ЛЕКЦІЯ №11

Хронічнитй тонзиліт та його значення в клініці внутрішніх І дитячих хвороб. Гіперплазія піднебінних та глоткових мигдаликів
До зниження реактивності організму ведуть наступні фактори

Скачати 38 Kb.

Дата конвертації 15.04.2016 Розмір 38 Kb.

ЛЕКЦІЯ №11

ХРОНІЧНИТЙ ТОНЗИЛІТ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В КЛІНІЦІ ВНУТРІШНІХ І ДИТЯЧИХ ХВОРОБ. ГІПЕРПЛАЗІЯ ПІДНЕБІННИХ ТА ГЛОТКОВИХ МИГДАЛИКІВ

Хронічний тонзиліт може бути специфічним та неспецифічним. Специфічний хронічний тонзиліт являє собою ураження мигдаликів інфекційними гранульомами (туберкульозом, сифілісом, склеромою). Хронічний неспецифічний тонзиліт є захворюванням інфекційно-алергічного характеру з місцевими проявами у вигляді стійкої запальної реакції мигділика, що мофологічно виражається альтерацією, ексудацією та проліферацією.

Важливість цієї проблеми визначається перш за все великою частотою захворювання: за різними авторами, від 2 до 15% всього населення страждає на хронічний тонзиліт. По-друге, з хронічним тонзилітом пов»язане виникнення та погіршення перебігу цілої низки захворювань. Це частіше всього серцево-судинні захворювання (а серед них — ревматизм), захворювання нирок, суглобів, тиреотоксикоз.

Етіологія. Домінуюче місце в етіології хронічного неспецифічного тонзиліту займає асоціація гемолітичного стрептокока групи А, стафілокока та аденовірусів.

Патогенез. Формування вогнища хронічного запалення в мигдаликах та розвиток тонзилогенних процесів в організмі відбувається в результаті тривалої взаємодії інфекційного агента та макроорганізма.

Вирішальним в організації мікробних факторів у вигляді хронічного тонзиліту є зміни загальної та місцевої реактивності організму, алергічний стан, який може передувати або бути наслідком хронічного тонзиліту.

До зниження реактивності організму ведуть наступні фактори:

  1. Загальне та місцеве охолодження.
  2. Нераціональне харчування — надлишок білкових продуктів і брак вітамінів.
  3. Несприятливі умови праці та побуту.
  4. Інші вогнища хронічної інфекції — каріозні зуби, парадонтоз, гнійні синуїти, аденоїдит. З вогнища інфекції бакиерії потрапляють в мигдалики. Виникає регіонарний лімфаденіт на ці вогнища, що погіршує відтік лімфи з мигдалика. Це сприяє виникненню хронічного тонзиліту.
  5. Утруднення носового дихання — аденоїди, викривлення носової перетинки, гіпертрофія носових раковин та інше.

Місцеві ознаки хронічного тонзиліту:

  1. Гіперемія та валикоподібне потовщення країв піднебінних дужок.
  2. Рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками.
  3. Розрихлені або рубцево-змінені та ущільнені мигдалики.
  4. Казеозно-гнійні пробки або рідкий гній в лакунах мигдаликів.
  5. Регіонарний лімфаденіт — збільшення защелепних лімфвтичних вузлів.

Лікування.

  1. Консервативне, яке проводиться при компенсованій формі та при декомпенсації, що заключається в рецидивах ангін.
  2. Напівхірургічний: гальванокаустика, діатермокоагуляція, кріовплив на піднебінні мигдалики, лакунотомія, вишкрібання лакун. Напівхірургічне лікування показане при декомпенсованій формі, яка заключається в рецидивах ангін та неефективному консервативному лікуванні. Ці методи є нефізіологічними, оскільки вони порушують лакунарну систему, помповий механізм мигдалика, руйнують анатомо-функціональну одиницю — криптолімфон і спричинюють неможливість функціонування лімфоепітеліального механізму мигдаликів. Без нього лімфаденоїдна тканина, що залишилася, не може виконувати свої функції.
  3. Хірургічне — тонзилектомія. Хірургічне лікування проводиться у випадку безрезультатного консервативного лікування декомпенсованої форми та при декомпенсації у вигляді ураження віддалених органів та систем організму.

Аденоїдні розрощення — гіпертрофія глоткового мигдалика.

У дітей раннього віку гіпертрофія глоткового мигдалика може бути віднесена до фізіологічного явища, яке відображає формування захисної системи на шляху проникнення мікроорганізмів з струменем повітря в дихальні шляхи. Це потребує перегляду широкого застосування аденотомії. Лімфаденоїдна тканина приймає активну участь в формуванні місцевої та загальної імунної реактивності у дітей. Ця тканина потрібна організму, що активно розвивається.

Основним симптомом аденоїдних розрощень — порушення носового дихання, слизові або слизово-гнійні виділення з носа, порушення функції слухових труб, наявність запалення в носоглотці та порожнині носа. Діти погано сплять, нерідко хроплять. Дитина стає в»яла, апатична. Порушується правильна фонація та артикуляція. Порушується розвиток льоцьогового скелета: звисаюча нижня щелепа робиться вузькою та видовженою, тверде піднебіння формується високим та вузьким, порушується прикус. Виникає характерний «аденоїдний» вигляд обличчя.

Лікування аденоїдних розрощень хірургічне — аденотомія. Консервативне лікування проводиться при невеликих аденоїдах і коли хірургічне втручання протипоказане.

Гіпертрофія піднебінних мигдаликів також буває в дитячому віці та супроводжується аденоїдами.

Збільшені мигдалики заважають ротовому диханню, ковтанню їжі та мовоутворенню. Гіпертрофія піднебінних мигдаликів може супроводжуватись хронічним тонзилітом.

Лікування: тонзилектомія за допомогою тонзилотома Матьє.

Зав. кафедри оториноларингології

д-р. мед. наук, професор В.І. Попович

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий