1. Огляд літератури по темі

Очевидно, дехто не раз фіксував низькі його цифри, самопочуття ж при цьому залишалося цілком задовільним або ж виникали слабкість, головний біль
1. Огляд літератури по темі

Скачати 0.71 Mb.

Сторінка 1/3 Дата конвертації 14.04.2016 Розмір 0.71 Mb.

  1   2   3

http://text.tr200.biz — скачать рефераты, курсовые, дипломные работы

ПЛАН

Вступ

1. Огляд літератури по темі

1.1 Причини виникнення первинної артеріальної гіпотензії

1.2 Лікування хворих з гіпотензивними станами

1.3 Лікувальне харчування при первинній гіпотензії

2. ЛФК при первинній гіпотензії

2.1 Фізіотерапія при гіпотензивних станах

2.2 Загартовування при гіпотензії

2.3 Сауна при гіпотензії

2.4 Лікувальний масаж

2.5 Механотерапія та працетерапія при гіпотензивних станах

2.6 Психотерапія при первинній гіпотезі

2.7 Фітотерапія при первинній гіпотензії

2.8 Санаторно-курортне лікування

2.9 Профілактика гіпотензивних станів

2.10 Резюме

3. Задачі, методи й організація дослідження

3.1 Організація дослідження

3.2 Завдання та методи дослідження

4. Результати дослідження та їх обговорення

4.1 Причини виникнення первинної гіпотензії

4.2 Засоби та методи фізичної реабілітації хворих на первинну гіпотензію

Висновки

Список літератури

Додатки
ВСТУП
Майже в кожній сім’ї вміють вимірювати артеріальний тиск. Очевидно, дехто не раз фіксував низькі його цифри, самопочуття ж при цьому залишалося цілком задовільним або ж виникали слабкість, головний біль, запаморочення. Що це? Хвороба чи фізіологічний стан організму? Які критерії визначення норми і патології?

У нормі нижня межа артеріального тиску в осіб до 25-річного віку становить 100/60 мм рт. ст. (13,3/8 кПа), у людей 25—40 років—105/60 мм рт. ст. (14/8 кПа). Для старших вікових груп норму визначено менш чітко. Так, нижня межа максимального тиску в осіб 60—80-річного віку індивідуально варіює між 110 і 120 мм рт. ст. (14,7 і 16 кПа).

Слід пам’ятати, що у деяких людей знижений артеріальний тиск є не проявом захворювання, а їхнім нормальним станом.

У класифікації, запропонованій Н. С. Молчановим (1971) і доповненій Є. В. Гембіцьким (1980), виділено такі форми, як фізіологічна артеріальна гіпотензія (індивідуальний варіант норми, гіпотензія підвищеної спортивної тренованості, жителів високогір’я, тропіків тощо) і патологічна артеріальна гіпотензія (нейроциркуляторна, або первинна, і симптоматична, або вторинна, тощо).

Первинна (патологічна) артеріальна гіпотензія — самостійне захворювання. Зниження артеріального тиску при цьому зумовлене порушенням функції апарату, що регулює систему кровообігу.

Вторинна (симптоматична) артеріальна гіпотензія спостерігається при різних гіпотензійних патологічних процесах. Низький артеріальний тиск у таких випадках — один із симптомів захворювання. У міру одужування хворих артеріальний тиск нормалізується.

Артеріальна гіпотензія — дуже поширений стан і за частотою не поступається артеріальній гіпертензії. Однак нерідко хворих не реєструють, не беруть на облік, а багато людей з низьким рівнем артеріального тиску не вважають себе хворими і не звертаються за допомогою до лікарів. Тим часом артеріальна гіпотензія дуже позначається на працездатності хворих, погіршує перебіг інших хвороб.

Гіпотонічна хвороба найчастіше розвивається у людей молодого віку. Відомо, що такі хворі тяжко переносять хірургічні операції. Артеріальна гіпотензія погіршує перебіг пневмонії, інфаркту міокарда, гострих інфекцій, у жінок несприятливо позначається на вагітності й родах.

Особливої уваги заслуговує артеріальна гіпотензія у спортсменів. Раніше її вважали спортивною гіпотензією, показником достатньої натренованості. У деяких спортсменів може виникнути і патологічна артеріальна гіпотензія внаслідок перетренувань. Цю артеріальну гіпотензію вважають перехідною. Якщо перетренування повторюються багато разів, то вона переходить у первинну артеріальну гіпотензію.

Останнім часом досягнуто певних успіхів у лікуванні хворих, особливо при гострій артеріальній гіпотензії. Однак дедалі частіше залишаються нерозв’язаними й спірні питання щодо поширеності гіпотензійних станів, їхнього виникнення.

Епідеміологічні дослідження показали, що артеріальна гіпотензія спостерігається у 3 — 4 % населення.

Суб’єктивні відчуття, характерні для хворих з хронічною артеріальною гіпотензією, значно знижують працездатність їх — аж до повної інвалідності. Результати досліджень, проведених Інститутом охорони здоров’я в м. Щлі (ФРН, 1982), показали, що артеріальну гіпотензію за втратою робочих днів можна порівняти з такими тяжкими захворюваннями, як ішемічна хвороба серця, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, цукровий діабет.

Гостра артеріальна гіпотензія небезпечна для здоров’я й життя хворих і потребує негайного лікування.

Особливі форми артеріальної гіпотензії, що виникають після лікування гіпотензивними, нейролептичними засобами, антидепресантами, називають ятрогенними. Вони зумовлені необережними висловлюваннями або діями лікаря під час лікування хворого, що несприятливо впливають на його психіку.

Мета дослідження: використання реабілітаційних заходів у хворих на первинну гіпотензію

Завдання дослідження:

1. Узагальнити теоретичні погляди сучасних вчених на первинну гіпотензії: причини виникнення, принципи та методи лікування.

2. Навести існуючі методи лікування первинної гіпотензії.

3. З’ясувати завдання, принципи, методики фізичної реабілітації хворих на первинну гіпотензію.

4. Дати оцінку ефективності застосування методів фізичної реабілітації у хворих на первинну гіпотензію.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ПО ТЕМІ

1.1 ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПЕРВИННОЇ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПОТЕНЗІЇ

Причини виникнення первинної хронічної гіпотензії до кінця не з’ясовані. Вважають, що в її розвитку велику роль відіграють тривала напружена розумова праця, відповідальна робота, особливо при систематичному порушенні режиму праці й відпочинку, сімейні конфлікти, поєднання праці й навчання, гострі й хронічні психічні травми, а також неповноцінність системи, що регулює артеріальний тиск [10].

Ще різноманітніші причини появи вторинної, або симптематичної, гіпотензії, тобто такої, що виникає при деяких захворюваннях або хронічних інтоксикаціях: хронічних хворобах травного каналу (виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічному холециститі, гепатиті), хронічних запальних гінекологічних захворюваннях, токсикозах вагітних, хронічних вогнищевих інфекціях, хворобах надниркових залоз, гострих інфекціях тощо. З професійних чинників можна назвати такі, як праця в гарячих цехах, тривалий вплив малих доз іонізуючої радіації, вібрації, електромагнітних полів, радіочастот, хронічні інтоксикації (фтором, ртуттю, тетраетилсвинцем, бензолом, бензином, сірководнем, чадним газом та ін.) [14, 23].

У тяжких випадках нейроциркуляторної дистонії гіпотензійного типу, тобто розладу системи кровообігу, зумовленого порушенням вищих рівнів нервової регуляції судинного тонусу, можна говорити про гіпотонічну хворобу. Інакше кажучи, нейроциркуляторна гіпотензія — це наслідок порушення рівноваги процесів збудження і гальмування вищих центрів головного мозку [1].

До розвитку гіпотензійних станів часто спричиняється недостатність функції залоз внутрішньої секреції, зокрема надниркових залоз та гіпофіза. Відомо, що гормони мозкового шару надниркових залоз підвищують тонус судин та артеріальний тиск. Гіпофізарна недостатність при артеріальній гіпотензії часто поєднується з порушеннями функцій інших ендокринних залоз (щитовидної, статевих тощо). При артеріальній гіпотензії, як правило, порушена функція вегетативної нервової системи, яка регулює тонус судин. Якщо порушений нирковий кровообіг, нирки можуть виділяти депресорні речовини, які зумовлюють стійку, тривалу артеріальну гіпотензію [18, 27].

У походженні артеріальної гіпотензії має значення і спадковий фактор. Раніше вважали, що артеріальна гіпотензія характерна для осіб астенічної будови тіла (худорлявих, високих) і рідко спостерігається в людей гіперсте-нічної будови тіла (невисоких, огрядних). Однак в останні роки доведено, що гіпотензія найчастіше буває в осіб з нормальною будовою тіла, хоча може бути в людей як астенічної, так і гіперстенічної будови тіла [11].

Серед численних критеріїв оцінки циркуляції крові найважливішими є артеріальний тиск і частота пульсу. Артеріальний тиск забезпечує вільний рух крові по судинах незалежно від гравітації та положення тіла, що сприяє нормальному живленню тканин організму [46].

Основні фактори, які визначають артеріальний тиск,—це об’єм крові, що виштовхується серцем за 1 хв, та опірність периферичних судин. Хвилинний об’єм крові залежить від ударного об’єму (кількості крові, яку виштовхує серце під час одного скорочення) та частоти скорочень серця, а опірність периферичних судин — переважно від діаметра артерій і тонусу стінок судин. Зменшення хвилинного об’єму крові, частоти й сили скорочень спричиняється до зниження артеріального тиску. У відповідь на це збільшується ударний об’єм крові, додатково викидається в кровообіг залишкова кількість крові, що є в серці [41, 35, 28].

Малий об’єм залишкової крові в серці при артеріальній гіпотензії та недостатнє наповнення передсердя внаслідок зниженого припливу венозної крові до серця зумовлюють зниження артеріального тиску, оскільки серце не забезпечує достатнього ударного об’єму під час навантаження. Для підтримання ударного і хвилинного об’єму крові на відповідному рівні при підвищених вимогах організму велике значення мають заняття фізкультурою і спортом [12].

Іншим важливим чинником у підтриманні артеріального тиску є опірність периферичних артеріальних розгалужень та еластичність артерій. Діастолічний тиск знижується при зменшенні опору периферичних судин унаслідок зниження тонусу артеріол.

При захворюваннях міокарда зменшується його скорочувальна здатність. І щоб підтримати належний рівень артеріального тиску, збільшується опір периферичних судин. Таким чином, підвищення цього опору значною мірою компенсує ослаблену діяльність серця [31, 43].

Професор Н. С. Молчанов із співробітниками показали, що при первинній гіпотензії збільшується хвилинна циркуляція крові та знижується опірність периферичних судин, ступінь якої перекриває ступінь хвилинного об’єму. Це призводить до того, що артеріальний тиск знижується [13].

У багатьох хворих на первинну артеріальну гіпотензію зменшена загальна кількість крові, що циркулює (К. Тихолов, 1983), унаслідок перерозподілу її в «системі з низьким тиском» — у венах, легеневій мережі судин, депо крові. Гемодинаміка цієї системи не визначається артеріальним тиском, а залежить від її потужності та об’єму. У «системі з низьким тиском» міститься близько 80—85 % загальної кількості крові, і тільки 15—20 % цього об’єму циркулює. Легеневий кровообіг — одна з найважливіших частин «системи з низьким тиском». Цим резервуаром крові може компенсуватися зниження артеріального тиску. Він також полегшує роботу серця, затримуючи 1/3 загальної кількості крові. Венозну систему і депо крові деякі автори називають периферичним серцем. Для мобілізації крові, що міститься в них, велике значення має тонус вен. Якщо тонус вен ослаблений, особливо при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, то затримується велика кількість крові, змінюється хвилинний її об’єм, спостерігається коливання артеріального тиску [20, 23].

У регуляції тиску крові важливу роль відіграє тонус скелетних м’язів. Він підтримує на належному рівні венозний приплив до серця. Астеніки Із слабким м’язовим тонусом більш схильні до тяжчих ортостатичних порушень, ніж люди з нормальним тонічним станом м’язових волокон. Розширення капілярів у м’язах тіла також затримує в них значну кількість крові й порушує артеріальний тиск.

Нервові регуляторні механізми артеріального тиску — пресо- і геморецептори — розташовані головним чином у дузі аорти й каротидному синусі. Сюди належать також вазомоторні центри підкірки й кори великого мозку. У нормі під час підвищення артеріального тиску посилюється тиск крові на судинну стінку дуги аорти, подразнюються барорецептори цієї судинної ділянки, імпульси передаються у вазомоторні центри вищих відділів нервової системи, знижується тонус судин і тиск нормалізується. При зниженні артеріального тиску, навпаки, зменшується кількість імпульсів у вищі центри, посилюється тонус артерій і тиск підвищується до вихідного рівня [20, 32].

Регуляція артеріального тиску здійснюється і через електролітно-водний баланс крові. Геморецептори, розташовані в судинах, подразнюються при зменшенні рівня кисню і вуглекислого газу в крові. Це збуджує вазомоторний центр, що викликає звуження або розширення кровоносних судин і підвищує або знижує артеріальний тиск.

Існують також інші механізми й рефлекси регуляції артеріального тиску, які у здорових осіб підтримують його на нормальному рівні. У хворих людей така регуляція неповноцінна, що зумовлює патологічне коливання рівня артеріального тиску [26].
1.2 ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ГІПОТЕНЗІЙНИМИ СТАНАМИ
Лікування хворих з хронічними гіпотензійними станами передбачає одужання від основного захворювання (при вторинних артеріальних гіпотензіях) або комплексне лікування первинної артеріальної гіпотензії. Крім медикаментозних препаратів, хворим призначають фізіотерапевтичні процедури, лікувальне харчування, лікувальну фізкультуру, санаторно-курортне лікування. Здебільшого хворих на первинну гіпотензію лікують амбулаторне в поліклініках. Однак при сильному зниженні артеріального тиску, гіпотонічних кризах і значних суб’єктивних проявах хворих госпіталізують [15, 36].

Основні принципи лікування артеріальної гіпотензії: усунення фактора, що зумовлює гіпотензію; ліквідація вогнищ первинних інтоксикацій; нормалізація сну; дотримання раціональної дієти, що включає міцний чай і каву; раціональний режим праці й відпочинку; підвищення фізичної активності хворого (проведення ранкової гімнастики, прогулянки, заняття лікувальною фізкультурою) [21].

Основою режиму хворого на артеріальну гіпотензію е старанне дотримання нормального способу життя. Це насамперед повноцінний сон протягом 8 год. Якщо хворий страждає безсонням, лікар призначає йому медикаментозні засоби. Спосіб життя не буде здоровим без ранкової гімнастики та водних процедур.

У багатьох хворих на артеріальну гіпотензію спостерігаються ранкова млявість, слабкість, дискомфорт. Щоденні заняття гімнастикою і водні процедури майже повністю усувають ці хворобливі відчуття. Відпочинок хворого насамперед повинен бути активним. Пасивний, малорухливий відпочинок (напівлежачи) призводить до втрати тонусу, тренованості, порушення сну, появи розладів невротичного характеру [22].

Переглянути розпорядок дня, перебудувати його, перейти на новий режим — для хворого на артеріальну гіпотензію це вже майже половина одужання [29].
1.3 ЛІКУВАЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ
Для хворих на первинну артеріальну гіпотензію немає якоїсь особливої дієти. Важливо, щоб харчування було не тільки повноцінним, а й різноманітним. У добовому раціоні повинно міститися 100—120 г білків, 80—90 г жирів і 400—500 г вуглеводів. Багатими на білки є м’ясо, риба, яйця, сир, молоко та ін. Вуглеводи ми одержуємо в основному з хлібом, солодощами, різними виробами з борошна. Жирів багато в продуктах тваринного походження. Для нормального перебігу обмінних процесів в організмі треба постійно споживати в невеликій кількості олію (соняшникову, кукурудзяну, бавовникову, соєву, лляну) [17].

Їсти потрібно не менш як 4—5 разів на день. Рекомендують пити каву, какао, міцний чай, особливо вранці й серед дня. Ці напої стимулюють діяльність центральної нервової системи, серця, дихального центру, посилюють вентиляцію легень, усувають кисневе голодування тканин при гіпотензійних станах [24].

Гіпотензійні стани характеризуються вітамінною недостатністю організму, насамперед вітамінів групи В та особливо аскорбінової кислоти. Основним джерелом аскорбінової кислоти є смородина, яблука, лимони, апельсини, аґрус, малина, горобина, болгарський перець, зелена цибуля, капуста, зелений горошок, хрін, редька, картопля, шипшина, суниці, помідори. Без вітамінів групи В недостатньо засвоюються вуглеводи. На ці вітаміни багаті овочі, фрукти, ягоди, зелень. Тіамін (вітамін ВІ) і калію пангамат (вітамін ВІ5) поліпшують обмінні процеси, підвищують стійкість організму до впливу шкідливих факторів навколишнього середовища. Крім того, калію пангамат посилює діяльність кіркової речовини надниркових залоз. Аскорбінова кислота і нікотинова кислота (вітамін РР) нормалізують проникність судинної стінки, яка у хворих з низьким артеріальним тиском часто буває підвищеною [34].

Овочі й фрукти особливо корисні в сирому вигляді, бо під час приготування їжі частина вітамінів втрачається. Щоб зменшити втрату вітамінів, овочі й фрукти відварюють цілими, ріжуть їх безпосередньо перед уживанням. Під час варіння треба стежити, щоб овочі були повністю покриті водою.

Споживання овочів і фруктів у великій кількості та достатнє надходження в організм у зв’язку з цим рослинної клітковини сприяє нормальній роботі травного каналу [40].
2 ЛФК ПРИ ПЕРВИННІЙ ГІПОТЕНЗІЇ
Дуже ефективним є лікування хворих на первинну гіпотензивну хворобу, якщо до лікувального комплексу ввести різні фізичні методи терапії, зокрема методи лікувальної фізкультури.

І. Б. Тьомкін розробив ефективну методику фізичних вправ для осіб з первинною артеріальною гіпотензією. Ця методика враховує стан серцево-судинної системи і самопочуття хворого. Обережні навантаження показані хворим з гіпотонічними кризами та болем за грудниною, а тренувальні — тим, у кого немає різких коливань артеріального тиску, що супроводжуються головним болем, порушенням сну, загальною слабкістю, непритомністю. Вид навантаження визначає лікар [7].

Комплекс складається з вправ, які діють на організм у цілому, і спеціальних вправ, що сприяють тривалому підвищенню артеріального тиску. Це силові вправи, які хворі виконують у повільному темпі (вони включають великі м’язові групи), швидкісно-силові вправи, а також статичні.

На початку занять у комплекс вводять 10—15 вправ /(тривалість виконання їх — 20 — 30 хв). Якщо самопочуття хворого поліпшується, кількість вправ у комплексі збільшують до 20—25 (тривалість — 25 – 30 хв). Надалі кількість вправ може бути доведена до 25 — 30 (тривалість — 30—40 хв).

Найчастіше у вправах передбачено вихідне положення стоячи. Однак при запамороченні, різкій слабкості якийсь час можна робити вправи лежачи на спині або сидячи. Статичні вправи стимулюють діяльність різних внутрішніх органів. Дихальні вправи дають можливість хворим навчитися правильно й глибоко дихати, уміти керувати диханням, а також знизити загальне навантаження під час занять.

Лікувальну гімнастику потрібно виконувати щодня, найкраще — у другій половині дня, після роботи. Перед початком занять обов’язково треба проконсультуватися із спеціалістом лікувальної фізкультури, слід також проводити самоконтроль [8]. Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики.

  1. Вихідне положення (в. п.) — сидячи на стільці, руки вниз. Підняти прямі руки через сторони догори — вдих, повернутись у в. п. — видих; 4—6 разів. Те саме можна повторити з невеликим вантажем у руках.
  2. В. п.— сидячи на стільці, руки на поясі. Підтягнути коліно до живота — видих, повернутись у в. п.— вдих. Те саме другою ногою;5—8 разів кожною ногою.
  3. В. п.— стоячи, руки вниз. Присісти, підняти руки вперед — видих,повернутись у в. п.— вдих; 5—15 разів.
  4. Ходьба на місці з поступовим уповільненням темпу.
  5. В. п. — стоячи обличчям до стіни, руки простягнути і притиснути їх до стіни. Максимально сильно натискувати на стіну протягом 2—З с усім корпусом (статичне напруження). Повторити кілька разів. Відпочинок між вправами — 1 хв.
  6. В. п.— стоячи, руки з неважкими гантелями опущені вниз. Підняти руки через сторони догори — вдих, повернутись у в. п.— видих;4—8 разів.
  7. В. п.— стоячи, руки з гантелями підняті догори. Нахилити корпус убік — видих, повернутись у в. п.— вдих. Те саме в інший бік; 4—8 разів у кожний бік.
  8. В. п.— стоячи, руки на поясі. Підскоки з розведенням і зведенням ніг, дихання рівномірне; 15—ЗО. разів.
  9. Біг на місці з поступовим уповільненням темпу, дихання рівномірне; 0,5—1,5 хв.
  1. В. п.— руки на стіні в упорі. Сильно натискувати на стіну протягом 4—5 с. Повторити 2 рази з відпочинком 1 хв.
  2. В. п.— стоячи, руки вниз. Нахилити корпус уперед, відвести пряму ногу назад («ластівка»); стояти на одній нозі 5—8 с. Дихання рівномірне. Те саме другою ногою; 4—6 разів кожною ногою.

2.1 ФІЗІОТЕРАПІЯ ПРИ ГІПОТЕНЗИВНИХ СТАНАХ
Фізіотерапія при даній хворобі націлена на поліпшення функціонального стану ЦНС, нейрогуморальної регуляції судинного тонусу підвищення артеріального тиску і діяльності серцево – судинної системи; стимуляція функції наднирникової залози; покрашення адаптації організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища, загартовування пацієнта. Призначають дощовий або циркулярний душ, обтирання водою кімнатної температури з постійним зниженням її до 10 – 15 градусів Цельсія; ванни прісні, вуглекислі, скипидарні, хлоридні, натрієві, сульфідні; аероіонотерапію, сонячні та повітряні ванни, обливання, купання в морі, прісній воді, сон на повітрі, електросон [25].
2.2 ЗАГАРТОВУВАННЯ ПРИ ГІПОТЕНЗІЇ
Загартовування — важлива складова частина лікування гіпотензійних станів, що включає в себе тривале перебування і сон на свіжому повітрі. Гартувальні фактори тренують нервову систему.

Принагідно зауважимо, що загартовуватися потрібно систематично. Слід поступово посилювати подразник: збільшувати тривалість гартувальної процедури, знижувати температуру води тощо [16].

Загартовування — це процес, в основі якого лежить тренування. Загартовування рекомендують починати з повітряних ванн — спочатку теплих, згодом прохолодних і холодних. Повітряні ванни спочатку слід приймати в добре провітреному приміщенні, потім — на свіжому повітрі. Приймати їх можна лежачи, напівлежачи або в русі, що особливо бажано під час прийому прохолодних або холодних ванн. Виникнення ознобу — сигнал до припинення процедури. Після повітряної ванни корисно виконати кілька енергійних гімнастичних вправ, розтерти тіло рушником і прийняти теплий душ [33].

Вода — найефективніший засіб загартовування. У проведенні водних процедур основне не тривалість їх, а температура води.

Систематичне загартовування бажано починати в теплу пору року при температурі повітря, не нижчій від 17— 20 °С.

Найпростіша форма загартовування — обтирання водою, температура якої повинна бути 33—34 °С. Обтирання і наступне за ним розтирання сухим рушником потрібно робити в напрямі від периферії до центру. Уся процедура має тривати не більш як 5 хв. Щотижня температуру води знижують на 1 °С і через 2—3 міс доводять до 18—22 °С. Щоб посилити подразнювальну дію води, до неї можна додати 2—4 столових ложки кухонної солі, столового оцту.

Душ — водна процедура із сильною механічною дією води. Тривалість перших процедур 1—2 хв, температура води 35—32 °С. Деякі хворі погано переносять душ. У них з’являються слабкість, серцебиття, запаморочення. Такі хворі повинні відмовитися від душу і перейти до інших процедур [44].

Один з найприємніших видів загартовування — купання у відкритих водоймах. Починати купатися можна тоді, коли температура води не нижча від 17—20 °С. Спочатку рекомендують купатися 3—5 хв, а з часом — до ЗО хв, залежно від підготовленості й самопочуття хворого.

Сонячні ванни можна приймати лише з дозволу лікаря. Надмірне захоплення сонцем іноді різко погіршує перебіг артеріальної гіпотензії, а в декого сонячні ванни провоку-ють розвиток хвороби [19].
2.3 САУНА ПРИ ГІПОТЕНЗІЇ
У 1978 р. в Дюссельдорфі (ФРН) відбувся IV Міжнародний конгрес з проблем сауни. На ньому спеціальне обговорювалося питання про показання і протипоказання для застосування сауни з лікувальною метою. Одним з показань є артеріальна гіпотензія. Протипоказання: вік старше 60 років, тяжкі органічні захворювання. Усі протипоказання встановлює лікар.

Лікувальні чинники сауни — це вплив сухого (з відносною вологістю 5—ЗО %) повітря високої температури і наступне охолодження у воді або на повітрі при порівняно низькій температурі. У період перебування в термокамері (від 5 до 20 хв) температура повітря коливається від 65 до 100 °С. Кількість заходів у термокамеру — не більше 5, інтервали між ними неоднакові — від 5 до ЗО—40 хв. Щоб запобігти несприятливому, впливові сауни, великого значення надають способові охолодження після нагрівання (у басейні з холодною водою, під прохолодним душем). По-різному ставляться фахівці до плавання в басейні після нагрівання. Є прихильники й противники цієї процедури.

Висока температура в сауні викликає посилення циркуляції крові, перерозподіл кровотоку, сильне потовиділення. Під час перебування в термокамері температура тіла може підвищитися до 38—40 °С, під час охолодження знижується. Ступінь підвищення температури тіла залежить від температури і вологості повітря в термокамері, тривалості перебування в ній.

Реакція серцево-судинної системи на сауну залежить від її стану, індивідуальної чутливості людини до тепла, кількості заходів у термокамеру, їхньої тривалості, способу охолодження, положення тіла під час перебування в термокамері.

Як систолічний, так і діастолічний тиск у здорових людей у термокамері може трохи підвищуватися, знижуватися або не змінюватися. Менше змінюється діастолічний тиск. Іноді після сауни протягом доби в людини можуть зберігатися різкі коливання артеріального тиску. Тому особи, схильні до артеріальної гіпотензії, повинні чітко виконувати рекомендації лікаря, суворо дозуючи тривалість перебування в сауні, температуру повітря, кількість відвідувань термокамери. Установлено, що стан системи зсідання крові під впливом сауни не змінюється, немає загрози геморагічних і тромботичних ускладнень.

Під час перебування в сауні зменшується виділення сечі, головним чином за рахунок збільшення реабсорбції води в ниркових канальцях, при цьому підвищується питома густина сечі.

Як уникнути небажаних наслідків під час перебування в сауні?

Важливо все: правильне влаштування самої сауни, диференціальний підхід до призначення процедури, точна оцінка протипоказань, суворе дотримання правил перебування в сауні.

Перед заходом у гаряче приміщення сауни слід вимитися з милом під душем і витерти тіло досуха. У термокамері спочатку потрібно користуватися нижніми полицями, де температура нижча. На полицях можна сидіти або лежати. Людям з ортостатичною нестійкістю артеріального тиску краще лежати. Останні 2—3 хв слід обов’язково сидіти з опущеними вниз ногами. Щоб зменшити сильний тепловий вплив сауни, треба прийняти теплу ножну ванну або облити обличчя гарячою водою.

Після сауни потрібно відпочити 30 — 40 хв. Під час і після сауни не рекомендується робити інтенсивних фізичних вправ. Не всім можна плавати в басейні в період охолодження. Забороняється під час перебування в сауні вживати спиртні напої, курити. Не можна входити до сауни вологим, голодним або, навпаки, після переїдання, з охолодженими кінцівками, приймати перед сауною контрастний душ, тривалий час потіти на лаві. Важливий показник адекватності обраної методики — добре самопочуття наступного ранку після сауни.

Іноді у хворих на артеріальну гіпотензію погіршується самопочуття, що пов’язано із зниженням артеріального тиску. Ці явища швидко проходять, коли перебувати в горизонтальному положенні. Для здорових людей вони не являють собою небезпеки. При артеріальній гіпотензії погіршенню самопочуття можна запобігти. Для цього слід суворо виконувати рекомендації лікаря.

Найкраще охолоджуватися на повітрі при його температурі 22—24 °С або обливанням прохолодною водою. Людям, у яких виникають виражені судинні реакції, не можна користуватися сауною.

Іноді у хворих спостерігаються неприємні суб’єктивні відчуття: слабкість, запаморочення, головний біль, загальний дискомфорт. У таких випадках слід порадитися з лікарем, а також пом’якшити температурний режим, скоротити час перебування в термокамері до 7—8 хв, менше разів заходити в термокамеру, поступово охолоджуватися на повітрі.

Дані літератури свідчать про те, що сауну можна використовувати для профілактики й лікування серцево-судинних хвороб, зокрема й артеріальної гіпотензії. Слід лише суворо дотримувати рекомендацій лікаря, правильно користуватися сауною (див. додатки 1. 6 – 1. 8), диференційовано приймати процедури [30].

2.4 Лікувальний масаж
Лікувальний масаж призначають для нормалізації діяльності ЦНС, підвищення в’язевого і судинного тонусу та артеріального тиску, відновлення психоемоційного стану хворого. Застосовують сегментаро рефлекторний масаж, що діє на паравертебральні зони крижових, поперекових, та нижньогрудних спинномозкових сегментів (s2 – s11, l5 – l1, d12 – d6). Масажують ділянку крижів сідничні м’язи, гребні клубових кісток, задню поверхню стегон, гомілок і при атонії кишок — масажують ділянку живота. Використовуються прогладжування, розтирання, розминання та вібрацію у вигляді вібраційного погоджування, стрясання, поплескування, рубання [2, 6, 4]. Див. додатки (1. 1 – 1. 5)

Повторно лікувальний масаж призначають через 3 – 4 тижні після першого курсу, а у наступні часи його використовують 1 раз на 2 місяці. Курс складається з 12 – 15 процедур його мета, методика і прийоми практично не відрізняються від тих, що зазначені вище. Деяким хворим призначають душ – масаж [3, 5, 9].

2.5 МЕХАНОТЕРАПІЯ ТА ПРАЦЕТЕРАПІЯ ПРИ ГІПОТЕНЗИВНІЙ ХВОРОБІ

  1   2   3
База даних захищена авторським правом ©mediku.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка
Інформація Автореферат Анализ Диплом Додаток Доклад Задача Закон Занятие Звіт Инструкция

Рейтинг
( Пока оценок нет )
Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий