Життя Едгара Аллана По

Едгар Аллан По (19 січня 1809 – 7 жовтня 1849) — американський письменник, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із провідних представників американського романтизму
205 років від дня народження Едгара По(1809–1849) Едгар Аллан По

Скачати 254.15 Kb.

Дата конвертації 17.04.2016 Розмір 254.15 Kb. Календар знаменних дат Додаток 12

205 років від дня народження

Едгара По(1809–1849)

Едгар Аллан По (19 січня 1809 – 7 жовтня 1849) — американський письменник, поет, есеїст, драматург, літературний редактор і критик, один із провідних представників американського романтизму.

Найбільш відомий своїми макабричними (в стилі жахів) і містичними оповіданнями. Едгар По був одним із перших американських професіоналів короткого оповідання (новели) і засновником детективу. Шанований за внесок у народження жанру наукової фантастики. Він був першим знаменитим американським письменником, який намагався заробляти винятково творчістю. Саме тому впродовж життя По потерпав від матеріальної скрути.

Життя Едгара Аллана По

Едгар Аллан По був одним із найталановитіших американських письменників. У більшості його творів описано героїв з особливими характерами та епізодичними проявами різних психічних станів, таких як втрата свідомості, безлад думок, параноя. Подібні епізоди відзначалися й у поведінці самого Едгара По як наслідок зловживання алкоголем та наркотиками. Однак є вірогідні дані про те, що По страждав не просто від такого зловживання, а від складних парціальних нападів, що супроводжувалися тривалим розладом свідомості та психозами. У часи По складні парціальні напади не були добре описані, що й пояснює помилковий діагноз. Він міг страждати від складної парціальної епілепсії, яка була ускладнена або викликана токсикоманією. У будь-якому випадку події його особистого життя суттєво впливали на багато з його відомих творів. Неврологічний стан Едгара По, талановитого письменника, впливав на його твори, дозволяючи митцеві глибше та гостріше виражати сутність його мистецтва.

Хоча Едгар Аллан По й був знаменитим американським письменником, особисті невдачі, зловживання алкоголем і наркотиками ламали його життя. Ці пристрасті викликали епізодичні зміни в його свідомості та ставали причиною нестійкої параноїдальної поведінки. Епілепсія як хвороба на той час була ще недостатньо вивчена і вважалася містичним станом людини. Зміни стану свідомості, імовірно, впливали на По як письменника, що виражалося у створенні образів героїв із нестійкими характерами і змінами в поведінці. Він підкреслює різку межу дійсності та мрії, свідомості та несвідомості, життя та смерті.

Нижчеподаний біографічний огляд спочатку висуне на перший план події з життя По, особливо епізодичні зміни стану його свідомості. Далі буде показано, як у більшості з його творів описуються події, що можна пояснити епілепсією. Нарешті, ця інформація буде основою для обговорювання питання, чи страждав Едгар Аллан По від епілепсії.

Дитячі роки Едгара По

Ця меморіальна дошка вказує на приблизне місце народження Едгара По

Будівля Університету Вірджинії, де колись навчався По
Едгар По народився в Бостоні 19 липня 1809 року в сім’ї двох акторів: Девіда По та Елізи Арнольд. Батьки померли, коли йому було 2 роки, і Едгара взяла на виховання заможна бездітна пара, Джон і Френсіс Аллан. Їх прізвище стало його другим ім’ям. Молодша сестра Розалія була розумово відсталою. Його старший брат Вільям пив запоєм і помер у молодому віці (Cumston, 1909). Захворювання алкоголізм, можливо, почалося в Едгара і його рідних братів ще у молодому віці, оскільки їх ірландська няня регулярно давала їм хліб, змочений джином, а іноді лауданумом, щоб заспокоїти їх (Meyers, 1991). У початковій і середній школі По мав успіхи в академічних науках і легкій атлетиці. У 1826 році він вступив до Університету Вірджинії, але невдовзі був вимушений залишити навчання через захоплення азартними іграми та не сплачені хазяїну таверни борги. Згодом Едгара По завербували до збройних сил, прослужив 19 місяців, здобувши звання старшого сержанта, і був направлений до американського військового училища у Вест-Пойнті, штат Нью-Йорк. Спочатку Едгар досягає успіху, але поступово стає пригніченим і дратівливим. Під час одного з уранішніх оглядів він був не в змозі доповісти, через що був ганебно звільнений від обов’язків військовослужбовця (березень 1831 року).

Особисте життя

Вірджинія По
Едгар По перебував у близьких стосунках зі своєю тіткою та її дочкою Вірджинією. У 1836 році він одружився на Вірджинії, якій на той час було 13 років (шлюб між двоюрідними сестрою і братом у той час не був заборонений). Він улаштувався на роботу в Балтиморі як редактор, але залишив цю посаду, імовірно, через алкоголізм. Після того він переїхав до Нью-Йорка. Будучи талановитим критиком, працював одночасно у декількох журналах. Деякий час праця Едгара була дуже продуктивною, особливо коли він співпрацював із журналом «Грем», що дозволило йому нарешті сплатити свої борги. У Нью-Йорку вийшла «Повість про пригоди Артура Гордона Піма» (The Narrative of Arthur Gordon Pym, 1838), в якій реалістична основа сюжету поєднувалася з невтримною фантазією автора. На початку 1839 року По жив у Філадельфії, де продовжував редагувати журнали та був змушений займатися літературним повсякденням, створюючи книжки з природної історії, зокрема «Першу книгу конхіолога» (The Conchologists’ First Book, 1839), а в 1840 році написав серію відомих статей про криптографію. Двотомна збірка новел «Гротески та арабески» (Tales of the Grotesque and Arabesque) вийшла у світ 1840 року.

Зловживання алкоголем та опіумом посилилося після смерті його дружини в 1847 році. У період до 1849 року По знову зайнявся роботою, намагався владнати сімейне життя та робив надзвичайні зусилля, щоб залишатися тверезим.

Місце поховання Едгарда По
Після повернення до Балтимора з Нью-Йорка алкоголь був у По єдиним напоєм. Невдовзі його знайшли непритомним на вулиці та госпіталізували до лікарні. Після тимчасового прояснення свідомості, під час якого він скаржився на головний біль, По став неспокійним і почав марити, впав у кому й помер. Його лікар Моран (J.J. Moran) писав: «Коли По був принесений до лікарні, він не усвідомлював свого стану — хто приніс його або з ким він спілкувався. До нападів, які відбувалися один за одним, безладних рухів кінцівок приєднувалося марення з уявними об’єктами на стінах. Відповіді його були незв’язаними і незрозумілими. Я знайшов його в сильному маренні в неділю вранці. У цей час він став тихим і, здавалося, відпочивав протягом короткого часу; тоді, повільно рухаючи головою, він сказав: «Бог допомагає моїй слабкій душі!» — і помер (Харрісон, 1970). Припущення щодо причин його смерті включали енцефаліт, алкогольний делірій, пневмонію (Scarlett, 1978), сказ (Benitez, 1996), травму голови (Patterson, 1992), діабетичну кому (Холм, 1968).

Ознаки захворювань та життєві страхи Едгара По в його творах

Епізодичні зміни свідомості часто з’являються в прозі і поезії По. Перегляд цих творів дає можливість припускати, що у По був особистий досвід безладних нападів. У «Передчасних похоронах» По заявляє, що автор цього оповідання залежний від нападів заціпеніння: «Іноді, без будь-якої очевидної причини, я поступово падав у несвідомість і в цьому стані без болю, без здатності поворухнутися і думати… я залишався до настання кризи, що раптово відновлювала відчуття. В інших випадках я був швидко зломлений стрімкістю стану. Я ставав хворим і заціпенілим, холодним і так падав знесилений відразу…» (По, 1842).

Безвихідь перед страхом життя, що панує над людиною, світ як царство безумства, загибель і розпад як передбачена жорстокою верховною силою доля людини — саме це є змістом «страшних оповідань» По. Смерть як вияв надприродного (смерть прекрасної жінки в загадкових обставинах) — це тема оповідання Ligeia («Лігейя», 1838), однієї з найкращих розповідей По, у якій висвітлена проблема подолання смерті, чудесного, загадкового воскресіння Лігейї.

В оповіданні Berenice («Береніка») самітник-споглядач Егей перейнявся маніакальною ідеєю, що він має володіти прекрасними зубами своєї вмираючої нареченої Береніки, і виломлює їх, здійснюючи це блюзнірство ще над живим тремтячим тілом. В інших розповідях висвітлена тема втрати коханої (Eleonora, Morella та ін.), піднята ще до смерті коханої дружини По — Вірджинії.

Проблеми боротьби добра зі злом, роздвоєння особистості, потяг людини до зла описані в оповіданні про двійника William Wilson («Вільям Вільсон»); потяг до злочину, зла й знищення характеризує героїв розповіді The Imp of the perverse («Демон розбещення», 1845), Metzengerstein («Метценгерштейн»), The black cat («Чорний кіт», 1843) та ін. Метапсихоз, передача думок на відстані є основою темою оповідання «Казка скелястих гір» і суттєвим компонентом одного з найбільш вражаючих оповіданнь По — The fall of the house of Usher («Падіння будинку Ашерів»). У стародавньому похмурому, сповненому якоїсь атмосфери пригнічення замку живе останній його володар — Родерік Ашер; із хворобливо-нервовим, загостреним сприйняттям він крізь шум грози чує, як намагається вирватися з труни заживо похована ним у родовому склепі сестра, але не в силі піти їй на допомогу — у нього маніакальний страх жаху. Сестра з’являється в закривавленому савані, жах убиває її брата, вони обоє вмирають, і замок Ашер падає, зруйнований грозою.

Родерік — головний та єдиний герой По, по-різному продубльований в інших оповіданнях: це нервовий споглядач, який хворобливо сприймає дійсність, полюбляє рідкісні книжки, самітник, який боїться життя; він такий же умовний, як і улюблена героїня По — загадкова, таємничо-мудра, згасаюча прекрасна жінка. Герої По — в обіймах долі, що передбачує їх загибель; вони безвільні, в них немає сили для протесту проти життя, яке вони відчувають, як жах і зло. Кожний із них — жертва якоїсь настирливої ідеї, вони не живі люди з реальними почуттями та пристрастями, а абстраговані фігури, майже схеми, яким тільки виняткова майстерність художника надає життєвості.

Едгар По намагається подолати безвілля своїх героїв, наділяючи їх силою думки, прославляє волю.

Поезія По не відірвана від іншої творчості; недаремно декілька його поезій увійшли до його оповідань. Улюблений герой По відчутно присутній у цій ліриці тонких почуттів та переживань, зафарбованих у похмурі тони, вносячи роздвоєння почуття і свідомості, смуток, що розриває серце, та безсилля пізнати таємниче.

Захворювання і загадкова смерть Едгара По

З дитинства Едгар По був дуже емоційним та нервовим. Відомо декілька випадків, коли у віці 5–7-ми років хлопчик впадав у дивне заціпеніння, не реагував на звернення, інколи збуджено бігав будинком. Нянька заспокоювала його тим, що давала хліб, намочений у вині. З позицій психопатології можна розглядати такі стани як прояви органічного розладу або як ранню епілепсію.

У 5-річному віці Едгар По ледь не помер. Він упав із дерева в ставок. Хлопчика витягли з води без пульсу і ледве повернули до життя. Ранні враження назавжди закарбувалися в пам’яті: хлопчик панічно боявся води. У віці 6-ти років його повезли до Англії, всю дорогу він не виходив із каюти й тремтів. Едгар довго не міг навчитися плавати, хоча наполегливо прагнув цього. Проте він опанував цю науку вже будучи дорослим і навіть досягав рекордів, пропливаючи декілька миль. Але ця спроба гіперкомпенсації дитячої фобії нерідко призводила до біди. Часто плавання закінчувалося блюванням. Якось він вийшов із води весь покритий пухирями. Несвідомий страх продовжував існувати.

Іншим страхом, який переслідував Едгара По все життя, був страх перед жінками, точніше, страх їх втратити. Мати Едгара померла, коли дитині було 2 роки. Він не пам’ятав її, але любив її образ, ніколи не розлучаючись з її портретом у медальйоні. Коли По служив у армії і йому було 20 років, померла його мачуха, яку він також дуже любив. Однак на похорони приїхати не встиг і всю ніч проплакав на її могилі, а потім, у збудженому стані, намагався довести, що її поховали живцем. Так народилася ще одна фобія: страх бути похованим живцем, що знайшов потім віддзеркалення в його творах.

Ще одним страхом, що мучив Едгара По, був страх зубожіння, який також, на жаль, мав реальні підстави. Не бажаючи бути нахлібником у багатих родичів, Едгар По, будучи хворобливо гордою людиною, завжди намагався прожити лише літературною працею, що при американському капіталізмі, який зароджувався, прирікало на убоге життя. Гордість і підозрілість — ось що визначало стосунки письменника і з видавцями, і з побратимами по перу. Його тонкій, містично-романтичній душі, його чутливій, нервовій особистій організації завжди було неприємно поєднувати творчість із роботою клерка або торговця. Отже, все життя людини, що стала генієм американської і світової літератури, минуло в крайній нужді: у випрошуванні гонорарів, у спробах покласти край піратським виданням його творів, у боротьбі з плагіаторами.

Афективні розлади, до яких Едгар По був схильний з юності, мали біполярний характер і почалися з маніакального автохтонного стану в 14 років. Манії відрізнялися клінічним поліморфізмом: як правило, переважав ідеаторний компонент, завжди відмічалася висока творча продуктивність. Письменник міг не спати кілька днів, оточуючим впадала в очі нетипова в звичайному стані балакучість, привітність. Проте афект веселості, радості — відсутній, не відзначалося посилення моторики. Часто такі стани супроводжувалися закоханістю — тоді переважали почуття захопленості й натхнення. Можна зробити висновок про атиповий характер маніакальних станів, незбалансованість класичних компонентів афективної тріади. З віком атиповість маній посилилася, і тут позначилися як динаміка захворювання в цілому, так і зловживання алкоголем і наркотиками. Приблизно з 20–24 років у маніакальних станах (що виникають близько 2 разів на рік із тривалістю до 4 місяців) починає переважати збудженість, метушливість, інколи виникає тривога. Також у цих станах з’являються епізоди сплутаної свідомості з елементами ступору. Відбувається те, що обтяжує перебіг цих розладів, які вже виходять з афективного кола, з приєднанням неафективних порушень. До них належать транзиторні маревні й субкататонічні розлади. Сам циркулярний афект набуває змішаного характеру.

Депресивні стани почали виникати з 15-річного віку, спочатку за ендореактивними механізмами. Вони супроводжувалися переживаннями смутку, сльозами, прагненням до самоти. У депресіях раннього періоду життя в Едгара По також відмічалася висока творча активність: він писав меланхолійні, похмурі вірші, перекладав німецьких і французьких романтиків. Тривали депресії не більше місяця й виникали рідше, ніж манії. Проте саме з депресивних розладів і почалися алкогольні ексцеси письменника (нагадаємо, що літературний дебют відбувся у 18 років). З метою заглушити тугу він регулярно вдається до невеликих доз алкоголю. Субтильна тілесна організація, а також можливі залишкові органічні порушення (як наслідки фізичної травми в дитячому віці) призводили до поганої переносимості алкоголю. Проте По відразу почав зі вживання найміцніших напоїв — спочатку бренді, а пізніше абсенту. Вживання алкоголю мало дипсоманічний характер, страждання фізичні були покликані заглушити душевний біль. На доманіфестному етапі захворювання в депресивних станах відзначається динаміка: до 22–-х років стає більш виражений тривожний компонент, на фоні алкогольного сп’яніння виникають короткочасні параноїдні епізоди, одиничні помилкові пізнавання, ідеї особливого значення. Депресії тривали тепер у середньому 2–3 місяці, циркулярний афект вже конкурував з маревною готовністю.

Перший розгорнутий психотичний стан Едгар По переніс у віці 30 років. На фоні чорної меланхолії і запоїв з’явилися страхітливі слухові і зорові галюцинації, манія переслідування й дії. По вважав, що побратими по перу змовилися знищити його, вони нібито публікують його твори під своїми іменами, наймають спеціальних «магнетизерів» з метою позбавити його творчої сили і призвести до божевілля. Напад продовжувався близько 2 місяців, після його закінчення письменник впав у апатію.

У 34 роки — другий психотичний напад. Знову звучить параноїдна фабула марення, знов виникають «заздрісники» і «магнетизери». Едгар По навіть викликає на дуель Г. Лонгфелло, звинувативши його в плагіаті. Напад тривав близько 4 місяців, цього разу в письменника не виникає достатньо критичного ставлення до маревних переживань гострого періоду. Його творча активність починає слабшати, і після 1845 року він уже не пише віршів, майже не перекладає, приділяючи більше часу газетно-журнальній діяльності.

У 1847 році дружина Едгара По помирає від туберкульозу. Подальші два роки, аж до своєї смерті, письменник проводить у стані затьмареного розуму. Він більше нічого не напише, повністю впавши у відчай і саморуйнування. Починаються безкінечні поневіряння, його бачать у портових корчмах і курильнях опіуму, в компаніях бродяг і жебраків. Та й сам романтичний і рафінований американський письменник і поет («ніжний містик» — за визначенням М. Твена) перетворюється на жебрака. Кілька разів — спроби самогубства. Страждання хворого письменника закінчуються в жовтні 1849 року.

Смерть По сталася за вкрай загадкових обставин, які й дотепер хвилюють уяву дослідників і біографів. Існує декілька версій, які висувають історики, лікарі й дослідники його біографії.

Після смерті поета минуло 160 років. Сучасні вчені — доктори Медичного центру і Університету штату Меріленд схиляються до версії про те, що Едгар Аллан По помер у результаті крововиливу в головний мозок. Медичні документи, що стосувалися стану здоров’я Едгара По, були вивчені кардіологом, професором University of Maryland School of Medicine Майклом Бенітезом, і в 1996 році в Maryland Medical Journal було опубліковано його висновок. «Ніхто не може стверджувати з 100 % вірогідністю, що саме стало причиною смерті По, оскільки після його смерті не було проведено розтин, — писав доктор Бенітез. — Але з історії хвороби По, у якій описується його стан на той момент, коли він був поміщений в госпіталь, і за декілька днів до смерті, можна зробити висновок про те, що він перебував у стані божевілля».

Едгар По помер 7 жовтня 1849 року в 40-літньому віці. 28 вересня, за декілька днів до своєї смерті, По приїхав поїздом до Балтимора. Напередодні в Ричмонді він зробив пропозицію Сарі Вітмен — жінці, якою він збирався одружитися. Через кілька днів По було знайдено на дерев’яній лаві на задвірках бару Ryan’s Fourth Ward Polls, що розташований у Балтиморі на вулиці Іст Ломбард (East Lombard St) і доставлено в добродійну лікарню для бідних — Washington College Hospital (зараз ця лікарня називається Church Hospital). Історичні документи про госпіталізацію По вказують на те, що у нього були гарячкове марення, судоми і галюцинації, потім він впав у кому. Коли По вийшов зі стану коми, він був спокійним і при пам′яті, але незабаром знову почалося марення, ускладнене буйною поведінкою. Лікарі застосували заспокійливі препарати. Едгар По помер на четвертий день свого перебування в лікарні. Згідно з висновком, опублікованим у грудневому номері Maryland Historical Magazine за 1978 рік, консиліум медиків Baltimore Commission of Health ухвалив, що смерть Едгара По настала в результаті крововиливу в головний мозок.

Розглянемо іншу, найбільш популярну, особливо в перші роки після смерті поета, «алкогольну» теорію. Саме її висувала чимала кількість людей, які розмірковували про смерть По. За свідоцтвами лікарів, які знали письменника, можна зробити висновок про те, що Едгар страждав від алкоголізму. На жаль, ця думка ґрунтується не лише на медичних свідченнях. Спочатку виник міф про те, що життя По було безкінечною чергою п’яних загулів. Потім ці плітки стали використовувати, аби дискредитувати По як письменника і поета, який писав то краще, то гірше «залежно від тверезості». Проте важливо відзначити, що жоден зі своїх творів По не написав у п’яному стані. Адже це абсолютно очевидно! Уявіть, чи можливо було писати у п’яному стані такі довгі, складної конструкції речення, наповнені описовими метафорами, що характерні для літературного стилю По, не спотикаючись і не плутаючись у їх мереживі?

Недоброзичливці й вороги По часто стверджують, що всі хвороби По пов’язані з його алкоголізмом. І хоча, дійсно, По абсолютно п’янів усього від 2–3 чарок алкоголю, це зовсім не доводить, що саме пияцтво було причиною всіх його хвороб. Люди, які не знали близько Едгара, розпускали про нього плітки, зводячи одиничні випадки до типових для По. Так, він пив. І часто пив значно більше, ніж дозволяло його здоров’я, навіть після того, як присягнув собі припинити пиячити взагалі. Треба відмітити, що і в роду у По були люди, які сильно пиячили: його батько — Девід По Молодший і брат Генрі По. Можливо, що родинна схильність до алкоголю справляла генетичний вплив на По. Едгар неодноразово намагався покінчити з пияцтвом, але на це у нього не вистачало сили волі. Може, в ньому відгукнулося «відлуння поганої спадковості»?

Відразу ж після смерті поет був звинувачений в алкоголізмі, і з 1856 року на сторінках американських газет почала гуляти теорія доктора Снодграсса (J.E. Snodgrass), який заради своїх цілей підтасував багато фактів біографії поета, що остаточно дискредитує Снодграсса як серйозного дослідника. Махінації Снодграсса були викриті (вже після його смерті) іншим дослідником — Едвардом Спенсером (нью-йоркська газета Herald, 27 березня 1881 року). Після закінчення університету По деякий час узагалі не пив. Коли в 1829 році По звільнився з армії, він мав на руках три рекомендаційні листи: від лейтенанта Ховарда, капітана Грісволда і полковника Ворсу, які одноголосно відзначали, що По «поганих звичок не має».

Періоди запою у По змінювалися місяцями й навіть роками абсолютного утримання від алкоголю. У квітні 1841 року По пише докторові Снодграссу: «… Я помірний навіть до крайньої строгості… У моєму житті не було таких періодів, коли я б поводився, що називається, ″безконтрольно″… Моя чутлива натура не дозволяє мені триматися подалі від компаній. Коротше кажучи, інколи бувало так, що я напивався. Декілька днів після цього я не міг встати з ліжка. Але вже чотири роки, як я не п’ю алкоголь взагалі — чотири роки, за винятком лише одного випадку, коли допустив слабкість… коли я випив сидр в надії, що він полегшить напад неврозу».

Наприкінці січня 1847 року після довгої і тяжкої хвороби померла дружина Едгара По — Вірджинія. По дуже емоційно переживав хворобу дружини: «… Я пив, дуже часто і багато. Зрозуміло, мої вороги зобразили все навпаки, сказавши, що я збожеволів від пияцтва. У той час як я пив, тому що божеволів, усі надії покинули мене, коли моя дружина померла». Вірджинія хворіла на туберкульоз протягом п’яти років, з 1842 по 1847 рік. У цей тяжкий період депресії По, дійсно, багато пив…

Так, чимало сучасників говорили про те, що деколи в По траплялися періоди запою. Поет дійсно страждав від алкогольної залежності. Це факт, який навряд чи можна заперечувати. Проте ніхто досі так і не пояснив, яким же конкретно чином По міг померти від алкоголю? Припустимо, отруєння алкоголем могло спровокувати амнезію, виснаження, марення й галюцинації, але як можна пояснити те, що По напередодні смерті був доставлений у госпіталь повністю перевдягнутим у чужі речі й навіть з чужою тростиною?

Окрім теорії «алкогольної смерті», була ще теорія (правда, вона знайшла небагато прибічників) про те, що По помер унаслідок морфійної наркотичної залежності. Неможливо заперечувати факти, які вказують на те, що По дійсно вживав наркотики.

Можна зробити висновок про те, що По вживав морфій у медичних цілях — як один із препаратів, виписаних для нього лікарями. Але не більше того. Можна впевнено сказати, що По не був наркоманом.

У березні 1857 року відомий доктор із Нью-Йорка Валентайн Мотт подав свою теорію смерті По: від старої травми головного мозку, думка про яку була висловлена медсестрою з Вірджинії — місіс Шю, що доглядала за По під час однієї з криз хвороби. На думку місіс Шю, По мав якусь травму головного мозку, що й була причиною лихоманки. Т.О. Мабботт відзначає: «Один сучасний медик, поглянувши на фотографію По, сказав, що обличчя поета дещо перекошене, що, на його думку, є наслідком черепно-мозкової травми».

Є ще одна теорія причин смерті По — «теорія викрадання». До цієї думки схиляється більшість сучасних дослідників-біографів Едгара По, навіть незважаючи на те, що ця теорія не базується на документальних доказах. Чи є збігом обставин той факт, що день, коли По знайшли на вулиці, був у Балтиморі днем виборів, і те місце, поблизу якого знайшли поета, — Ryan’s Fourth Ward Polls — було не лише баром, але одним із місць для голосувань? У ті дні виборчий процес у Балтиморі був пронизаний метастазами корупції й шахрайства, а в день виборів у місті часто відбувалися безлади. Бюлетені для голосувань крали, суддів підкуповували, а потенційних виборців залякували. Деяких гангстерів від політики знали як викрадачів людей заради голосів на виборах. У день виборів цих нещасних водили від однієї виборчої дільниці до іншої, аби вони голосували за потрібного бандитам кандидата. Їх одяг могли спеціально змінювати, аби на інших виборчих дільницях ніхто не впізнав їх як тих, які вже проголосували. Аби жертви не заперечували, їх били або поїли алкоголем. Слабке серце По не витримало б такого знущання. Уперше ця теорія була висунута Джоном Томпсоном і опублікована в 1870 році. Вона пояснювала і стан По, і його одяг з чужого плеча. Головною ж вадою в цій теорії є той факт, що По досить добре знали в Балтиморі й упізнали б хоча б на одній із виборчих дільниць. Утім, за розповідями свідків, коли По доставили в госпіталь, його було важко впізнати, оскільки він був дуже побитим. Проте факт його биття пояснює один зі свідків цього випадку: «За намовою жінки, що вирішила, начебто По її образив, По сильно побили грубіяни, які не уявляли собі іншого способу захистити честь пані. Відомо, що результатом цього жорстокого биття став струс мозку…» (Mrs. E. Oakes Smith, Beadle’s Monthly, 1867).

На думку одного з наших сучасників, захворювання Едгарда По можна уявити у вигляді багатоосьового синдромального діагнозу: «нарцистичний розлад особистості», «органічний розлад ЦНС», «поведінковий розлад унаслідок зловживання психоактивними речовинами», «біполярний афективний розлад», «шизоафективний розлад». Проте, якщо дотримуватися вітчизняної діагностичної традиції, що ґрунтується на єдності нозологічних одиниць, можна ймовірно верифікувати діагноз По як шизоафективний психоз.

Сучасні іноземні автори більш схильні до думки, що По страждав від складних парціальних нападів епілепсії.

Нестійка альтерація поведінки По була приписана зловживанню алкоголем і опіумом. Проте є чіткі докази того, що подібні або ідентичні епізоди зустрічалися й без уживання алкоголю. Це передбачає наявність в Едгара По хронічного, рецидивного захворювання, яке загострювалося під час вживання алкоголю. Комплекс симптомів не характерний для більшості психіатричних хвороб. Найімовірніше, що По страждав від складних парціальних нападів епілепсії, можливо, ускладнених тривалими постепілептичними станами, включаючи постепілептичний психоз, і епізодами складного парціального status epilepticus. Цей стан міг, звичайно, бути посилений алкоголем, навіть у малій дозі.

У своїх творах Едгар По описує багато персонажів, що мають епізодичну зміну свідомості й поведінки, що, мабуть, відображає якісь із його власних відчуттів і переживань. У деяких із них також є ознаки епілепсії, включаючи епігастральні аури, мікро- і макропсії.

Смерть По у відносно молодому віці — також таємниця. Вочевидь, він не вмирав від тривалого генералізованого нападу. Хоча фактично він міг померти від складного парціального status epilepticus; при цьому стані, як відомо, існує високий ризик летальності (Krumholtz та співавт., 1995). По також міг померти від стану, відомого як раптова нез’ясована смерть при епілепсії (Shorvon, 1997). В останні дні життя його стан різко погіршився, але смерть не була раптовою.

Оскільки аутопсію тоді не зробили і точний діагноз не може бути встановлений, існує ймовірність, що він страждав від прогресивного ураження центральної нервової системи, одним із проявів якого були напади.

Отже, це були теорії смерті великого поета. Що сталося з ним в останні дні його життя, зараз уже ніхто не може вірогідно пояснити. Проте загадкові сторінки життя і смерті Едгара По дотепер намагаються розгадати дослідники й прихильники творчості геніального митця.

Ще одна загадка, пов’язана з іменем Едгара По, — таємний відвідувач його могили. У Балтиморі є старе кладовище Old Western Burial Ground. З точки зору американських істориків, це одне з найцікавіших кладовищ, розташованих на східному узбережжі США. У його землі знаходяться останки багатьох відомих американців: генералів Американської революції і Громадянської війни; дідуся одного з президентів США — Джеймса Бьюкенена; п’яти мерів міста Балтимора. На цьому ж кладовищі похований Едгар Аллан По.

Це — територія духів і привидів. Дивні речі відбуваються тут, у царстві потойбічних сил, що зберігають спокій і таємниці старого західного цвинтаря.

Найзнаменитіша й досі нерозгадана таємниця цих місць пов’язана з появою 60 років тому на кладовищі дивного чоловіка. Усі, хто бачив незнайомця, однаково описують його зовнішність. У чорному одязі, закутавши обличчя шарфом, спираючись на тростину, він щорік з’являється на кладовищі протягом декількох десятиліть в один і той же день — 19 січня — у день народження Едгара Аллана По. Кожного разу чоловік залишає на могилі поета почату пляшку віскі і три червоні троянди. Знявши капелюха, він декілька хвилин стоїть біля могили, а потім вирушає геть. Є легенда про те, що це дух Едгара По з’являється на своїй могилі і зникає в церковних катакомбах. Проте ті, хто бачив чоловіка, стверджують, що він — досить реальний. Багато хто намагається зрозуміти, що означають ритуальні предмети, які дивний гість залишає на могилі поета з січня 1949 року, і ніхто не знає, ким був той перший «декоратор» могили По, що з’явився на кладовищі 60 років тому. Фігура цієї людини вже багато років залишається загадкою. Чимало людей, включаючи куратора Будинку-музею Едгара По — Джефа Джерома, вірять, що загадковим «декоратором» є не один, а декілька персон. Джером особисто бачив чоловіка, чиє волосся було сивим, як сніг, у той час як інші свідки стверджують, що «декоратор» — брюнет. Можливо, що друга персона — син тієї людини, яка заснувала цей щорічний ритуал. Цікаво, що ніхто ніколи не намагався встановити якийсь контакт із загадковим «декоратором». Деякий час ходили чутки про те, що таємничим чоловіком у чорному був сам Джером. Саме тому в 1983 році Джером спеціально запросив 70 осіб зібратися опівночі 19 січня на кладовищі й самим поглянути на таємничого незнайомця. За годину після опівночі спостерігачі побачили чоловіка, що йде кладовищем, спираючись на тростину, — загадкову фігуру, закутану в чорний одяг. Біля східної стіни кладовища фігура зникла. А на могилі По, як завжди цього дня, вже лежали троянди і коньяк. Спонуканий зовсім не бажанням розгадати таємницю, а лише прагнучи підсилити інтерес до неї, Джером запросив фотографа з відомого журналу Life, аби той спробував зберегти на плівку портрет незнайомця. Фотограф, споряджений спеціальним фотоустаткуванням для нічної зйомки, прибув у призначений час. І в липневому номері Life за 1990 рік з’явилася фотографія чоловіка, який стояв навколішки біля могили Едгара По. Обличчя незнайомця не було видно, оскільки на нього падала тінь капелюха. Відтоді ніхто не зміг знову сфотографувати цю загадкову людину…

Висновок

Упродовж усього життя Едгар Аллан По страждав від повторюваних тривалих нападів зі зміною поведінки. Імовірні діагнози для такої епізодичної зміни поведінки: токсикоманія, синкопе, шизофренія, складні парціальні напади епілепсії і, можливо, більш незвичайні хвороби, такі як порфірія або ідіопатичний рецидивний ступор.

Оскільки є лише непряма інформація, ми ніколи не зможемо дізнатися напевно, чи страждав він від епілепсії. Його лікарі у той час не були знайомі з подібним діагнозом, оскільки складні парціальні напади були вперше описані вже після смерті Едгара По Джоном Г. Джексоном (1889). Напади епілепсії, як вважали на той час, супроводжувалися лише повною втратою свідомості. Якщо він дійсно страждав від епілепсії, це пояснює багато з описів інтоксикації і його тривалу репутацію як наркомана й алкоголіка.

Чи була в нього епілепсія, чи він страждав від шизоафективного психозу, однак його муки і переживання сприяли розвитку його творчого генія, і По зміг здолати обмеження хвороби і використати нагоду стати одним із найславетніших американських письменників.

Підготували: Тетяна Залєвська,
Наталія Яцковська,
кафедра пропедевтики внутрішньої медицини № 1
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

(Життя та хвороби Едгара Аллана По [Електронний ресурс] // Новости медицины и фармации. — Режим доступу : http://www.mif-ua.com/archive/article/10315. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013).

Творчість Едгара По

Життя Едгара По, як і більшості творчих людей, було неспокійним та драматичним, сповненим протилежностей. Йому довелось спізнати і бідність, і забезпеченість, крайнє розчарування і велике кохання, повне ігнорування з боку читачів і велику популярність. Сповнений протилежностей був і його характер: запальний, гордовитий, енергійний і, водночас, — вишуканий лірик, романтик та аристократ. Зацікавлення його творчістю та долею ось уже півтора століття бентежить серця і розуми поціновувачів художнього слова. Ось як характеризує Едгара По прихильна до нього близька знайома літераторка Френсіс Осгуд: «Я завжди вважала його взірцем витонченості, шляхетності і великодушності… Його гарна гордовита голова, темні очі, які блищали сяйвом обраності, сяйвом почуття і думки, його манери — усе це було поєднанням невимовної величі та ніжності… Особливою величчю здавалася мені проста й поетична душа Едгара По. Він був веселий, щирий, дотепний, то стриманий, то вередливий, як розбещена дитина, але навіть під час найважчої літературної праці він знаходив ласкаве слово, добру усмішку до лагідної, молодої та обожнюваної дружини і до всіх гостей ставився уважно й люб’язно. Нескінченні години проводив він за столом… Завжди старанний, терплячий, записуючи своїм прегарним письмом чудові фантазії, котрі безперервно породжував його блискучий і гострий розум». Та є й зовсім інші характеристики, які малюють непривабливу, а подекуди відразливу постать.

За характером Едгар По був бешкетником, і в школі, і в університеті він прагнув до пригод, тож довкола нього завжди було багато однодумців-бешкетників. Проте уже тоді його однолітки помічали у ньому багато дивного — з дитинства він писав вірші, захоплювався фантастичними планами, любив здійснювати психологічні досліди над собою та іншими, відчував себе вищим за інших.

У Едгара По був період бродяжницького життя, коли він посварився зі своїм прийомним батьком. З часом, повернувшись у рідний Бостон, юнак видав там накладом у 50 примірників збірку віршів, яку підписав псевдонімом «Бостонець». Імовірно, що саме на це він витратив останні кошти, тож із безвиході він пішов до армії під вигаданим прізвищем.

У 1829 році Едгар По видав збірку поезій «Аль-Араф, Тамерлан та малі поезії». Книжка потрапила до книгарень, але інтересу не викликала. Наступного року поет переїхав до Нью-Йорка, де видав ще одну збірку поезій «Поеми Едгара А. По. Друге видання». Ця книжка також не була помічена читачами, тож йому довелося знову звернутись до прийомного батька, щоби той допоміг йому фінансово. Аллан погодився виплачувати Едгару незначні суми, хоч сам уже довгий час був мільйонером.

Едгар бідував, жив у своєї тітки в Балтиморі, де зустрів своє велике кохання. Його обраниці Вірджинії було лише 9 років. Для коханої він писав дуже проникливі вірші. Вони одружилися, коли їй було 13, а йому 27. У цей період він також починає писати новели, які згодом зроблять його відомим. Едгар По вважається засновником детективно-фантастичного жанру в літературі, також його творчість сприяла виникненню жанру наукової фантастики.

Восени 1833 року балтиморський щотижневик оголосив конкурс на найкращий вірш та найкраще оповідання. Едгар По надіслав кілька своїх творів. Журі одноголосно визнало найкращими і його вірш, і його оповідання. Проте вважали, що не можна видати одній людині дві премії. Тож видали Едгару премію за оповідання «Рукопис у пляшці». Гроші були дуже доречними: автор буквально голодував. Згодом він починає друкувати свої оповідання у періодиці, таким чином заробляючи собі на життя.

Так назбиралось 2 томи оповідань, які були видані згодом у Філадельфії 1840 року.

Найбільшу славу письменникові принесли дві книжки, видані 1845 року. Це збірка поезій «Ворон та інші вірші» та том «Оповідання». Ці твори були популярними, але справжню їхню цінність читачі та критики збагнули значно пізніше. Свої твори Едгар По писав літературною англійською мовою, на відміну від більшості американських письменників XIX століття. Оригінальність його творчості і особистості багатьом європейцям здавалася несумісною з панівним уявленням про унормованість, пуританство та безбарвність американського суспільства, його раціоналізм й прагматизм, бездуховність, ворожість усьому інтелектуальному. Звідси пішло не раз повторене твердження про чужість письменника духу Сполучених Штатів. Лаконічно це висловив Бернард Шоу: «Як міг з’явитися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?».

У ХХ столітті творчість Едгара Аллана По набула особливої популярності. На честь письменника названий кратер на Меркурії. Багато його творів екранізували. Наприклад, роман «Чорний трон» відомого американського письменника-фантаста Роджера Желязни, заснований на фактах життя, з численними згадками про його творчість і героїв.

Гарольд Шехтер написав ряд фантастико-детективних «містерій в дусі Едгара По» («Маска Червоної Смерті», «Говіркий небіжчик» тощо), головним персонажем яких є детектив-літератор Едгар А. По. Відгомін його слави знаходимо і в музичному мистецтві: 1988 року в альбомі «Ainsi soit je…» популярної французької співачки Мілен Фармер 3-м треком вийшла пісня «Allan», присвячена Едгару Аллану По. Пізніше, в 1989 році, вона була виконана Фармер на її концертному турне і випущена live-синглом. У гурту «The Alan Parsons Project є альбом Tales of Mystery and Imagination» (1976), присвячений життю і творчості Едгара По. У пісні гурту The Beatles «I Am The Walrus» (альбом «Magical Mystery Tour») згадується Едгар По. У пісні гурту «Green Day», St. Jimmy (альбом American Idiot) також згадується По. Російська gothic doom/black metal група Sunbellum в 2007 році випустила альбом «The transition», в якому, як тексти пісень були використані і вірші Е. А. По.

(Незвичайне життя і дивна смерть Едгара Аллана По [Електронний ресурс] // Погляд. — Режим доступу: http://poglyad.com/blog-109/post-1599. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013).

Цікаві інтернет-ресурси

  • Все аудиокниги автора – Эдгар По [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://asbook.ru/tags/%CF%EE+%DD%E4%E3%E0%F0/. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Едгар Аллан По. Оповідання [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua/texts/poe__stories__ua.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Життєвий і творчий шлях Едгара По (реферат) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=11738. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Кіра Шахова. Едгар По: начерки до портрета [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakhova__poe__ua.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Лучшие книги Эдгара Аллана По [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.livelib.ru/author/11678/top. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Рассказы Эдгара По [Електронний ресурс] // Эдгар Аллан По. — Режим доступу: http://www.edgarpoe.ru/rasskazy/. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По — «Золотой жук» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/edg_po1.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По — Ворон. 1840. Перевод М. Зенкевича [Електронний ресурс] // You Tube. — Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=P352Cz5NhIk. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По [Електронний ресурс] // История американской литературы. — Режим доступу: http://americalit.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=18&Itemid=19&limit=1&limitstart=4. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По «Ворон» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ravenedgarpoe.blogspot.com/. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По «Сфинкс» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.skeptik.net/skeptiks/sfinks.htm. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По женился на 13-летней сестре [Електронний ресурс] // Газета по-українськи. — Режим доступу: azeta.ua/ru/articles/history-newspaper/_edgar-po-zhenilsya-na-13-letnej-sestre/379728. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По как родоначальник детектива [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dbiblioteka.forum2x2.ru/t225-topic. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.
  • Эдгар По. — Стихи. Поэмы. Биография [Електронний ресурс] // Стихи поэтов ХІХ–ХХ веков. — Режим доступу: http://www.stihi-xix-xx-vekov.ru/eapo.html. — Назва з екрана. — Дата звернення 11.10.2013.

Рекомендована література

  1. Аллен, Г. Эдгар По [Текст] — М., 1984.
  2. Богословский, В. Н. / Богословский В. Н Дмитриев А. С., Соловьёва Н. А. и др. История зарубежной литературы XIX в. [Текст] / Под ред. Н. А. Соловьёвой. — М., 1991. — С. 368—383.
  3. Гончарук, Л. М. Едгар Аллан По. Оповідання «Золотий жук» [Текст] / Л. М. Гончарук // Все для вчителя: інформаційно-практичний бюлетень. — 2013. — № 5. — С. 44–46.
  4. Кортасар, Ю. Х. Жизнь Эдгара По [Текст] / пер. с исп. Н. Богомоловой // Иностранная литература. — 1999. — № 3.
  5. По, Е. А. Чорний кіт [Текст] : оповідання. — К., 2001. — 368 с.
  6. Тихенко, А. Эдгар По и моллюски [Текст] / А. Тихенко // Наука и жизнь. — 1988. — № 9. — С. 35.

База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий