях, больових синдромах та деяких інших патологіях.

Ультрафіолетові промені коротко-, середньо- і довгохвильові викликають хіміко-фізичну реакцію у тканинах. Вони проникають у поверхневі шари шкіри і ця властивість збільшується від короткохвильових до довгохвильових променів відповідно від 0,1 до 1 мм. Штучним джерелом ультрафіолетових променів є люмінесцентні апарати. Довгохвильове випромінювання активізує обмін речовин, утворення пігменту, перетворює провітамін вітаміну D, який міститься у шкірі, на вітамін, сприяє засвоєнню кістковою тканиною фосфору та кальцію. Хвилі меншої довжини мають виразну бактерицидну дію і руйнують не тільки бактерії, але й деякі токсини: дифтерійний, правцевий, дизентерійний.

Застосовується для профілактики сонячної недостатності та зумовлених нею гіпо- або авітамінозу D у дітей, вагітних і дорослих; підвищення загальної опірності організму до різних інфекції, лікування рахіту, захворювання легень, шлунково-кишкового тракту, обміну речовин, опорно-рухового апарату; загального оздоровлення і загартування.

Лікування штучним повітряним середовищем

Аероіони – це частки молекул атмосферного повітря, що несуть різний електричний заряд: позитивний або негативний. Над поверхнею Землі у кожному 1 см повітря їх приблизно 1500, з яких 750 позитивних і 650 негативних аероіонів. На людину сприятливо впливають негативні аероіони.

Джерелом аероіонів є короткохвильова частина ультрафіолетових і космічних променів, розряди блискавки. Особливо багато аероіонів на схилах гір, у долинах, біля водоспаду, на березі моря. Тому ці місцевості використовують для відпочинку та санаторно-курортного лікування.

Аероіони діють на людину переважно через дихальні шляхи і шкіру. Подразнюючи численні рецептори шкіри, бронхо-легеневого апарату, слизових оболонок, вони викликають складну нервово-рефлекторну реакцію. Під дією негативних аероіонів збільшується кількість поглинутого кисню і виділеного оксиду вуглецю, активізуються окисно-відновні процеси, нормалізується вміст формених елементів крові. Загальний стан покращується, підвищується апетит, поглиблюється сон, знижується підвищений артеріальний тиск, зменшується фізична і розумова втома, підвищується фізична працездатність.

Аерозоль (повітряний розчин) – це розпилені у повітрі дуже дрібні рідкі або тверді частинки. У вигляді аерозолю в організм методом інгаляції можуть вводитись ліки, олії, настої, відвари. Таким чином, аерозольтерапія базується на фармакологічній властивості ліків та температурі аерозолів. Вони діють на слизові носоглотки і повітряноносних шляхів, підвищують активність миготливого епітелію, рівень оксигемоглобіну у крові, потужність вдиху і видиху; знижують підвищений артеріальний тиск, впливають рефлекторно на органи і системи організму.

Аерозольтерапія застосовується для лікування гострих і хронічних запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, бронхів і легень, бронхоспазмів при бронхіальній астмі; гіпертонічної хвороби I і II ступенів; туберкульозу легенів, ожиріння та інших.

Спелеотерапія – різновид аерозольтерапії. Метод лікування тривалим перебуванням в умовах соляних копалень і шахт, мікроклімат яких характеризується насиченням солями натрію або калію, постійною температурою і тиском повітря, газового та іонного складу, підвищеним вмістом і перевагою негативних іонів, чистотою повітря і відсутністю алергенів. Цей метод лікування проводиться й у загальних лікарнях і поліклініках у кабінетах –штучної спелеотерапії (штучного мікроклімату), основу лікування в них становить аерозоль хлористого натрію, що розпилюють у приміщенні з постійною температурою і вологістю.

Радіоактивні лікувальні чинники

Радонова вода застосовується переважно у вигляді ванн. Головним діючим компонентом води є радіоактивний радон і продукти його розпаду, що проникають в організм через шкіру, слизові, дихальні шляхи. Під їх впливом підсилюються окисно-відновні процеси, обмін речовин, стимулюється діяльність ендокринної системи; нормалізуються функції центральної нервової і серцево-судинної системи; проявляється болезаспокійлива дія при захворюваннях суглобів, м’язів, периферійних нервів.

Застосовується при артритах неспецифічного походження; захворюваннях серцево-судинної і нервової систем, шлунково-кишкового тракту; цукровому діабеті, подагрі.

Водолікувальні чинники

Парова (російська) і сухоповітряна( фінська, сауна) лазні є потужними водолікувальними процедурами. Різняться вони поміж собою тим, що перша має відносно невисоку температуру повітря до 45º-70º С і високу вологість – до 90-100 %. Сухоповітряна лазня характеризується високою температурою повітря до 90º-140º С і відносно низькою вологістю – 10-15%. Їх вплив на організм базується на дії тепла, води, пари і багаторазових різких змінах жару і охолодження тіла.Все це активізує фізичну терморегуляцію, стимулює потовиділення і водно-сольовий обмін, виведення продуктів обміну речовин; очищує шкіру від злущених і старих клітин, що підвищує її тонус і еластичність. Лазня тренує серцево-судинну і дихальну системи, підсилює процеси гальмування у ЦНС і активізує діяльність вегетативної нервової і ендокринної системи, підвищує реактивність організму, діє протизапально. Парова лазня справляє більше навантаження на основні системи організму і процеси терморегуляції, ніж сауна. Тому вона підходить для загартованих і фізично міцних людей. Користуватись лазнею частіше одного разу на тиждень не бажано.

Мінеральні ванни – ванни з природних вод або штучних мінеральних аналогів. Розчинені у воді мінеральні речовини викликають специфічну хімічну реакцію в організмі.

Йодобромні ванни. Їх діючою основою є біологічно активні речовини йод і бром, що перш за все впливають на нервову і ендокринну системи. Мають болезаспокійливу дію, нормалізують сухожилкові рефлекси, чутливість і м’язовий тонус. Застосовуються при атеросклеротичних ураженнях судин, вадах серця, ендокринних захворюваннях, функціональних розладах і захворюваннях нервової системи з болючим синдромом, після великих фізичних і психічних навантажень, невротичних станах.

Хлорид-натрієві ванни – води морів, соляних озер, підземних джерел та їх солі, які розчиняють у прісній воді. Особливості дії на організм цих ванн пов’язані з осіданням мінеральних солей на шкірі у вигляді тонесенької оболонки – “соляного плаща”, який зберігається протягом кількох годин після ванни і є джерелом тривалого подразнення рецепторів шкіри і рефлекторних реакцій зі сторони багатьох систем організму. Соляні ванни підсилюють кровообіг у шкірі, нормалізують діяльність ЦНС, справляють болезаспокійливу, протизапальну дію.

Застосовуються при захворюваннях шкіри, внутрішніх органів, хребта і суглобів, центральної і периферичної нервової системи; “забитості” м’язів, болю в суглобах після тренувань на твердому ґрунті.

Сульфідні ванни. Головний діючий компонент – сірководень та його солі. Газ має високу розчинність у воді, не утворює бульбашок і тому основна дія на організм – хімічна. Сірководень діє на шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи, потрапляє у кров і спричиняє суттєві зміни в організмі – він викликає гіперемію шкіри, стимулює діяльність серця, кровообіг у нирках, печінці, головному мозку, обмін речовин. Ванни знижують збудливість нервової системи, покращують ферментативні і репаративні процеси, проявляють протизапальний, розсмоктуючий, трофічний ефекти. Застосовується при захворюваннях серцево-судинної системи, суглобів, хребта, нервової системи, для лікування хронічних травм опорно-рухового апарату та для нормалізації функцій вегетативної нервової системи при інтенсивних тренуваннях.

Радонові ванни (дивись групу VIII – радіоактивні чинники).

Медикаментозні ванни – це коли до прісної води додають лікарські препарати, трави та інші часто ароматичні речовини рослинного походження. Ароматичні речовини впливають на аналізатор нюху, що разом із іншими чинниками підвищують настрій і обумовлюють позитивний психотерапевтичний ефект.

Хвойні ванни (35º – 37º С) мають приємний запах хвої і колір води. Вони діють заспокійливо і рекомендуються при неврозах з підвищеною дратівливістю і втомою, поганому сні, початкових стадіях гіпертонічної хвороби.

Ванни з шавлії (35º-37º С) стимулюють трофічні процеси, мають протизапальну та болезаспокійливу властивість.

Скипидарні ванни (37º-39º С) покращують периферійний кровообіг, впливають на судинний тонус, діють знеболююче, протизапально, стимулюють трофічні процеси.

Газові ванн.

Вуглекислі ванни. Основним діючим чинником є оксид вуглецю (СО² 2). Він виразно діє на серцево-судинну систему: викликає тривале розширення судин шкіри і переміщення крові з депо на периферію; збільшує кількість і швидкість циркулюючої крові; сповільнює серцевий ритм і підвищує силу його скорочень; нормалізує артеріальний тиск і стимулює розвиток колатерального кровообігу, впливає на дихальний центр (СО² 2) безпосередньо поглиблює і зменшує кількість дихальних рухів, підвищує вентиляційну здатність легень). Вуглекислі ванни підвищують збудливість нервової системи, інтенсифікують обмін речовин.

Застосовуються при захворюваннях серцево-судинної та дихальної систем, функціональних розладах нервової системи, хворобах обміну речовин; утомі і порушеннях сну після великих фізичних навантажень.

Кисневі ванни. Кисень швидко вивітрюється з води і пацієнт його вдихає. Це насичує організм киснем, ліквідує кисневу заборгованість, сприятливо впливає на центральну нервову, серцево-судинну і дихальну системи, окисно-відновні процеси. Застосовуються при захворюваннях серцево-судинної системи, хронічних травмах та захворюваннях опорно-рухового апарату, для відновлення спортивної працездатності після тренування, перевтоми.

Перлинні або повітряно-газові ванни. Повітря подається у ванну через велику кількість газових трубочок під тиском, що викликає збурення води і утворення бульбашок, які переливаються наче перлини. Ванни позитивно діють на ЦНС, тому показані при її функціональних розладах, вадах серця, гіпертонічній хворобі.

Азотні ванни. Бульбашки азоту вкривають густим шаром шкіру і викликають механічне і термічне подразнення її нервового апарату, зміни у судинному тонусі. Мають седативну, болезаспокійливу дію. Вони зменшують кількість серцевих скорочень, знижують артеріальний тиск, сповільнюють і поглиблюють дихання.

Теплолікувальні чинники

Грязьові аплікації мають температуру 42º-50º С, що довго утримується. Лікувальні грязі (пелоїди) в залежності від хімічного складу (органічні і неорганічні кислоти, солі, мікроелементи, біологічно активні речовини) спричиняють той чи інший ефект. Вони розширюють периферійні судини, активізують процеси обміну речовин, спричиняють бактерицидну, протизапальну і розсмоктуючу дію, стимулюють регенерацію тканин. Застосовуються для лікування захворювань і наслідків травм опорно-рухового апарату, периферичної і центральної нервової системи та деяких інших патологічних станів.

Парафінові аплікації мають температуру 55º – 60ºС. Парафін довго (60-90 хвилин) зберігає тепло і поступово віддає його тканинам. Це поєднується з компресійним ефектом парафіну: при охолодженні він зменшується в об’ємі, стискається і здавлює тканини, поверхневі судини. Кровообіг у них сповільнюється, зменшується тепловіддача, що сприяє більш глибокому прогріванню тканин, підсиленню обміну речовин, розсмоктуванню запальних інфільтратів і випотів, розслабленню м’язів і знеболенню. Застосовуються для лікування підгострих і гострих захворювань суглобів, м’язів; при ударах, розтягненнях, вивихах, переломах, ранах, опіках; хронічних захворюваннях периферичних нервів.

Озокеритні аплікації. Озокерит (гірський віск) – природна речовина. Лікувальна дія озокериту аналогічна парафіну, але виражена сильніше через те, що має специфічні хімічні компоненти, які додатково діють на організм. Показання подібні до таких при парафінолікуванні.

ПОЄДНАННЯ ФІЗІОТЕРАПІЇ З ІНШИМИ ЗАСОБАМИ

ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Фізіотерапія може використовуватись у якості самостійного засобу лікування, але частіше вона застосовується у комплексі з іншими засобами фізичної реабілітації, що, безперечно, поліпшує ефективність видужування хворих.

Фізіотерапія здебільшого комбінується з лікувальною фізкультурою та масажем. Для більшості хворих застосовують два типи комбінування цих лікувальних засобів: перший – спочатку фізичні вправи, потім – масаж і через 30-90 хвилин – фізіотерапевтична процедура; другий – першою проводиться фізіотерапевтична процедура, а через 2-3 години – фізичні вправи і потім – масаж.

При деяких захворюваннях вказані засоби фізичної реабілітації комбінуються іншим чином. Так, при лікуванні травм і захворювань опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи спочатку застосовують теплові процедури, потім прогріту ділянку масажують і після цього застосовують фізичні вправи.

Переважну більшість фізіотерапевтичних процедур можна призначати в один день з лікувальною гімнастикою, однак при цьому слід ураховувати суттєву дію деяких фізіотерапевтичних процедур (особливо теплових) на серцево-судинну систему. Тому навантаження при виконанні фізичних вправ має бути невеликим. При серцево-судинних захворюваннях рекомендується спочатку зробити масаж, через 30-60 хвилин – лікувальну гімнастику, потім – через 1-1,5 години – бальнеотерапевтичну процедуру.

Значно підвищується ефективність занять ЛФК після фізіотерапевтичних процедур, що зменшують біль.

Фізіотерапевтичні процедури комбінуються з масажем. При лікуванні захворювань і травм опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи таких, як тугорухливість суглобів, рубцеві контрактури, удари, розтягнення, неврити, невралгії тощо спочатку застосовують теплові процедури (солюкс, парафін, озокерит, грязі та ін.), що готують тканини до механічних дій і після невеликої паузи масажують прогріту ділянку тіла. При набряку тканин, лімфостазі та інших судинних розладах теплові процедури повинні проводитись після масажу через можливість травматизації поверхневих судин.

При застосуванні високочастотної електротерапії і масажу їх переважно призначають у різні дні, у разі необхідності використання цих чинників в один день – масаж проводять через 2-3 години після проведення індуктотермії, мікрохвильової терапії та інших.

Різноманітні ванни можна використовувати в один день з масажем. Його рекомендують робити за 30 хвилин до бальнеолікування або через 1-2 години після ванн. При призначенні електролікування, ванн і масажу їх чергують: в перший день проводять електропроцедури, а у наступний – ванни і масаж.

При загартовуванні після всіх холодових процедур рекомендується масаж або самомасаж з використання прийомів розтирання, розминання, вібрації, що чергуються з погладжуваннями під час перебування у сауні. Масаж роблять також зразу після виходу з парильні, після чого рекомендується прийняти теплий душ.

Теплові процедури поєднуються з механотерапією. Фізичні чинники готують тканини до розтягнення, зменшують імовірність появи болю при розробці суглобів або сприяють його ліквідації у разі виникнення.

Фізіотерапія поєднується з працетерапією. Різноманітні фізичні чинники є постійними супутниками працетерапії на післялікарняних етапах реабілітації. Вони діють під час роботи на відкритому повітрі, у саду, на присадибній ділянці, а також після роботи у вигляді обливань, обтирань, різних душів, ванн тощо.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Камінський В.Б. Друг здравія: Система природного оздоровлення. – Київ: МП “Колаж”, 1993. – 304 с.
  2. Клиническая физиотерапия / Под общей редакцией В.П. Оржешковского. – Киев: Здоровье, 1984. – 448 с.
  3. Клиническая физиотерапия: Справочное пособие для практического врача / Под редакцией И.Н. Сосина. – Киев: Здоров’я, 1996. –624 с.
  4. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – Київ: Олімпійська література, 2000. – 424 с.
  5. Физическая реабилитация: Учебник для академий и институтов физической культуры / Под общей редакцией проф. С.Н. Попова. – Ростов н / Д: Феникс, 1999. – 608 с.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………..……3

  1. Характеристика лікувальних фізичних чинників

    1. Елекролікуваня………………………………………………….…5
    2. Електричні та магнітні поля…………………………..……….….7
    3. Механічні коливання………………………………………………8
    4. Світлолікування……………………………………………..……..9
    5. Лікування штучним повітряним середовищем……………..…….9
    6. Радіоактивні лікувальні чинники…………………………..…….11
    7. Водолікувальні чинники…………………………………..……..11
    8. Теплолікувальні чинники……………………………….……….14

  1. Поєднання фізіотерапії з іншими засобами фізичної

реабілітації……………………………………………………………..…..15
Література………..…………………………………………………………17

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий